На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Держава в системі макроекономічного регулювання

Реферати > Державне регулювання > Держава в системі макроекономічного регулювання

План 1.Класична теорія як теоретична база державного невтручання в економіку .3 2.Кейнсіанська теорія як теоретичні база державного регулювання економіки .5 3.Альтернативні макроекономічні теорії .7 4.Список використаної літератури 13

1. Класична теорія як теоретична база державного невтручання в економіку.

Макроекономіка як наука є теоретичною базою економічної політики держави. Але її практичне застосування ускладнюється тим, що вона представлена великою сукупністю конкуруючих між собою теоретичних доктрин. Кожна з них по-різному уявляє механізм функціонування економіки з ринковими відносинами і, в першу чергу, по-різному вбачає співвідношення між рин­ком і державою, подає протилежні рекомендації стосовно ролі держави в стабілізації економіки.

У системі макроекономічних теорій можна виділити декілька основних: класична, кейнсіанська, монетариська, теорія економіки пропозиції, теорія раціональних очіку­вань.

Історично макроекономічна наука була започаткована класичною теорією. Найбільш видатними представниками класичної теорії є Адам Сміт, Давид Рікардо, Джеймс Мілль, Жан Батист Сей, Альфред Маршал, Артур Пігу, Леон Вальрас, Вільфредо Парето.

Прихильники класичної теорії вважають, що ринковий механізм здатний автоматично забезпечувати повну зайнятість без державного втручання в економіку, тобто повна зайнятість є нормою для економіки з ринковими відносинами. Вони визнають, що інколи на економіку можуть негативно впливати зовнішні фактори, такі як війни, політичні перевороти, засуха, біржові крахи тощо які тимчасово виводять її зі стану повної зайнятості. Проте здатність ринку до автоматичного саморегулювання є до­статньою, щоб через деякий час знову відновити в економіці такий рівень виробництва, який відповідає умо­вам повної зайнятості. Це означає, що можливий відхід економіки від стану повної зайнятості, на думку пред­ставників класичної теорії, є не внутрішнім продуктом ринкової економіки, а лише результатом впливу на неї зовнішніх обставин.

Згідно з класичною теорією механізм ринкового само­регулювання економіки складається з декількох елементів. Перший — ситуація, коли величина сукупних витрат буде недостатньою для виробництва потенційного ВВП, є малоймовірна. Якщо навіть сукупні витрати за будь-яких обставин зменшаться порівняно з потенційною величи­ною, то досить швидко такі важелі ринкового регулювання як ціна і зарплата примусять економічних суб'єктів збільшити сукупні виграти до потенційної величини.

Неможливість виникнення в економіці дефіциту су­купних витрат спирається на закон Сея. Згідно з цим зако­ном процес виробництва товарів створює доход, який дорівнює вартості вироблених товарів. Це означає, що процес виробництва є лише іншим виразом процесу їх споживання. Тому товарна пропозиція породжує адекватний собі попит. Такий закон діє на різних рівнях економіки.

Закон Сея спирається на передумову, що весь доход, отриманий виробниками товарів, повністю використо­вується на закупівлю інших товарів. У дійсності це не так, оскільки певна частка доходу може бути спрямована не на витрати, а на заощадження, що породжує невідповідність між виробництвом і споживанням, тобто між пропозицією і попитом. У цьому випадку сукупні витрати будуть недостатніми для закупівлі всієї маси вироблених товарів, у результаті чого скоротиться сукупний попит, фактичний ВВП відхилиться вниз від потенційного ВВП, що свідчить про виникнення в економіці неповної зайнятості.

Прихильники класичної теорії визнають дестабілізуючій вплив заощаджень на рівновагу між доходами і витра­тами. Проте, на їхню думку, дана обставина не вимагає державного втручання в економіку. Ринковий механізм здатний самостійно й досить швидко ліквідувати цей дисбаланс через взаємодію між товарним та грошовим ринками. У цьому полягає суть другого елементу класичної теорії про ринкове саморегулювання. Та частка доходів, яка спрямовується на заощадження, знову повертається на товарний ринок у вигляді інвестицій. Інвестиційні витрати підприємців компенсують ті вилучення із потоку “доходи—витрати”, які відбуваються в формі заощаджень. Отже, якщо підприємці будуть інвестувати в економіку стільки ж, скільки домогосподарства мають намір заощад­жувати, то закон Сея буде діяти і відповідність між дохо­дами і витратами не буде порушена.

Класики допускають тимчасове перевищення заощад­жень порівняно з інвестиціями, що може викликати тимчасове відхилення сукупних витрат від потенційної величини. Але таке відхилення, на їхню думку, необо­в'язково викличе падіння виробництва порівняно з потен­ційним рівнем, оскільки крім грошового ринку, велику регулюючу роль виконують ціни і зарплата.

Регулюючий потенціал цін і зарплати складає суть третього елементу класичної теорії про ринкове саморегу­лювання. Його суть полягає в тому, що обсяг сукупної продукції, яку можуть реалізувати її виробники, залежить не лише від величини сукупних витрат, а й від рівня товарних цін. Це означає, що навіть тоді, коли відсоткова ставка за будь-якої причини нездатна привести у відповідність заощадження домогосподарств та інвестиції підприємств, падіння сукупних витрат буде компенсоване пропорційним зниженням цін. Отже, якщо домогосподарства тимчасово заощадили більше, ніж підприємці мають намір інвестувати, то викликане цим зменшення сукупних витрат не приведе до тривалого скорочення реальних обсягів виробництва, оскільки ціни знизилися пропор­ційно зменшенню цих витрат.

Згідно з класичною теорією здатність економіки до цінового саморегулювання забезпечується конкуренцією між продавцями, яка породжує високу еластичність цін стосовно попиту. Оскільки падіння попиту на продукцію стає загальним, виробники під впливом конкуренції зму­шені знижувати ціни, щоб уникнути затоварювання. Отже, поява надмірних заощаджень викликає зниження цін, які збільшують реальну величину сукупних витрат і відновлюють сукупний попит на рівні повної зайнятості. Тому заощадження викликають зниження цін, а не змен­шення обсягів виробництва і зайнятості.

Зниження товарних цін за інших незмінних умов може зменшити прибутковість виробництва товарів, що може стримати виробників від бажання збільшувати пропозицію до потенційного рівня. Але згідно з класичною теорією цього не відбудеться, оскільки падіння сукупного попиту викличе скорочення попиту на ресурси, і насамперед на робочу силу. Це викличе зниження цін на ресурси, в тому числі падіння заробітної плати. Конкуренція на ринку праці між робітниками примусить їх найматися на роботу за нижчими ставками заробітної плати, що знизить се­редні витрати і відновить нормальний рівень прибутку.

Отже, зниження товарних цін, доповнене зниженням ресурсових цін, відновить виробництво товарів на потен­ційному рівні і забезпечить повну зайнятість. Єдиним наслідком цього відновлення будуть більш низькі товарні та ресурсові ціни.

Підсумовуючи, можна стверджувати, що згідно з кла­сичною теорією механізм відсоткової ставки, гнучких то­варних і ресурсових цін надає ринку здатність автоматично підтримувати повну зайнятість в економіці. За цих умов виключається необхідність втручання держави в еконо­міку, тобто найбільш раціональною має бути політика державного невтручання.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат