На сайті 11892 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Динаміка розвитку культури

Реферати > Культура > Динаміка розвитку культури

Українське національне відродження базувалось на попередніх здобутках українського народу, зокрема, традиціях національної державності, матеріальній та духовній культурі. Соціальним підґрунтям для потенційного відродження було українське село, яке зберігало головну його цінність - рідну мову. Виходячи з цього, стартові умови для відродження були кращими у Наддніпрянщині, оскільки тут ще збереглися традиції недавнього державно-автономного устрою, політичних прав, залишки вільного козацького стану, якого не торкнулося закріпачення, та козацького суду, а найголовніше - тут хоча б частково збереглася власна провідна верства - колишня козацька старшина, щоправда, переведена у дворянство.

Національне відродження України, попри регіональні особливості, характеризувало всеукраїнські перетворення. Процес українського національного відродження історики, як правило, поділяють натри етапи: період збирання спадщини чи академічний етап (кінець XVIII -40-і pp. XIX ст.);

українофільський або культурницький етап (40-і pp. XIX ст. - кінець XIX ст.); політичний етап (з кінця XIX ст.).

Виходець зі слобідської козацької старшини Григорій Квітка-Основ'яненко (1778-1843) відомий як основоположник української художньої прози. Можна виділити дві основні стильові течії в прозі Г.Квітки. Перша - тяжіння до сентименталізму: у творах "Маруся", "Сердешна Оксана", "Щира любов", "Козир-дівка" переважають життєві почуття та переживання, християнсько-моралізаторський світогляд. Друга - перші кроки до етнографічного реалізму крізь романтичну канву. В повістях "Солдатський патрет", "Конотопська відьма", "Мертвецький великдень" Квітка виступає колоритним гумористом, звертаючись до бурлескних традицій, народної фантастики та іронії.

З творчістю І.Котляревського та Г.Квітки-Основ'яненка пов'язане становлення нової української драми. Обидва письменники були визначними організаторами театрального життя першої половини XIX ст., режисерами й акторами полтавського та харківського театрів. П'єси І.Котляревського "Наталка Полтавка", "Москаль-чарівник", комедії Г.Квітки "Сватання на Гончарівці" та "Шельменко-денщик" до цього часу зберегли популярність в театральному репертуарі.

Поява у 1840 p. "Кобзаря" Тараса Шевченка відкрила перед українською культурою нові ідейні та художні горизонти, які зумовили її самобутній розвиток у майбутньому. Геніальний поет, неповторний за творчою манерою художник, активний громадський діяч, який спілкувався з кращими представниками російської, польської та інших культур, людина широких духовних обріїв, Т.Шевченко перебував на висотах передової думки свого часу.

Шевченка традиційно вважають основоположником критичного реалізму в українській літературі, хоча цей реалізм базувався на романтичному світогляді автора. Вже його ранні побутові поеми ("Катерина", "Наймичка", "Сон"), суспільно-політичні поеми ("Єретик", "Сліпій", "Кавказ", "І мертвим, і живим, і ненародженим землякам .") безжально таврували кривдників народу, причому з власне народних позицій. Шевченко зумів зробити свій голос голосом усього пригнобленого народу і не має собі рівних серед поетів усього світу в поетичному викритті та осуді кріпацтва та самодержавства, національного гноблення й імперського загарбництва. При цьому поет рішуче виступає як проти лжепатріотів, що теоретизують про лібералізм та українофільство по шинках напідпитку, так і проти цілком зденаціоналізованої еліти та інтелігенції, які "кайданами міняються, правдою торгують". Поезія Шевченка будила національно-патріотичні настрої української молоді, доти зрусифікованої або спольщеної. Творчість Т.Шевченка, відгомони ідей кириломефодіївців були головним чинником, який на початку 60-х pp. XIX ст. спонукав ціле гроно обдарованих молодих людей із сполонізованих шляхетських родин Правобережжя повернутися в українське національно-культурне середовище, стати до праці для свого народу. У Харківському університеті виникає "Братство Тарасівців", пізніше репресоване, як і члени Кирило-Мефодіївського товариства. У цілому творчість Т.Шевченка - настільки велике явище в історії української культури, що можна говорити про її визначальний вплив на формування національної свідомості й духовності українців XIX - першої половини XX ст.

Після видатних і яскравих аристократичних художників і скульпторів другої половини XVIII ст. Антона Лосенка, Дмитра Левицького, Володимира Боровиковського, Олександра Венеціанова, Івана Мартоса, чия творча спадщина вважається досягненням російської культури, хоча виростала на українському грунті, пізніше українське образотворче мистецтво на перший погляд може виглядати як порівняно менш виразний "перехідний" період.

Однак саме в цей час мистецькі обрії збагачуються демократичною українською тематикою. Художники вперше докладно зупиняються на народних типажах і яскравих особистостях з народної маси, намагаючись передати їх багатий внутрішній світ, довести, всупереч соціально-майновим відмінностям, рівноцінність для мистецтва простих людей та еліти суспільства. Художники ніби намагаються стерти кордон між класицизмом і романтизмом, досягаючи при цьому значних успіхів у торуванні шляхів до цілком реалістичного живопису. Український національний колорит, національна вдача українців сприяли цьому найбільшою мірою. Тому українська тематика активно розробляється не тільки власне українськими художниками (друзями Т.Шевченка А.Мокрицьким, І.Сошенком, В.Яненком, Г.Васьком), а й росіянами, що певний час жили й працювали в Україні, - В.Тропініним, К.Павловим, М.Сажиним. Не забували художники першої половини XIX ст. і про середній прошарок українського суспільства (див. на мал. портрет юнака з родини Томар роботи Г.Васька). Найбільш прикметною в живописі першої половини XIX ст. постаттю слід, мабуть, визнати колишнього кріпака В.Тропініна, якого ще 1824 p. обрано академіком Петербурзької академії мистецтв. У своїй творчості він одним з перших у Російській імперії звернувся до образу простолюдина-трудівника. Художник створив узагальнений образ представника українського народу ("Українець", припускають, що на портреті зображено Устима Кармелюка), низку портретів селян-кріпаків ("Українка", "Молодий український селянин", "Пряля" та ін.). Справжнім шедевром портретного мистецтва є його "Дівчина з Поділля". Цей та інші твори засвідчують непересічний талант Тропініна як витонченого, майстерного рисувальника, колориста і тонкого психолога. Розширення меж тематичного арсеналу портретного живопису вже у другій половині XIX ст. сприймалося як традиційне і знайшло яскравий та плідний розвиток у творчості багатьох талановитих українських художників, таких як В.Маковський, М.Рачков та багато ін.

50-60-ті pp. XIX ст. стали підготовчим етапом до періоду "великого реалізму". Після смерті Т.Шевченка провід на літературній ниві перейняв "запальний хутірський філософ" Пантелеймон Куліш (1819-1897). Він був не тільки поетом, перекладачем, критиком і літературознавцем, істориком і мовознавцем, а й створив перший класичний український роман "Чорна Рада"(1846, виданий 1857). Автор змальовує яскраву картину суспільних, соціальних, політичних відносин в Україні кінця XVII ст., дотримуючись так званого "етнографічного" реалізму, який належало розуміти як вірність у відображенні національних рис народу, його етико-морального обличчя, національної вдачі, світогляду, емоційності тощо. Поруч з П.Кулішом відзначилися силою свого таланту прозаїки: Марко Вовчок (Марія Вілінська-Маркевич), Ганна Барвінок (Олександра Куліш), Олекса Стороженко, байкар Леонід Глібов, буковинський поет і прозаїк Юрій Федькович.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат