Спираючись на ситуацію в Україні доводить наявність зв'язку між зро­станням безробіття та введенням тих чи інших потужних заходів адресної соціальної допомоги, які безпосередньо на безробітних і не спрямовувались. Передусім це — запровадження «Програми субсидій на оплату житлово-комунальних послуг та палива ». Сім'ї, які претендують на цей вид допомоги і мають в складі осіб працездатного віку, повинні представити довідки про заробітну плату, а непрацюючі — з служби зайнятості про реєстрацію. Від­повідно досить численна група осіб, які не пропонують свою ро­бочу силу на ринку праці, не претендують на допомогу по без­робіттю і не потребують працевлаштування, тобто фактично не є безробітними, почали реєструватись.

Природна норма безробіття – це цілком ясно, що природне безробіття визначається конструк­цією сучасного ринку робочої сили, регулюється його механізма­ми. М.Фрідмен, що заложив підвалини аналізу природного без­робіття, ототожнював його норму з таким «рівнем безробіття, що є сумісним з реальними природними умовами функціонуван­ня ринку праці».

Для України, з її відносно низьким рівнем мобільності робо­чої сили, норма природного безробіття, ймовірно, може бути прийнятою на рівні 3,5-4%.[14]

В Україні найвищі рівні безробіття характерні для кваліфіко­ваних робітників з інструментом і робітників сфери обслугову­вання та торгівлі, що віддзеркалює спад виробництва в промис­ловості і скорочення попиту на робочу силу в сфері обслугову­вання внаслідок приватизації і стагнації обсягів виробництва. В найближчій перспективі реформування аграрного сектору не­минуче призведе до стрімкого зростання безробіття і серед ро­бітників сільського господарства.

Як і в більшості інших країн СНД, в Україні, різновидом структурного безробіття є конверсійне. Таке безробіття пов'яза­не з перепрофілювання підприємств військово-промислового комплексу та скороченням збройних сил. За Законом про зайнятість передба­чені посилені соціальні гарантії для осіб, що втратили роботу в зв'язку з реорганізацією виробництва. Але згадані гарантії пов’язані переважно з додатковими розмірами допомоги і не мо­жуть вирішити проблем зайнятості в умовах структурної перебу­дови. Винятком є система перена­вчання колишніх військовослужбовців.

Як правило, більше страждають від перерви в роботі особи старшого віку, які все життя працювали, звикли до такого ста­тусу, вважають його незмінним (особливо таке уявлення про га­рантовану довічну зайнятість характерне для людей, чия психо­логія була сформована за часів адміністративно-командної еко­номіки) і не в змозі змінити свою професію або, навіть, і кваліфікацію.

Молодь, як свідчать соціологічні дослідження, швидше адап­тується до нової ситуації, легше погоджується на перекваліфіка­цію, скоріше знаходить собі роботу у незареєстрованому секторі економіки.

В більшості країн світу застійне безробіття більше притаман­не жінкам, ніж чоловікам. В Україні ж рівні застійного без­робіття — як, власне, і всі інші показники, визначені за методо­логією МОП і не пов'язані з реєстрацією — серед жінок нижчі.

Критичний рівень безробіттяЯкщо безробіття в країні або в окремому регіоні загрожує соціальною кризою (вибухом), вважається, що воно досягло кри­тичного рівня. Визначається цей рівень (інколи його називають порогом) дією цілої низки факторів:

- загальною чисельністю безробітних;

- чисельністю безробітних протягом тривалого часу (як прави­ло, більше року);

- наявністю у безробітних інших джерел існування (доходу) або власності;

- питомою вагою молоді в складі безробітних;

- системою соціального захисту безробітних;

- наявністю політичного каталізатора;

- особливостями соціопсихологічного клімату в суспільстві.

Зрозуміло, що чим більша чисельність населення не має робо­ти, насамперед протягом тривалого часу, тим нижчим є поріг, тобто тим нижчий рівень безробіття суспільство може пережити без соціальної катастрофи. Значною мірою підвищує цей поріг наявність інших джерел доходу або будь-якої власності.

Найвищий відомий в історії рівень безробіття, пережитий країною без видимої соціальної напруги, це 28% безробіття в Іс­панії наприкінці 80-х. За звичай можна розраховувати на більш гостру ситуацію: потенційно небезпечним є рівень безробіття в 18-20%.[14]

Що стосується України, то виходячи з реальної ситуації на ринку праці, поширеності зайнятості на земельних ділянках і інших нерегламентованих форм трудової активності, обмежено­го соціального захисту безробітних тощо, можна розраховувати на критичний поріг на рівні 15% по Україні в цілому, і приблизно 10-12% — в Донбасі.[14]

1.3.Ринок праці і відтворення робочої сили.

Важливу роль у формуванні структури і зайнятості працівника відіграє ринок робочої сили. Він є невід'ємною складо-вою частиною системи ринкового господарства.

Ринок праці — це система суспільних відно­син, пов'язаних з наймом і пропозицією праці, тобто з її купівлею і продажем; це також економічний простір — сфера працевлаштування, в якій взаємодіють покупці і продавці праці; і це механізм, що забезпечує узгодження ціни і умов праці між роботодавцями і найманими праців­никами та регулює її попит та пропозицію.

Ринок праці не вичерпується відносинами по працевлаштуванню безробітних та заповнений вакансій, а охоплює всю сферу найманої праці. Сюди відносяться проблеми оплати і умов праці, обсягу й інтенсивності виконуваної ро­боти, стабілізації і гарантій зайнятості, трудової мотивації, підготовки і перепідготовки робочої сили. Таке трактування предмету ринку праці називається розширеним на відміну від звуженого, яке відносить до проблем ринку праці лише сферу обігу, а до суб'єктів ринку праці лише людей, що без­посередньо в даний момент активно шукають роботу, та ва­кантні робочі місця.

Головними суб'єктами ринку робочої сили є наймані працівники та роботодавеці. Кожен з них має свою суспільну форму і розгалужену структуру.

Систему суб'єктів ринку робочої сили доповнюють посередники. Принципи функціонування ринку робочої сили такі: кожен індивідуум має право і можливість вільно продавати свою робочу силу на засадах трудового найму за власним вибором і ба-жанням і за ринковою ціною на основі контракту між робітником і наймачем; роботодавець (підприємець, виробничий колектив, держава тощо) сам вирішує, скільки і яких робітників йому наймати; робочі місця створюються і регулюються державою не більшою мірою, ніж іншими роботодавцями.

Формування, функціонування, розвиток ринку робочої сили під-порядковані загальним законам і тенденціям розвитку ринкової економіки. Важливими функціями ринку робочої сили є: забезпечення ра-ціоналізації виробництва і зайнятості, регулювання та раціональне розміщення трудових ресурсів; узгодження економічних інтересів в системі суспільного поділу праці тощо.

Ринку праці притаманні важливі особливості, що впливають на його функціонування і на методо­логію його аналізу:

- На звичайному ринку купівля товару означає перехід права власності на нього від продавця до покупця. Купівля праці роботодавцем означає, що він набуває права певний час використовувати працю вільної людини і стає власни­ком результатів праці, оскільки остання проявляється лише в результатах.