На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Адам Міцкевич


АДАМ МІЦКЕВИЧ

(1798—1855)

Міцкевич — найвидатніший польский поет. Його роль для польської літератури можна порівняти з роллю Пушкіна для російської літератури, Шевченка — для української. Міцке­вич був родоначальником нової польської літератури й нової польської мови. Польський поет, засновник польського роман­тизму, діяч національно-визвольного руху, народився 24 грудня 1798 року на хуторі Заосся біля міста Новогрудка, що входить нині до складу Білорусії. Раніше білоруські землі належали Лит­ві, тому Міцкевич і називає своєю батьківщиною Литву. Батько його, Микола Міцкевич, адвокат, належав до дрібнопомісної шляхти. У будинку Міцкевичів жили волелюбні традиції польських патріотів. Микола Міцкевич сам брав участь у народно-визволь­ному повстанні 1794 року під керівництвом Тадеуша Костюшка й намагався прищепити почуття патріотизму та волелюбності сво­їм дітям. Багато цікавих легенд і повір'їв чув юний Адам і від Блажея, значення якого для поета можна порівняти зі значенням Орини Родіонівни для Пушкіна. Розвитку поетичної уяви Міцкевича сприяла й мальовнича природа околиць Новогрудки. Після закін­чення школи Адам вступив на фізико-математичний факультет Ві­денського університету, на якому провчився рік. Навесні 1816 року перейшов на історико-філологічний факультет, що його за­кінчив у 1819 році. Серед професорів університету були видатні учені й громадські діячі. Тут читав лекції Йоахім Лелевель — родо­начальник польської історіографії, брати Снядецькі та ін. Йоахім Лелевель, учитель Міцкевича в роки студентства, пізніше став його близьким другом. Протягом усього свого життя стояв у центрі польського революційного руху. Потім Міцкевич вчителював у Ковно (нині Каунас), 1819—1823). У Ковно Міцкевич побачив незвичайну бідність і убогість народу, гнобленого царською владою і царською поліцією. Це сприяло формуванню революційних по­глядів поета, розумінню необхідності рішучої боротьби за визволення народу. Еволюція у світогляді молодого Міцкевича визначила багато в чому й розвиток його творчості. У своїх ранніх творах (до 1820 року) Міцкевич продовжував традиції класициз­му, характерного для літератури XVIII століття. Міцкевич пише в цей час антиклерикальну повість «Анеля» у дусі Вольтера, по­ему «Картопля» і трагедію «Демосфен». Вже в цих творах Міц­кевича звучать патріотичний пафос, віра в прогрес, мрія «про часи прийдешні», коли народи, забувши чвари, «у велику родину з'єднаються». Ранні твори Міцкевича (перший вірш опублікова­ний у 1818 році) свідчать про захоплення вільнолюбними тради­ціями Освіти (переклад уривка з «Орлеанської діви» Вольтера; поеми «Мешко, князь Новогрудка», 1817, «Картопля», 1819). З 1817 року брав участь у створенні й діяльності патріотичних молодіжних гуртків («прихильників чеснот»), найбільш значними творами цього періоду були «Пісня Адама» — перший гімн філоматів, «Пісня філаретів», написав для них низку програмних ві­ршів, зокрема «Оду до молодості» (1820), перейняту романтич­ним ентузіазмом молоді, що мріяла про боротьбу за волю. Вихованець Вільнюського університету, він вступив у таємне польське товариство молоді — «філоматів», що у своїй програмі проголошували прагнення до знань, але насправді прагнули до визволення й об'єднання Польщі. У «Оді до молодості» Міц­кевич оспівав порив молодого ентузіазму, що руйнує підвалини старого світу. Союз польської молоді поставив епіграфом до сво­го статуту, прийнятого цього року, слова з «Оди до молодості»: Юні друзі! Вставайте разом! Щастя усіх — наша мета і справа. Міцкевич розумів, що для вираження нових ідей, де прогресивні думки стали б надбанням народу, необхідні нові літературні фор­ми. Молодий поет звертається до народної творчості, вбачаючи в ній життєдайне джерело поезії. Так з'являються перші балади Міцкевича, що знаменують початок польського романтизму. Міцкевич у своїх баладах використовує сюжети народної поезії, фантастику казок і переказів. Але поета приваблювали в народ­ній творчості не лише фантастика та яскраві образи. У народі Міцкевич бачив виразника гуманних почуттів, правдивих су­джень, високого патріотичного духу. У своїх баладах він прагнув утілити народні поняття про справедливість, моральний обов'я­зок, патріотизм.

У 1822 році був виданий перший том творів поета, до якого увійшли його балади та романси. Ідеї і теми, намічені в баладах, Міцкевич розвинув згодом у своїх великих творах цього періоду: у поемах «Гражина» і «Дзяди» (2 і 4 частини), що увійшли до дру­гого тому його творів. Патріотичний сюжет балади «Світязь» — про подвиг народу, що загинув, але не піддався ворогові,— перегукується із сюжетом поеми «Гражина», у якій описана героїчна боротьба литовського народу проти хрестоносців. В основу сю­жету поеми «Гражина» покладений реальний епізод з історії Лит­ви початку XV століття. (Князь Новогрудка Литавор замислив зрадити литовського князя Вітольда через те, що той не хотів ви­давати місто Ліду, посаг його дружини Гражини. Вона надягає зброю Литавора й стає до бою проти тевтонських лицарів, де й Гине. Литавор мстить за неї, убиває командора й спокутує свою провину, сходячи на багаття разом зі своєю дружиною.) Іс­торичний сюжет під пером Міцкевича набуває романтичного за­барвлення. Він яскраво, пристрасно оспівав подвиг відважної народної героїні. Організацію викрили царські шпики та їхні поль­ські посібники. «Філоматів» і близьких до них «філаретів» у 1823 році заарештували, ув'язнили, а восени 1824 року засудили до різ­ного ступеня покарань. Міцкевича не вислали у Сибір, не віддали у солдати. Йому було наказано вирушити до Петербурга.

Перший віршований збірник Міцкевича («Поезія», т. 1, 1822) став маніфестом романтичного напрямку в польській літе­ратурі. Дo 2-го тому «Поезії» (1823) увійшла романтична поема «Гражина», що поклала початок жанру т.зв. польської «поетич­ної повісті»; написана на сюжет з історії Литви, вона утверджу­вала подвиг і самопожертву героїчної особистості. До другого тому поезії Міцкевича також були включені 2 і 4 частини драма­тичної поеми «Дзяди». Перша частина поеми залишилася неза­вершеною, третя частина з'явилася через десять років і мала самостійний характер. У передмові до другої частини Міцкевич пояснює назву поеми: «Дзяди — це назва урочистого обряду, що його справляє донині простий люд у багатьох місцевостях Литви, Пруссії, Курляндії в пам'ять «дзядів», тобто померлих предків». Міцкевича полонила в цьому старовинному обряді не лише романтична таємничість, особлива роль долі у земних справах людей. У перших частинах «Дзядів» уже намічається со­ціальна схема, що надалі буде основною у творчості Міцкевича.

Арештований (1823) у справі філоматсько-філаретських орга­нізацій, Міцкевич був у 1824 році висланий з Литви і до 1829 року перебував у Росії (Петербург, Одеса, Москва, знову Петербург), де зблизився з учасниками декабристського руху (К. Ф. Рилєєв, О. О. Бестужев) і видатними письменниками (О. С.Пушкін і ін.), що високо оцінили його талант. Ці дружні зв'язки сприяли визрі­ванню в Міцкевича ідеї революційного союзу народів Росії і Поль­щі. Міцкевич пробув у Петербурзі близько трьох місяців, а потім його послали до Одеси, де він мав посісти посаду викладача в ліцеї Рімельє. Вільних місць не виявилося. З Петербурга надійшло розпорядження не залишати неблагонадійного поета в Одесі, а відправити його до глибинних губерній Росії. Поки тривало лис­тування щодо подальшого місцеперебування Міцкевича, він від­відав Крим, що справив дуже сильне враження на поета й надихнув його на створення прекрасного циклу «Кримських сонетів». Коли Міцкевич повернувся з Криму, він довідався про своє призначення до канцелярії московського генерал-губернатора.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат