На сайті 11892 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Михайло Врубель – визначний художник „срібного віку” російської культури

Реферати > Культура > Михайло Врубель – визначний художник „срібного віку” російської культури

До наших днів вони не збереглися – тільки „Принцесса Греза”, переведена в керамічну мозаїку.

Панно „Принцесса Греза” було підготовлено ним ще в Москві, де художник писав його в гончарній майстерні Мамонтова, за Бутирською заставою. Тепер панно тільки натягнули на підрамник, відповідний до розмірам і формі відведеного місця.

Тема панно „Принцесса Греза” була навіяна однойменною п’єсою французького драматурга Едмона Ростана, написаної в 1895 році, перекладеного на російську мову Т.Щепкиной-Куперник і поставленої в Петербурзі Літературно-художнім гуртком. Врубель бачив постановку весною 1896 року. В основі п’єси покладена середньовічна легенда про принца та трубача на ім’я Жоффруа Рудель, зачарований розповідями пілігримів про антиохийску принцесу Мелісінде. Передчуваючи свій близький кінець, він вирішує пуститися в далеку подорож за море, „не в силах умереть, не увидев хоть на миг ее”. В центрі декоративного панно зображено помираючого в дорозі принца з арфою у руках. Силою мистецтва він створює свою романтичну мрію – образ прекрасної і недосяжної принцеси. Легка і прозора, вона з’являється з рожевих хмар і ніжно схиляється над принцом. М.Врубель використав сюжет п’єси для того, щоб виразити своє кохання до майбутньої дружини, а також розповісти про вічне прагнення художника до прекрасному.

Формально, всі діючі персонажі літературного джерела, цілком можна впізнати. Але панно зовсім не розповідне і не є ілюстрацією до п’єси. По-перше, художник якби змістив час і дію, зобразивши принцесу, літаючою на кораблі, а не ту, яка входить у супроводі лицаря Бертрана, що, по Ространу, відбувається в кінці п’єси. По-друге, кожний зображений герой представляє собою деякий збірний образ-символ. Тому так чітко читається відношення самого художника до головних персонажів і особливо до принцеси, в обличчі якої вгадуються портретні риси Надії Забели. Щодо стоячого біля щогли лицаря Бертрана, то в його обличчі перш за все прослідковуються характерні риси „Демона (сидящего)”.

Відкриття в Нижньому Новгороді виставки, яке повинно було відбутися 10 травня, відбулося трохи пізніше – 28-го, але вже без панно Врубеля. За три дні до цього „Микула Селянинович” і „Принцесса Греза” були зняті за наказом журі.

Зараз складно судити про початковий вигляд панно „Принцесса Греза”. М.Врубель не встиг завершити його до виставки, і над завершенням працювали друзі В.Поленов і К.Коровін. В початковому вигляді збереглась лише композиція, побудована на музичній гармонії ритмі.

В композиції панно Врубель відмінно впорався з відведеному для нього місцем в павільйоні, підкорив зображення площині, розмістивши зображення як орнамент на килимі. Разом з цим, він дає відчути другий і третій плани в глибину, як в скульптурному рельєфі. Вишуканість ліній та візерунок плям в панно призведені до граничної поетичної ясності та чіткості. Це зрозуміла кожному розповідь про піднесене лицарське кохання, яке подолало всі перешкоди, якому не страшна і сама смерть.

„Микула Селянович” – російська билина, яка говорить про те, як орач Микула зганьбив гордовитого богатиря Вольгу, який хвалився своєю силою, але не зміг підняти торбину з сирою землею. Зіткнення двох героїв художник показав як зустріч двох епічних гігантів: один – сама спокійність і впевненість, інший – хвилювання і лють. Ця картина приголомшлива за силою, рухом, - вона це вся краса.

На ці декоративні панно вплинуло в якійсь мірі модерн.

Модернізм з однієї сторони підтримує молоді таланти, з іншої сторони воскрешає забуте минуле: збуджує інтерес до пам’ятників російського живопису ХVІІІ століття, відновлюють культ німецьких романтиків Гете, Данте, збуджує інтерес до Софокла, займається постановкою на сцені Єврініда, відновлюють стародавній театр. Так і в цих декоративних панно відновлюється інтерес до давнини, це ми бачимо в змісті. Змінилась послідовність думок про моральні цінності. Разом з цією зміною було висунуто питання про творчі відносини до життя: перш за все творчий ріст особистості пов’язувався з релігійним відношенням до життя; але сама релігія втратила здатність дотикатися до життя. Сутність релігійного сприйняття життя перейшла в область художньої творчості [2;340].

Потяг до російського казкового фольклору, до національних витоків виникло в ті роки не лише у М.Врубеля. Вся діяльність художників абрамцевського кола була направлена на відродження російської національної давнини. Ця хвиля почала підніматися ще у 80-ті роки, розпочався відлив талантів від проблем сьогодення, які здавались занурені в глибини душі, глибини історії, глибини фантазії.

Вся російська казкова і билинна тема у митця протистоїть темі Демон, як протилежний полюс. В Демоні все на грані напруги, все драматично, а тут м’яко. Трагедія інтелекту, який загубив грунт, ту саму сиру землю, на якій міцно стоїть Микула Селянович. Демона мучать не вирішенні питання про сенс буття; персонажі народного епосу ними не задаються.

Велика кількість казкових творів увінчалося двома відомими картинами: „Царевна-Лебедь” та „Пан”. Обидві написані на зламі століть – „Пан” у 1899, а „Царевна-Лебедь” в 1900році.

Картина „Пан”(Рис.2.6) була написана в маєтку меценатки княгині Марії Тенішевої – селі Хотилево Орловської губернії. М.Врубель почав писати портрет дружини на фоні лісового пейзажу, але зчистив майже закінчений портрет та швидко написав на цьому полотні нову картину. Вона виникла під враженням розповіді Анатоля Франса „Святой Сатир” з циклу „Источник святой Клари”, де зібрані розповіді про художників італійського Відродження, ченцях та легенди середньовіччя [7;64]. М.Врубеля вразила та розповідь, де старий сатир розповідав про давно минулі часи. Але „Пан” – це не античне божество, а російський лісовик. Від грецького бога художник взяв козлячі ноги, роги на лисому лобі та сопілку; голова з сивим кучерявим волоссям, бородою, вусами, добрий чистий погляд синіх очей перетворюють Пана в персонажа російських казок. Породжений врубелівською фантазією, він зображений на фоні цілком реального, написаного з натури пейзажу, який відкривається з тераси хотилівського будинку. Художник тонко відмітив, що цей типовий російський пейзаж з лісовою болотистою поляною, викривленими берізками набуває особливу таємничість сутінок, коли над заростями сходить великий помаранчево-жовтий півмісяць. „Пан” був написаний дуже швидко, за 2-3 дня. Це пояснюється тим, що Врубель приступив до завершального втілення задума тільки тоді коли всі найменші деталі вже ясно склалося в його уяві.

Найяскравішим „театральним” творенням Врубеля дослідники називають декорації та костюми до постановки опери „Казки про царя Салтана” Римського-Корсакова, прем’єра якої відбулася в 1900р. на сцені Приватної опери. Оформлення вистави принесло Врубелю великий успіх і славу.

Під враженням опери Врубель пише картину „Царевна-Лебедь” (Рис.2.7) – сценічний портрет Надії Забели-Врубель. На полотні зображується не сама співачка, а таємничий образ Царівни, навіяний її ліричним і душевним співом.

Картину художник малює на хуторі Ге поблизу станції Плизки в Чернігівській губернії літом 1900року. М.Врубель зображує дружину на фоні власних декорації до „Казки про царя Салтана”, в костюмі, який був створений ним для вистави [7;64]. Але сценічна умовність перетворена в казкову, пейзаж – це не фон, а реальний простір, де відбувається чудове перетворення. Момент перевтілення лебедя в крихку і загадкову красуню-царівну ніби зупинений і триває, а світло заходу перетворює реальність. Мерехтіння великих очей Царівни-Лебідь мов блиск дорогоцінного каміння[8;225].

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат