На сайті 11892 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Тема кохання в збірці Г. Гейне “Книга пісень”

Реферати > Література світова > Тема кохання в збірці Г. Гейне “Книга пісень”

Чи мало тобі гострого меча цілувати,

Божу останню благодать?

Я відповідав їй в тому ж тоні: “Не мило мені цілувати гострий меч – миліше мені цілувати Руду Зефхен”.

Я поцілував її не лише тому, що ніжно її кохав, але ще й з презирства до старого суспільства і до всіх його темним забобонам, і в цей міг в мені загорілися вогні двох пристрастей, котрим я присвятив усе наступне життя: любов до прекрасних жінок і любов до французької революції .”

Чаклунський поцілунок Зефхен розбудив в душі поета вулкан пристрастей. Для їх виходу назовні потрібен був предмет. Їм виявилася Амалія, донька багатого дяді Соломона з Гамбургу. Амалія Гейне відрізнялася холодним, гордим характером. Вона презирливо дивилася на сімнадцятирічного хлопця Генріха, який уявляв себе поетом, і звичайно, відштовхнула його. Генріх тяжко переживав цю особисту драму. Пізніше, вже наприкінці життя, він визнавав: “Амалія, через яку я пролив чимало сліз і став пити, щоб приборкати своє горе, була першою весняною квіткою в країні моїй мрії”.

Гордій Амалії Гейне присвячує свої знамениті “Сновидіння”, “Пісні”, “Ліричне інтермецо”, “Знову на батьківщині”, “До доньки коханої”.

В цикл “Ліричне інтермецо” увійшов шедевр світової лірики, знаменитий вірш Гейне “На півночі дикій стоїть одиноко на голій вершині сосна .”.

Сім років по тому в Гейне прокинулося кохання до молодшої сестри Амалії – Терези. Але і ця дівчина не відповіла йому взаємністю. Терезі Гейне присвятив вірші “До дівічника”, “До Лазаря”. Звертаючись до неї, він сповідується:

Коли сестра сміється –

Я милу в ній пізнаю:

У неї ті сам очі,

Що юність згубили мою.

В більшості віршів Гейне зустрічається тема нерозділеної любові. Звідси їхня сумна колористичність. Багато його творів є автобіографічними. Між автобіографічністю і експресивною тональністю існує прямий зв’язок. Образи жінок в його ліриці зазвичай контрастні: скромна жінка і “демонічна” (“Не раз граючись зі свою ундиною, нащупував я хвіст зміїний”). Гейне не лише в публіцистичних віршах, а у любовній ліриці прагне до сюжетності. В жанрово-стильовому плані він полюбляє вірші-сновидіння, ліричне інтермецо, пісні, сонети, балади. Мотиви любові поєднуються у нього з мотивами смерті, роздумами про безсмертя душі.

У нього зірки розмовляють одна з одною “тією чудною мовою, яка ніякому в світі лінгвісту не знайома”. Це – мова любові.

Як істинний великий поет, Гейне все ж вище за любов ставить в житті Поезію, котрій він присвятив всього себе.

Розглядаючи тему “Жінки в житті і творчості Гейне” мимоволі виникає думка, що вона є наскрізною в його творчості. Ось що про це пише сам поет: “В молодості любов проявляється більш бурхливо, але вона не така сильна, не така всемогутня, як пізніше. До того ж в молодості вона не настільки стійка, так як тоді і тіло теж любить, хоче плотських одкровень в любові і віддає ніби у борг душі всю несамовитість своєї крові, весь надлишок своєї мускульної сили. Пізніше, коли остання іскра згасає, коли кров повільніше тече у жилах, коли тіло вже не влюбляється, любить лише одна душа, безсмертна душа, і так як до її послуг вічність, і так як вона не настільки немічна, як тіло, вона любить не поспішаючи і вже не так бурхливо, проте міцніше, безкінечно глибше, надлюдські.”

Гейне до кінця своїх днів був полум’яним прихильником жіночої вроди. Незадовго до смерті, він, розбитий паралічем, нерухомий, майже помираючий, велів віднести себе до Лувру, щоб в останній раз насолодитися божественною красою Венери Мілоської.

II. Характерні особливості збірки Гейне “Книга пісень”

2.1. Традиції і новаторство інтимної лірики Гейне

Складається “Книга пісень” з чотирьох циклів – “Страждання юності”, “Ліричне інтермецо”, “Знову на батьківщині”, “Північне море”. Гейне дотримувався принципу циклічності. Кожній частині книги притаманна певна смислова, тематична, художня єдність, власний колорит. Місце кожного вірша точно визначено його зв’язками з попередніми і наступними. У перших трьох циклах провідною є тема нещасливого, нерозділеного кохання, яка по-різному інтерпретується в кожному з них. “З мого великого болю творю я пісні маленькі”, - говорить поет і гірко зауважує: “Книжка ця – то тільки урна з попелом мого кохання”. В останньому розділі домінує тема природи. Проте, хоча вірші “Книги пісень” надихалися нерозділеним коханням молодого поета до Амалії, в них відбиті не лише інтимні переживання Гейне. Тут вічна історія трагічного кохання набуває загальнолюдського звучання, характеризує стан душі сучасної письменникові молоді, юнака, здатного глибоко мислити, тонко відчувати, наділеного щирою, вразливою душею.

Назвою “Книга пісень” Гейне визначив жанр своєї лірики. Однак простота і щирість народних пісень, до яких звернувся Гейне, поєднались у нього з світосприйняттям людини ХІХ ст. До збірки включено також чимало віршів, написаних в жанрах сонета, балади, романсу.

“Книгу пісень” часто називають “романом у віршах”. Історія духовних пошуків молодої людини часто ставала предметом романного зображення в літературах інших країн, де жанр роману був більш розвинутим.

Поетичний хист Гейне формувався в атмосфері панування романтичної літератури, і “Книга пісень” як художнє дослідження психології людського кохання стало значним внеском у розвиток романтизму. Естетична програма поета-початківця відбита у невеличкій статті “Романтика” (1820), в якій Гейне висловлює своє розуміння романтичного мистецтва. З романтизмом, як зазначають дослідники, його ріднить насамперед зв’язок з народною творчістю. Як і народні пісні, його вірші пройняті задушевністю, ліризмом, щирістю, прозорістю форми, простотою лексики, безпосередністю і природністю. Гейне вдається до таких характерних для фольклору виражальних засобів, як паралелізми, лексичні й синтаксичні повтори, повтори словосполучень, смислових, образних, словесних контрастів і антитез. Як і в народних піснях, у поезіях “Книги пісень” живе музична стихія, вони надзвичайно мелодійні, і цим пояснюється їхній незвичайний успіх серед композиторів. Багато віршів із цієї збірки покладено на музику такими видатними композиторами, як Ф. Ліст, Ф. Шуберт, Р. Шуман, Р. Вагнер, Ф. Мендельсон, Е. Гріг, П. Чайковський, М. Лисенко, С. Людкевич, В. Лятошинський, Л. Ревуцький та ін. Чимало поезій з книги Гейне стали народними піснями і в Німеччині і за її межами, як наприклад, в Україні “Коли розлучаються двоє”, “Я прагну усю мою тугу” та ін.

Однак зв’язок Гейне з фольклорною традицією був іншим, аніж у його попередників. Він спирався на народну пісню з їхніх рук, зокрема черпав з прекрасного збірника “Чарівний ріг хлопчика”, зібраного і виданого Арнімом і Брентано. У листі до популярного тоді поета-романтика В. Мюллера Гейне писав про відмінність своїх віршів від народної пісні: “Які чисті, які ясні ваші пісні, і всі вони – пісні народні. В моїх піснях, навпаки, певною мірою народна лише форма, а їхній зміст належить “цивілізованому” суспільству, скутому умовностями”. Знайдена самим Гейне формула його ставлення до народної пісні звучить так: народна форма і сучасний зміст.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат