На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Адам Міцкевич


У Росії вийшла книга Міцкевича «Сонети» (1826) з циклом «Кримські сонети», що вразили читача пишнотою пейзажних картин, проникнутих ліризмом, образом героя-«пілігрима», який сумує за покинутою батьківщиною, і новими для польської поезії східними мотивами. У 1828 році була опублікована поема «Конрад Валленрод» (про боротьбу литовців із тевтонською на­валою), що зображувала трагічного героя — самотнього борця, котрий жертвує особистим щастям. Наприкінці 1825 року Міц­кевич приїхав до Москви. Величезний вплив на Міцкевича спра­вили наслідки повстання декабристів. Він важко переживав жор­стоку розправу Миколи І з героїчними революціонерами. Один з біографів поета писав: «Не можна вгадати, узявся б Міцкевич за зброю, якби опинився в Петербурзі під час повстання 14 груд­ня 1825 року. Але безсумнівно, що він би розділив їхню долю .». Спочатку Міцкевич жив у Москві усамітнено, спілкуючись лише зі своїми віденськими друзями-філоматами. Навесні 1826 року Міцкевич познайомився з московським літератором Миколою Полєвим, який ввів його до літературних кіл Москви. Міцкевич зблизився з найвидатнішими представниками російської літера­тури — Баратинським, Веневітіновим, Вяземським, Соболевським та іншими,

У жовтні 1826 року відбулося знайомство Міцкевича з Пуш­кіним, що потім переросло в щиру дружбу. 12 жовтня 1826 року він був присутній при читанні Пушкіним «Бориса Годунова» у по­ета Д. Веневітінова. Відтоді й аж до свого від'їзду Міцкевич пере­бував у центрі культурного життя Росії. Живучи в Москві, часом наїжджав до Петербурга, бував на літературних вечорах, зустрі­чах, де він, володіючи неперевершеним талантом імпровізатора, часто виступав. Збереглося багато спогадів про ці імпровізації поета. У Петербурзі Міцкевич познайомився з Жуковським, Грибоєдовим, Криловим, Дельвігом, чимало часу проводив у бесідах з Пушкіним. Міцкевич планував видавати в Росії польський жур­нал «Ірида», який би сприяв розширенню польсько-російських культурних зв'язків. Однак йому, як особі під «підозрою», це ви­дання було заборонене. Важко переоцінити значення російського періоду життя для розвитку творчості Міцкевича. Затятий ворог самодержавства, він одначе чудово порозумівся з російськими революціонерами. У Росії Міцкевич сформувався як поет дружби слов'янських народів. Тут він став глибше розуміти ідею націо­нальної незалежності Польщі, збагнувши її тісний зв'язок з між­народною політикою. У ці роки він стає оповісником політичної свободи. Одночасно відбувалося і зростання художньої майстер­ності Міцкевича, цьому сприяло спілкування з російськими літе­ратурними діячами, і насамперед з Пушкіним. Загальний тодіш­ній рівень російської культури був значно вищий за польську. «Ми відстали в літературі на ціле сторіччя»,— писав Міцкевич своєму другу Одініну. Під час свого перебування в Росії Міцкевич створив чимало прекрасних ліричних віршів. У 1826 році окре­мим виданням вийшли його «Сонети». Він переклав польською дві арабські балади, написав вірш «Фаріс», балади «Воєвода» і «Три Будріса».У його баладах, написаних у Росії, немає надмір­ної фантастики й дидактики, вони ближчі до балад Пушкіна. Не випадково саме «Воєводу» і «Будріса» вибрав для перекладу Пушкін. Вершиною творчості Міцкевича цього періоду стала по­ема «Конрад Валленрод», що вийшла друком у 1828 році. Це па­тріотична поема, сюжет якої узятий з історії XIV століття. Поема Міцкевича закликала до боротьби за свободу батьківщини, в ім'я якої не страшні ніякі жертви. Саме так сприйняли її польські па­тріоти в дні повстання 1830 року: вона була для них бойовим за­кликом до дії. Високу оцінку отримала поема Міцкевича в середо­вищі російських літераторів. Ксенофонт Полєвой писав: «Численне коло російських шанувальників поета знало цю поему, не знаючи польської мови, тобто знало її зміст, вивчало подробиці і красу її.» Це мало не єдиний у своєму роді подібний приклад. 1828 року в Петербурзі вийшли два томи творів Міцкевича.

У 1829 році Міцкевич виїхав з Росії і відвідав Німеччину, Швейцарію, Італію. Після невдалої спроби приєднатися до Поль­ського повстання 1830 року поет назавжди залишився в еміграції (жив переважно в Парижі), продовжуючи літературну й револю­ційну діяльність. У 3-ій частини «Дзядів» (1832) Міцкевич за­кликав співвітчизників продовжувати боротьбу. Егоїзму й угодов­ству «верхів» суспільства він протиставив героїзм і стійкість патріотичної молоді, надію на внутрішні сили нації, створив тита­нічний образ поета Конрада; співчуваючи стражданням народу, герой викликає на двобій Бога як винуватця панівного зла у світі. Драма мала вільну фрагментарну побудову, два плани дії: фантас­тичний і реальний. До неї примикав епічний «Уривок» — карти­ни самодержавної Росії, гнівний памфлет на царат. Тут же поет висловив солідарність із передовими людьми Росії (вірш «Пам'ят­ник Петрові Великому», «Російським друзям»). Разом з тим у 3-ій частині «Дзядів» (як і в художньо-публіцистичному творі «Книги польського народу і польського пілігримства», 1832) Міцкевич викладає доктрину так званого польського месіанізму, відповідно до якої страждання Польщі пов'язані з особливим іс­торичним покликанням народу-мученика. Поет закликає поль­ську еміграцію до участі в «спільній війні за свободу народів», у європейській революції (ці ж думки містяться в статтях Міцкевича в газеті «Пельгжим польски», 1832-33).

У 1834 році Міцкевич опублікував останній свій великий твір — поему «Пан Тадеуш». Ця польська національна епопея, у якій чітко проявилися реалістичні тенденції, стала енциклопеді­єю старопольского побуту, шедевром словесного живопису, типі­зації та індивідуалізації персонажів; з гумором і сумом малює Міцкевич світ шляхетської старовини, не притлумлюючи його вад, розуміючи його історичну приреченість і в той же час милу­ючись його барвистістю. Поему справедливо називають «Енци­клопедією польського життя». Перед читачем з'являється поль­ське життя у всьому його розмаїтті: його природа, картини побуту, битви, незабутні типажі проминулої Польщі й молоде по­коління. Поема пронизана глибоко патріотичною ідеєю: необхід­ністю національної єдності перед лихом, що посіло країну,— втратою національної незалежності. Художня сила поеми неосяжно велика. «Пан Тадеуш» по праву належить до кращих здобутків світової літератури. Після написання «Пана Тадеуша» поетична діяльність Міцкевича (якщо не брати до уваги кількох невеликих віршів) зовсім припиняється. Але він продовжує слу­гувати справі визволення Польщі та єдності народів як публіцист, громадський діяч. У ці роки Міцкевич працював над «Історією Польщі» та «Історією майбутнього», написав дві драми фран­цузькою мовою. Значний інтерес для характеристики поглядів Міцкевича представляє написаний ним у 1837 році некролог на смерть Пушкіна. Некролог — яскраве свідчення любові поль­ського поета до великого Пушкіна. В наступні роки Міцкевич майже не писав (останній зліт його натхнення — кілька ліричних віршів, 1838—39). Він провадив активну суспільну і культурну діяльність: у 1839—40 роках читав курс римської літератури в Лозанні, потім (до 1844 року) посідав кафедру слов'янських лі­тератур у паризькому Коллеж де Франс.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат