На сайті 11892 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Динаміка розвитку культури

Реферати > Культура > Динаміка розвитку культури

Концепція циклічності у розвитку культури дістала дальший розвиток у працях М. Данилевського (1882—1885), О. Шпенглера (1880—1936), А. Тойнбі (1889—1975) та інших вчених.

М.Я. Данилевський — відомий російський природознавець, що зробив спробу теоретично обґрунтувати концепцію багатолінійного і замкненого розвитку культури на основі застосування методології систематизації в біологічній науці. В історії людства він виділив одинадцять самобутніх типів культури: індійську, китайську, іранську, єгипетську, халдейську, грецьку, римську, аравійську, германо-романську і слов'янську. Кожний культурно-історичний тип виникає з етнографічного матеріалу, після того входить у період розквіту, а потім зазнає занепаду. Інакше, кожний тип культури проходить в основному три фази свого розвитку: етнографічну, державну та цивілізаційну. Перехід до цивілізації характеризується розтратою культурного потенціалу. Самобутність культури, на думку Данилевського, в особливому складі душі народу, тому його національний характер залишається незмінним при взаємодії культур. Його концепція стала одним з теоретичних джерел теорії панславізму і шовінізму.

Найбільш поширеною в наш час стала теорія культури О. Шпенглера, який виклав її у своїй знаменитій книзі "Занепад Європи". Він відкинув концепцію лінійного розвитку світового культурного прогресу і обґрунтував теорію рівноцінного циклічного розвитку культур. На його думку, кожна культура є "живим організмом" і має свою історію. Він заперечував існування загальнолюдської культури, доводячи, що всесвітня історія складається з історії восьми замкнених у своєму розвитку великих культур.

Послідовником О. Шпенглера в поглядах на культуру був відомий англійський історик і соціолог А.Тойнбі. Як прихильник концепції історичного коловороту у розвитку локальних культур, він розділив історію людського суспільства на окремі цивілізації. Їх дослідженню вчений присвятив 12-томну працю “Дослідження історії”.

Різноманітність концепцій обумовлена багатоплановістю культури як системи. Складність культурно-історичного процесу, багатство складових частин культури вимагають різних підходів до вивчення цього феномену. Тому культура як соціальне явище, закономірності її розвитку стали об'єктом дослідження для фахівців різних галузей — філософів, соціологів, педагогів, психологів, істориків, мистецтвознавців тощо.

2. Поетика античної літератури. Вплив міфології на розвиток літератури Стародавньої Греції та Риму. Поява драми

Термін "античний" (від латинського antiquus - "давній") було введено італійськими діячами епохи Відродження для означення давньої греко-римської культури.

Величезну роль у розвитку давньогрецької культури відіграла крито-мікенська спадщина. Цей світ, що пішов у небуття (можливо, внаслідок виверження вулкану чи землетрусу), був у культурному відношенні сполучною ланкою між Стародавнім Сходом (насамперед Єгиптом) і власне Грецією.

Крито-мікенська (або егейська) культура склалася і розвивалася у ІІІ – ІІ тисячоліттях до нашої ери, і була створена племенами, які населяли острів Крит, Пелопоннес, Західне узбережжя Малої Азії.

Грецька культура принесла з собою вищу форму громадської самодіяльності общин, гармонію природи й суспільства і, звичайно, тонке відчуття прекрасного.

Грецька культура сприймалась як історичне диво. Вона створила, крім усього іншого, таку силу-силенну понять і термінів (у політиці, науці, мистецтві), що дослідник Якоб Бургхарт мав підстави сказати: “Ми бачимо очима греків і розмовляємо їхніми зворотами мови”.

Грецька культура базується на міфологічній основі, яка має кілька культурно-історичних шарів. Більшість дослідників вважають, що формування загальновідомого грецького пантеону відбулося лише в архаїчний період. Космогонічні уявлення давніх греків мають багато спільних рис з уявленнями багатьох інших народів.

У грецькій міфології сирий матеріал давніх легенд пройшов високу художню обробку. Тому він і став основою епосу, лірики і драми. Глибоке проникнення міфів у свідомість усіх греків гарантувало безпосереднє художнє сприйняття літературних творів, що виросли з них.

Як писав один з німецьких просвітителів, боги єгиптян стали у греків поетичними істотами, скинули з себе тягар зайвих розкошів і своє важке вбрання і постали перед людиною такими, якими їх створила природа, — оголеними, з прекрасним людським тілом і до того ж у людських (часом навіть занадто людських) вчинках.

Міф не тільки переказують — у ньому живуть; він у кожній справі — в обряді, у ритмічній магії танцю і співу, в художній творчості. Однак дистанція між міфом і людським буттям усе-таки зберігається, а нехтування міфом карається.

В літературі того часу головує поезія (епічна та лірична). Антична поезія не знала звичного для нас римування, вірші поєднувалися у строфи завдяки ритмічності довгих і коротких складів. Найвідомішими епічними поетами архаїки були Гомер та Гесіод. Гомер створив дві величні поеми - "Іліаду" та "Одіссею", за ним значились «гомерівські гімни», , «гомерівські епіграми», «Війна мишей і жаб», ряд поем, які згодом почали називати "кіклічними". Не тільки конкретне авторство, а й сама біографія поета не з’ясовані. Проте весь античний світ вірив у реальність особи цього сліпого поета. У «Іліаді» розповідається про облогу грецькими військами Трої (Іліону), а у «Одіссеї» - про мандри одного з героїв Троянської війни. Одіссея. Герої Гомера - мужні, горді і розумні люди. Кожен персонаж, кожна деталь у поемах є яскравими, зримими. "Іліаду" та "Одіссею" написано особливим віршованим розміром - гекзаметром (шестистопним дактилем). Гесіод – перша реальна особа у давньогрецькій літературі. Його дидактичний епос різко відрізняється від героїчного. Гесіод ставив собі за мету дати зведення заповіданої віками народної мудрості, встановити своєрідний кодекс, писаний закон для людини, прив’язаної до землі як джерела існування. Гесіод, який створив поеми "Теогонія" (про походження богів) і "Праці та дні" (присвячену сільськогосподарській праці). Поеми Гесіода, який сам не цурався селянської праці, а деякими дослідниками вважається простим беотійським селянином, відзначаються дидактичністю (повчальністю) змісту. У "Теогонії"" вперше в художній формі передано-властиві багатьом народам первісного світу уявлення про циклічність часу й відповідної зміни культур.

В VII – VI ст. до н.е. (період архаїки) на зміну співцям-аедам прийшли рапсоди, які із запасом завчених ними епічних пісень мандрували по грецьких містах (про них згадують історики Геродот, Фукідід, Піндар, котрий називав їх ще геомеридами, тобто людьми, які походять з роду Гомера і співають його поеми).

Розвиткові ліричної поезії дуже сприяли змагання поетів та музикантів, Засновані у Греції в VI – V ст. до н.е. (Піфійські змагання, Немейські ігри). На Олімпійських іграх головну роль відігравали змагання атлетів і перегони на колісницях. Але й тут в урочистих піснях славили переможців, виконували гімни на честь богів і героїв, співали пісень під час урочистих процесій. Деякі види ліричної поезії були особливо тісно зв’язані з музикою і танцями. Сюди належить мелос. Загалом грецька лірична поезія поділялась на елегію, ямб і мелос – залежно від метричної форми. Серед найвідоміших поетів – Алкей, Сапфо, Анакреонт.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат