У межах продовольчого (змішаного) ринку дозволяється реалізовувати такі види сільськогосподарської сировини і продовольчих товарів:

> м'ясо та м'ясопродукти, сало, птицю, кролів, нутрій, молоко і молочні проду­кти, тваринне масло, олію, мед, курячі яйця;

> картоплю, свіжі та солоно-квашені овочі, фрукти, ягоди, баштанні культури, сухофрукти, горіхи;

> дикорослі плоди і ягоди, свіжі та сушені гриби;

> зернові, круп'яні, бобові культури, борошно, насіння соняшнику і гарбузів;

> посадковий матеріал плодово-ягідних культур, насіння овочевих культур і квітів, живі садові квіти, овочеву і квіткову розсаду1;

> живу худобу, кролів, нутрії та живу птицю, домашніх тварин, декоративних птахів, акваріумних риб, акваріуми, корм для риб і птахів та ін.;

> тропічні фрукти та овочі, що надходять за імпортом, тільки за наявності сер­тифіката якості та документів, які підтверджують джерело їх придбання.

Торгівля на ринках зазначеною продукцією тваринного та рослинного похо­дження дозволяється тільки після подання її на експертизу в лабораторії ветерина­рно-санітарної експертизи на ринку й отримання ринковим торговцем від ЛВСЕ документа, що підтверджує належну якість цієї продукції. Саме ЛВСЕ несе основну відповідальність як за правильність результатів експертизи, так і за рівень санітар­них умов і доброякісність продуктів, які реалізовуються на ринку.

Ринкові торговці не зобов'язані подавати працівникам ринків документи, що підтверджують належність їм довезеної на ринок продукції, окрім фруктів і овочів імпортного походження. Юридичні особи і підприємці, що спеціалізуються на ста­ціонарній торгівлі в межах ринків, повинні мати необхідні дозволи (свідоцтва, лі­цензії тощо) і сертифікати на ті види товарів, стосовно яких вони вимагаються чин­ним законодавством.

На продовольчих ринках забороняється продаж таких товарів:

> солоних і маринованих грибів, консервованих продуктів домашнього приго­тування (овочі, м'ясо, риба, ікра та ін.), м'ясних і рибних кулінарних виробів і на­півфабрикатів, м'яса диких пернатих птахів і тварин, кондитерських виробів дома­шнього приготування;

> приватними особами хліба і хлібобулочних виробів, алкогольних напоїв та тютюнових виробів;

> дикорослих рослин, риб, занесених до «Червоної книги», польових квітів, лі­карських рослин;

> зернових і круп'яних, продуктів, забруднених насінням шкідливих бур'янів.

Крім наведеного переліку заборонених до реалізації продуктів і товарів ринко­вим продавцям забороняється використовувати власний санітарний одяг і торгове­льний інвентар.

Спільним завдання адміністрації ринків і ринкових торговців на продовольчих ринках є збільшення привозів продукції на ринки, проведення сезонних і тематичних ярмарків-базарів, організація зустрічної торгівлі представниками залучених то­рговельних систем, дотримання вимог ветеринарно-санітарних правил, правил тор­гівлі на ринках, протипожежної безпеки, безпеки руху, використання вагови­мірювальних приладів тощо.

4. Особливості оптових продовольчих ринків.

Наприкінці 90-х років XX ст. стан ринку сільськогосподарської продукції та продовольства характеризувався досить повільним просуванням продукції до споживача. Потрібно було сформувати нову ринкову схему товароруху, яка була б здатна забезпечити скорочення втрат сільськогосподарської продукції, підвищити її якість, сприяти формуванню ринкових цін.

Споживчий ринок України залишався ринком деформованої структури попиту внаслідок низької платоспроможності більшості населення, ринком товарів низької якості. На внутрішньому ринку відбувався процес витіснення вітчизняної продукції імпортними товарами. Цей процес часто призводив до монополізації окремих сегментів внутрішнього споживчого ринку іноземними виробниками. Водночас імпортна продукція здебільшого була недоброякісною. Процес реформування торговельної діяльності набував нецивілізованих форм.

У ланцюгу "виробник — оптовик — роздрібний продавець — споживач" не було тривалих, стабільних зв'язків. Поява на ринку сільськогосподарської продукції неорганізованих посередницьких структур, багаторазовий перепродаж товарів цими структурами призводили до завищення цін. Торгівля сільськогосподарською продукцією в основному ґрунтувалася на особистих контактах учасників ринку, переважали бартерні форми розрахунку. У більшості товаровиробників не було навичок та уміння знаходити вигідні умови для реалізації своєї продукції.

У цих умовах у 1999 році Кабінет Міністрів України ухвалив рішення про формування в областях України мережі оптових продовольчих ринків.

Оптовий продовольчий ринок — це підприємство, метою діяльності якого є створення необхідних умов для здійснення операцій з купівлі-продажу сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки, укладення торговельних угод.

На території оптового продовольчого ринку розташовані:

1) торговий центр з торговельним залом;

2) мережа приміщень і споруд для доробки і забезпечення режимного зберігання продукції, зокрема, сховища, склади, сортувально-пакувальні лінії, обладнання для охолодження продукції, спеціальний транспорт. Формування мережі оптових продовольчих ринків створює такі вигоди:

1) для споживачів — своєчасне забезпечення дешевшими та якісними продуктами харчування, ринковою інформацією;

2) для товаровиробників:

• створення однакових умов для виходу на конкурентний ринок;

• прискорення чи спрощення порядку просування продукції до споживача;

• забезпечення попиту на продукцію;

• збереження робочих місць;

• концентрація підприємницької діяльності в одному місці;

3) для фермерів і особистих підсобних господарств — можливість продавати дрібні партії через оптового покупця;

4) для оптовиків, які реалізують продукцію на ринку:

• збільшення кількості оптових покупців;

• користування послугами ринку без додаткових капітальних витрат на створення своїх складів;

• зниження ризику;

• можливість порівняння цін і якості товарів, що пропонуються конкурентами, і встановлення реальних ринкових цін на свою продукцію;

• можливість вибору своєї спеціалізації;

• налагодження комерційних зв'язків із солідними покупцями;

5) для оптовиків, які закуповують продукцію на ринку:

• можливість порівняння цін та якості товарів, що пропонуються різними продавцями (товаровиробниками та оптовиками);

• можливість вибору за принципом "ціна — якість — обсяг закупівлі";

• зниження ризику бути обманутим чи закупити неякісну продукцію;

• налагодження комерційних зв'язків із великими торговельними компаніями і виробниками;

6) для інвесторів — можливість вкладення інвестицій під

гарантії місцевих органів влади. Оптові продовольчі ринки класифікуються за такими ознаками:

• за формою власності: державні, комунальні, колективні,

приватні та ін.;

• за територіальною ознакою: місцеві, регіональні, міжрегіональні;

• за товарною спеціалізацією: універсальні та спеціалізовані