На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Тема кохання в збірці Г. Гейне “Книга пісень”

Реферати > Література світова > Тема кохання в збірці Г. Гейне “Книга пісень”

Далекий від народнопісенного ліричний герой збірки – це скоріше німецький інтелігент свого часу, внутрішній світ якого, почуття і переживання виражені в народнопісенних формах і образах. Цей герой, що схвильовано вбирає в себе враження довколишнього світу, багатовимірний, він буває то іронічно насмішкуватим, то романтично піднесеним, але незмінно відчуває свою перевагу над “цивілізованим” світом філістерів. Але поведінка ліричного героя не спрямована лише на демонстрацію своєї переваги над нікчемною дійсністю. Кредо ліричного героя – без кохання немає щастя, без щастя неможливе життя. Він цілком романтичний герой.

Важливим елементом поетики “Книги пісень” є романтична іронія. Вона, на думку Ф. Шлегеля, є найповнішим виявом свободи митця, який завдяки їй піднімається над дійсністю, і над самим собою. Іронія Гейне виходить із художнього досвіду попередників (іронічне обігрування романтичної мрії, самоіронія), усе ж вона нова, тому що інтелектуальна за своєю природою і пов’язана в значній мірі з аналітичним художнім мисленням поета. Якщо для ранніх романтиків іронія була засобом піднятися над оточуючою прозою життя, то у Гейне (як і в Гофмана) вона стає формою повернення до дійсності. Зображуючи конфлікт особи і життя, поет не просто не приймав дійсності, а прагнув повніше її осягнути.

Гейнівська іронія все ставить під сумнів: об’єкт кохання, неповторність почуття і стан самого закоханого:

Вперше може нещасливо

Закохатись навіть Бог,

Але вдруге безнадійно

Закохається лиш дурень.

Яким би не був щасливий ліричний герой, завжди пам’ятає, що це тільки мить, а не вічне блаженство. Яким би не був розчарованим і приниженим, він знаходить у собі сили, щоб усміхнутись, жити далі і любити знову.

2.2. Творча еволюція Гейне-лірика в “Книзі пісень”

“Книга пісень” являє собою ліричну повість, об’єднану однією спільною темою – темою любові. У віршах “Книги пісень” нашли відображення переживання поета, пов’язані з почуттям нерозділеної любові до кузини Амалії; дослідники творчості Гейне знаходять тут сліди і інших юнацьких захоплень. Однак величність Гейне-поета виявилася в тому, що у інтимно-ліричній темі, яка складає основу більшості віршів “Книги пісень”, він зумів відобразити істотні риси свого сучасника – молодої людини 10-20-х рр. ХІХ століття.

“Книга пісень”, як створювалася на протязі більш ніж десяти років, дає можливість наочно прослідкувати еволюцію художнього методу і світогляду Гейне.

Творча еволюція Гейне-лірика йде в “Книзі пісень” складним, повним протиріч шляхом. Він все ширше освоює традиції німецької народної пісні, роблячи тим самим крок вперед в розвитку одного з основних принципів романтичної поезії в Німеччині. Разом з тим віршам Гейне властивий і вплив кращих реалістичних традицій лірики Фоска, Бюргера, Гете, Шіллера. Значний вплив на формування лірики Гейне справляє поезія Шаміссо, котрий ще до Гейне ввів до вжитку у німецькій ліричній поезії метричні і образні засоби німецької народної балади.

У “Стражданнях юності” особливо гостро звучить біль нерозділеного кохання. Знехтуване почуття стає джерелом різкого конфлікту поета з дійсністю, яка й сприймається ним крізь призму своєї душевної драми. Як і інші поети-романтики, Гейне віддає данину популярній у його часи готичній фантастиці, “романтиці жахів”. У першому циклі кохання – фатальна, ірраціональна сила, що несе страждання і загибель. Раз у раз постають цвинтарі, розриті могили, з них виходять привиди, з якими веде бесіди юнак, чи серце спливає кров’ю через нещасливу любов. Відповідною є й лексика, для якої характерними є слова: “похмурий син ночі”, “саван”, “зловіщий сон”, “мертвяк” тощо. У цих ранніх віршах Гейне не відразу знаходить свої адекватні засоби для художнього втілення естетичної програми. Гейне порівнював свої вірші з “Нічними оповіданнями” Гофмана. Близькість їх не тільки в романтиці жахів, а й в тяжінні до земної реальності:

Облиште, темряви діти!

Згиньте в своїй імлі!

Чимало щастя зажити

Я міг би ще тут на землі.

Поет живе в світі дивних сновидінь і уявних марень. Кожний вірш розділу “Сновидіння” – це опис або сну, або видінь, що їх бачив поет. Уві сні він бачить “її” – невірну кохану, втрачену назавжди; він присутній на її весіллі з іншим (вірші 3 і 4); він продає душу пекельним силам за радість побачення з нею (6); уві сні вона з’являється до нього, подібна вихідцям з того світу – бліда і холодна мов мармур. Наяву поету уявляється цілий пекельний кортеж – він заплатив дияволу страшну ціну за неї, і ось з’являється вона, в супроводі самого диявола, котрий і поєднує поета з його коханою (7). Повертаючись від коханої, поет йде цвинтарем – і з могил встають привиди, кожний з них – жертва нещасливого кохання (8).

Дійсність і сон, уявне і реальне в цих віршах нероздільні – вони поєднуються в страшній фантасмагорії.

Поет цілком занурився у свій відчай, але це скорботна, безнадійна примиреність – це бурхливе, несамовите почуття. Він не шукає втіхи, здатний дійти до останньої межі – продати душу дияволу, пожертвувати “вічним блаженством”, йому не потрібний покой ані тут, на землі, ані “там”, в потойбічному світі. Ніде поет не бачить світлого початку, навкруги безпросвітна темрява – недарма у віршах так часто згадується диявол.

Любов у Гейне виступає як рокова сила, що несе загибель. Образ самого поета розривається лише з одного боку: він нещасний закоханий, що тяжко переживає “її” невірність, одна з багаточисельних жертв цієї рокової сили, подібна до тих жертв, котрі пройшли перед ним на цвинтарі.

У світі, де живе поет, здається, немає живих, справжніх людей. Це привиди, або живі личини, які приховують то підлість, то убогість. Оманливе видіння – і сама кохана поета .

Цикл “Юнацький страждань” був ще повністю романтичним. Своєю скорботною непримиренністю він в певному сенсі ближче до поезії Байрона, ніж до поезії німецьких романтиків, але з поезією останніх теж багато чого зближує Гейне: напруженість переживань, трактування любові як рокової сили, що стоїть над людьми, нарешті, увесь образний лад і форма віршів.

Образна мова Гейне в цьому циклі умовно романтична: усі нічні видіння, привиди, “безумний сміх”, “дике полум’я в грудях”, “похмурий демон”, “блаженний біль” – романтичного походження. Ще зовсім недавно ці образи, метафори, порівняння були дійсним художнім відкриттям романтиків і передавали інший в порівнянні з лірикою ХVIII століття лад почуттів. Тепер вони все більше ставали літературною умовністю. Щирість і самобутність Гейне проривається через цю літературність.

Ідейно-тематична спрямованість вищезгаданих творів, а також соціальні мотиви, які нерідко звучать і у віршах про кохання, зумовили особливості романтичної поетики Гейне, які відрізняли її від поетики інших романтиків. Це відчувається, наприклад, у витлумаченні теми смерті і теми природи.

Деякі романтики описували Смерть як єдиний засіб втекти від страждань, від непривабливої навколишньої дійсності. У “Книзі пісень” теж нерідко зустрічається думка про смерть як звільнення від любовних мук. Але герой водночас іронізує над своїми мріями про зустріч з коханою у потойбічному світі (“Пролог” до “Ліричного інтермецо”). Поет усвідомлює, що тривалий час тільки грав роль “вмирущого воїна”, грав комедію “в романтичному стилі”, що він живий “і значно дужчий, аніж всі мерці”. В низці віршів він з оптимізмом підкреслює, що душа його здорова, а журба минеться:

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат