На сайті 11892 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Динаміка розвитку культури

Реферати > Культура > Динаміка розвитку культури

Розвиток давньогрецької трагедії пов'язаний з творчістю Есхіла, Софокла, Еврипіда. Кожен з цих авторів вносив у трагедію нові формальні та змістовні компоненти. Есхіла називають "батьком трагедії". Він написав близько 80 трагедій (збереглося 7), серед яких "Перси", "Прометей прикутий", трилогія "Орестея". Провідний мотив його творчості - уславлення громадянської мужності, патріотизму. Один з кращих героїв Есхіла - титан Прометей - уособлення творчих сил афінян. Це образ непохитного борця за високі ідеали, за щастя людей. Софокл створив понад 120 трагедій, з яких повністю збереглося лише 7 шедеврів ("Цар Едіп", "Антігона" та ін.).

3. Мозаїка та фрески Київської Русі. Ікона як філософія у фарбах

У мистецтві Київської Русі, значного розвитку набуває монументально-декоративний живопис. Йдеться про офіційний напрям, що значною мірою ґрунтувався на візантійській традиції. Вирішальну роль відіграли історичні й соціальні потреби Київської Русі, глибокі традиції народної культури. Загальнодоступна мова живопису сприяла утвердженню серед народу християнської релігії, пануючих та нових морально-естетичних цінностей. Живописні зображення в храмах були своєрідною Біблією для тих, хто не знає грамоти (Григорій Великий). Храмові розписи розкривали основні положення християнського вчення в узагальнених, доступних для сприйняття образах, які у поєднанні з архітектурними формами мали глибокий емоційний вплив на людей.

Мозаїки і фрески Софійського собору у Києві належать до найвизначніших пам'яток українського і світового монументально-декоративного мистецтва. Збереглася третина всього живопису (260 квадратних метрів мозаїк і близько 3000 квадратних метрів фресок), який прикрашав храм у XI столітті. Головний зміст малярського оздоблення храму — утвердження християнства, духовна перемога над язичництвом. В розписах панує ідея милосердя, миру та подвижництва. Філософсько-догматична основа розпису,— це уславлення Софії, тобто премудрості християнського вчення. Розписи виконують і політичну функцію — уславлення в асоціативних образах влади князя, що поширював це вчення. У ранньому середньовіччі премудрість ототожнювалась суттєво й іконографічно з Ісусом Христом.

Мозаїки Софійського собору незвичайно цікаві технікою виконання. Прикраси собору доповнювали фрески, а серед них окремо вирізняються портрети чоловіків, членів сім’ї кн. Ярослава, перші зразки світського малярства у нашому мистецтві. Правдоподібно, кажуть дослідники, були зображені теж, на південній стіні, дочки кн. Ярослава (а він мав їх п’ять), сини є на північній стіні, а на західній сам Ярослав з княгинею Іриною дарує Христові модель собору. Крім цих фресок є ще ікони світського змісту, як от сцени полювання, народних ігор, скоморохів, музик, борців і т.п.

В художній програмі мозаїчного оздоблення дослідники не вбачають будь-яких істотних відхилень від візантійських зразків.

Яскраві мозаїки (їхня палітра нараховує 177 відтінків) прикрашають головну баню і центральну апсиду, привертають увагу людини до вівтарної частини храму. На мозаїках зображено основних персонажів християнського віровчення. Існувала певна система розташування зображень. У зеніті бані в медальйоні (діаметром 4,10 м) — Пантократор, "володар світу" і "глава церкви небесної". Вседержитель Софійського собору іконографічне точно слідує ранньохристиянській іконографії, відомій з ікони Вседержителя (VI ст.) з монастиря святої Катерини на Сінаї. Різняться вони лише манерою письма, зумовленою різними техніками — ікона виконана енкаустикою, а Вседержитель Софійського собору — мозаїкою. При вході до храму привертає увагу розміщене в головній апсиді, на чистому золотому тлі, зображення Марії-Оранти (картина Богоматері, що молиться; заввишки 5,45 м), яка домінує над всіма просторами храму. Це зображення відзначається високою мистецькою й технічною майстерністю, а кольори синій, блакитний та пурпуровий створюють незвичайної краси кольорову гаму. Оранту вважали посередницею між Богом і людьми, заступницею роду людського. Оранта Софійського собору у Києві має деякі спільні риси з аналогічними мозаїками храму Успіння в Нікеї (початок XI ст.) та собору Хосіос Лукас у Фокіді. Образ Оранти став найпопулярнішим у розпису давньоруських храмів. Нижче мозаїчного зображення Богоматері-Оранти, у середньому регістрі апсиди, розташована багатофігурна композиція "Причастя" (символічна сцена причащання апостолів) — "Євхаристія" по-грецькому. За Євангелієм, під час причащання, після того як Христос виголосив значення своєї "земної місії", він давав хліба й вина апостолам, які підходили до нього з правого й лівого боків. Тому Христа зображено двічі.

"Євхаристія" найвиразніше репрезентує монументальний стиль софійських мозаїк, його архаїчний характер. Основні риси цього стилю: розмірений, ритмічний рух постатей, площинне трактування форм, підкреслена лінійність, суцільне золоте тло, лаконізм колориту, присадкуваті пропорції людських постатей.

Найбільш довершені мозаїки знаходяться під «Євхаристією» і відділені від неї широким орнаментним поясом – це святительський чин. Святителі розміщені в нижньому регістрі не випадково – в середньовіччі їх розглядали як засновників «церкви земної».

Великого значення в розписах собору надавалося орнаменту як композиційному елементові. Мозаїчні та фрескові орнаменти, відповідно до їхніх мотивів і тональності, можна в основному звести до трьох типів: рослинного, вплетеного в коло, ромб чи овал, геометричного і звіриного (розпис веж).

Подібно до Софії Київської оздоблювались Успенський собор Печерського монастиря (XI ст.) та Михайлівський Золотоверхий собор (початок XII ст.).

Мозаїки і фрески Михайлівського Золотоверхого собору належать до видатних зразків монументального мистецтва Київської Русі. Окремі фрагменти розпису, що збереглися, знаходяться тепер у заповіднику "Софійський музей", Третьяковській галереї у Москві, Російському музеї у Санкт-Петербурзі. Більшість дослідників приписує створення михайлівських фресок давньоруським майстрам. Тяжіння до узорччя як вияв місцевого народного смаку відчувається у фрескових й мозаїчних композиціях. Порівняно з розписами Софії Київської у михайлівському живопису більше динаміки, різноманітніші пози, пропорції постатей витягнуті. Очевидно, вигляд тонких фігур святих асоціювався з уявленнями про їх подвижництво. Мозаїчна смальта дещо більша за софійську. В палітрі мозаїк переважають зелені тони в поєднанні з фіолетовим, рожевим, сіро-білим.

На Русі поряд з монументальним живописом розвивається іконописання — вид культового станкового живопису (ікона). Культ ікон офіційно був прийнятий на сьомому вселенському соборі 787 p. У м. Нікеї. Ікона грец. eikov — зображення, образ) — у християнстві (православ'я, католицизм) — живописне, мозаїчне або рельєфне зображення "святих", якому надають священного характеру. У Візантії у VIII—IX ст. виникло іконоборство — релігійно-політичний рух, спрямований проти шанування ікон, мощей та інших предметів культу.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат