На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Моє рідне село Княжичі

Реферати > Краєзнавство > Моє рідне село Княжичі

Село Княжичі

За переказом, ще в княжі часи, тут мав свій дверець Соловей-розбійник. Пізніше мав князь, ймовірно, Володимир Мономах. Перші літописні згадки про Бронь-Княжу відносяться до 1125-1147 рр. Польська королівська грамота згадує про Княжичі, як поселення монахів у 1489 р. Здавна через село при переправі через річеньку Дарниця проходив древній торговий Залозний путь. У середні віки княжицькі землі належали родині Албеєвичів-Солтанів. На початку XIXстоліття село стає центром Княжицької волості. В останні роки тут працює ВАТ завод “Факел”. Населення села налічує 5202 жителів. Загальна площа землі в амін-межах Княжицької сільської ради – 3669,3га.

Зміст символіки

Зображення князівської шапки розкриває назву села: за народними переказами в теперішньому урочищі Дверець у давні часи стояв надзвичайно красивий князівський палац.

Зображення золотої бджоли є згадкою про ті часи, коли у XV-XVI ст. село було власністю микільського монастиря і в урочищі Пасіка монахи утримували бджіл.

В геральдиці бджола символізує доброчинність, працелюбність, чистоту помислів, поміркованість, охайність. Любов до ближнього, прагнення трудитися на благо суспільства.

Герб

Щит перетятий на червоне і синє поля; угорі золота князівська шапка, увінчана хрестом; унизу золота бджола.

Прапор

Квадратне полотнище, що складається з двох горизонтальних смуг – червоної і синьої; у центрі верхньої смуги зображення князівської шапки, увінчаної хрестом; у центрі нижньої смуги зображено жовту бджолу.

Від сивочолої давнини до наших днів

Нині, мабуть, і сама її величність історія не згадає ті прадавні часи, коли на цих землях, вкритих зеленими лісами із синіми скельцями озер та прожилками рік, вперше поселилися люди - слов’янські племена сіверян.

Однак писемні пам’ятки останньої третини дев’ятого століття вже містять відомості про поселення.

Славетна цим землям судилася доля, багата, насичена визначними подіями історія.

Можливо сучасне село Княжичі Броварського району київської області – це літописний Княжатин, який згадується в 1147 році: “Рушив же він на Альту, а звідти пішов до города Княжатина…”(мова йде про київського князя Ізяслава).

На території села є місце, котре називається Дворець, і саме з ним пов'язаний значний фольклорний матеріал, походження якого, безсумнівно, ще до татарське. Там, одна з народних легенд повідомляє, що на Дворці жили князі, які правили в Києві, а тут полювали на звіра, бо навкруг були великі ліси. На Дворці стояв палац князя, “красивий як церква”, а церква була на Селищі. Селище – це район села, звідки нібито і почалася заселення нинішніх Княжичів. Тут також знаходилась церква, яка стояла на Селищі. За переказом, пішла під землю. Дехто із російський істориків ототожнював княжицький Дворець із Раєм або Двором князя Юрія Долгорукого, а палац народних переказів – із палацом цього князя. Народна версія занепаду поселення на Дворці має кілька варіантів. За одним з них, Княжий Дворець зруйнував відомий герой руської билини Соловей – Розбійник, за іншими – останній князь. Який жив тут, віддав монастирю свої землі й село і пішов у монахи.

Археологічним шляхом пам’яток XXIIIст.на території села не виявлено, хоча згідно з повідомленням Л. Махновця, на північний захід від села знаходилось руське городище. У 1992 році працівниками Броварського краєзнавчого музею в урочищі Дверець було знайдено уламки кераміки XVIIXVIIIст.

Вперше назва Княжичі згадується в грамоті польського короля Казимира до київського воєводи Юрія Паца від 7 липня 1489року:

“Писали до нас старцы Святого Николы Пустынского и были нам челом, абы им дали сельцо за две мили от Киева за Днепром, на имя Княжичи, а поведали нам, што, тое сельцо пусто еще за великого князя Витовта,а к тому сельцу неш ничего. Только одно озерцо…”

Здається, слово “пусто”вживається тут у значенні “нічиє”, а оскільки ми знаємо, що великий князь Литовський Вітовт (Вітаутас) правив у 1392 – 1429 роках, то можемо вважати, що Княжичі існували і раніше першої документальної згадки – ще в XIVст

У XVIIIст. монастирські селяни Княжич неодноразово подавали скарги настоятелю монастиря на управителів. Так, в 1779 році вони писали:

“С прадедов, дедов и отцов находились мы нижайшие монастырские подданные… то ни один из нас до сего времени не приносил монастырю жалобы, а как Данило и Гаврило, много могущие люди в Дворец определены господарями, то с того времени узнавать в отбувании монастырской панщины немалое отягощение…” Далі з тексту скарги видно, що княжицьких селян управителі примушували працювати на монастирських землях по цілому тижню, замість двох днів.

В 1780 році селяни написали нову скаргу – видно, їх становище не змінилось. Селянство бідувало і в пізніші часи, і через якість ґрунтів, пожежі, падіж худоби, епідемії різних хвороб, зокрема, дифтерії.

В 1764 році в селі знаходились 43 двори, де жило 189 жителів.

У Княжичах була церква Преображення Господня , дата побудови якої невідома. В 1885 році до церкви була добудована дзвіниця, про що мається опис та креслення в Чернігівському обласному державному архіві. За даними 1902 року церковно-пригодницької школи ще не було.

Після реформи 1862 року монастирська і державні землі були передані общині. Останній переділ землі проводився в 1890 році. В цей час у користуванні селян було 3100 десятин землі. Освоєння нових земель йшло шляхом розчищення лісу.

Є відомості, що в період Лютневої революції 1917 року та Жовтневого перевороту старостами села були Ф. Маляренко, А. Купрієнко і Л. Федоренко. Багато княжичан брало участь у громадянській війні на стороні більшовиків. Це, зокрема, Григорій Іванович Залозний, командир ескадрону, Демид Царик, Семен Петренко, Олександр Петренко, Харлак Олексенко, Іван Корчага, Петро Лисенко та інші.

В січні 1930 року в Княжичах було створено колгосп, до якого увійшло 1256 селян, що становило 605 господарств. Повна колективізація, яка проводилась примусовими методами, завершилася до весни 1932 року. Заможне та середнє селянство чинило опір колективізації. В 1931-1932 роках у колгоспі було отруєно 328 голів коней із 805. 1932 року близько 60 господарств заможних селян були передані колгоспу, а їх власники вислані на Урал.

В 1933 році село вразив голод. За спогадами очевидців тих подій в “Княжичах не залишилось жодної собаки, кота чи голуба. На території колгоспу була організована їдальня для працівників колективного господарства. Хто виробляв денну норму, одержував пайок – суп або

гречаники з гречаної полови. Діти зі школи ходили на роботу в колгосп теж – перебирали картоплю. Померлих від голоду складали на воза й вивозили на цвинтар, де складали в загальну моголу, прикидали листям і потім закопували.”

Перейти на сторінку номер: 1  2 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат