На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Біографія Лесі Українки

Реферати > Література українська > Біографія Лесі Українки

У Колодяжному Леся пробула до початку березня. А неспокій все краяв і краяв серце. З Києва сестра не сповіщала нічого доброго – тільки про безчинства влади. А Квітка мовчав. Де він там? На початку року Климент працював у Іванкові Радомильшського повіту Київської губернії, затим був переведений у Малин. Де ж він зараз? Чого мовчить, адже «обіцяв щодня писати хоч по два слова»?

Й ось, нарешті, лист і поштова картка: Климент сповіщав, що хворіє. Леся стрепенулася: тільки б не було туберкульозу, адже симптоми хвороби надто промовисті… Листом звертається до сестри й просить умовити Климента проконсультуватися у лікаря й з’ясувати, що треба для «рятунку» її милого. Крім того, Лесю непокоїли складні стосунки Климента з названими батьками, а тепер і їхня байдужість до нього. «Поможи мені, - писала Леся до Ольги, - боротися з халатністю його родичів у сьому напрямі – його треба вирвати з тої обстановки, всю небезпеку якої чужий чоловік, хоч би лікар, не може навіть збагнути. Се ж друге видання тої обстановки, в якій загинув Сергій Костянтинович. Ти можеш собі здумати, в який жах кидає мене ся аналогія! »

Вона хотіла, щоб Кльоня, якщо зможе, приїхав відпочивати в Колодяжне. Стосовно неї самої, то їй тут і «фізично… спокійніше й вигідніше», й жити – економніше, та й батьку, вочевидь, хочеться, щоб вона довше побула поряд. Однак якщо здоров’я Кльоні під загрозою і йому, не гаючись, треба їхати лікуватись, то вона готова будь-куди їхати з ним. Звісно, краще було б їхати на європейський курорт – вони кращі від російських, а життя на них не дорожче, ніж на кримських. От тільки дорога та оформлення паспортів вимагає грошей.

…Леся повернулася в Київ, а за кілька днів від’їхала з Квіткою в Крим. Планували зупинитися в Балаклаві, але різко похолодало й молоді люди змушені були перебратися ближче до моря, в Ялту. Там погода була кращою, але далеко не весняною. Зупинилися в готелі «Ялта». Думалося, що не надовго, та стан Климента погіршився: відкрилася горлова кровотеча. З переїздом на квартиру довелося відкласти. І лише за декілька тижнів, коли Кльоні стало краще, вибралися на дачу Розанова.

…Вона любила його, цього молодого гарного чоловіка. Її почуття стало відповіддю на його любов. Їй було байдуже, що Климент молодший від неї. Вона навчилася стоїчно сприймати непорозуміння з боку рідних і не пригнічувати своїх почуттів. Вона його любила. Її душу переповнювало тепло й бажання бути йому потрібною, і вона готова була піклуватися про нього, скільки мала сили.

Можливо, саме тогочасні Лесині думки та почуття, накладаючись одні на одних, підвели письменницю до творчого переосмислення легенди про молодого Мохаммеда і чи не вдвічі старшу Хадіджу, яка стала його коханою дружиною на багато років – і з-під пера Лесі вийшов драматичний діалог «Айша і Мохаммед» (4, 100-106). У ньому письменниця оповіла, як молоденька Айва після смерті

Хадідджі стала новою дружиною Мохаммеда. Але не єдиною: чоловік згодом взяв

собі десять жон. А між тим ходив на цвинтар до могили першої дружини. Й забрало те спокій в Айші. Вона хотіла збагнути: «Як і за віщо можна так любити стару, негарну, навіть мертву жінку? » На що Мохаммед відповідав: «Не рвися, люба, і не рви мене. Є таємниці в Бога, їх збагнути не важимося». В його очах Хадідджа ніколи не була «ні гарною, ні молодою» - він «злічив всі зморшки на її обличчі». Не забував він ніколи й скільки їй літ – того «й сусіди не дали б забути». Та було в ній «щось вічне», що не вмирає…

«Айша й Мохаммед» була закінчена в квітні. А в травні Леся Українка завершила працю над однією зі своїх кращих драм: з’явилася «Касандра» (4, 9-99). Її задум сягає ще 1903року, коли письменниця, продумуючи майбутні образи твору, подала таку характеристику головної героїні, намітивши тим самим основні риси її характеру й поведінку: «…Ся трагічна пророчиця, із своєю ніким не признаною правдою, зі своїм не признаним пророчим талантом, власне такий неспокійний і пристрасний тип: вона тямить лихо й пророкує його, і ніхто їй не вірить, бо хоч вона каже правду, але не так як треба людям; вона знає, що так їй ніхто не повірить, але інакше казати не вміє; вона знає, що слів її ніхто не прийме, але не може мовчати, бо душа її і слово не дається під ярмо; вона сама боїться свого пророцтва і, що найтрагічніше, сама в ньому часто сумнівається, бо не знає, чи завжди її слова залежать від подій, чи, навпаки, події залежать від її слів, і тому часто мовчить там, де треба говорити…» Коли ж Кассандра й намагалася щось робити, то діла її гинули «марне», бо «діла без віри мертві суть, а віри в рятунок у неї нема й не може бути». Вона все «провидить», але не «холодним знаттям філософа», а інтуїтивно, не розумом, а почуттям, тому вона й не говорить: «Я знаю», а лише: «Я бачу».

Сьогодні «Кассандра» вражає й притягує своєю багатоплановістю, насиченістю

психологічними й моральними колізіями. В основі сюжетної лінії драми елементи різних (більш ранніх і пізніших) варіантів міфів про пророчицю Кассандру, з’єднані творчою уявою і витрактувані письменницею відповідно до власного творчого задуму. Особливість останього дозволяє певною мірою абстрагуватись від конкретної часової прив’язки подій, що описуються (часу Троянської війни): авторське бачення логіки подій, розкриття їх явних і прихованих смислів, витлумачення особливостей поведінки людей, причетних до історичного дійства, сприймається сьогодні часово безвідносно, адже описані ситуації, колізії, в яких опинялися персонажі поеми, не раз повторювалися впродовж людської історії (хоч і на інших, так би мовити, цивілізаційних рівнях). Відтак слово, мовлене письменницею, не є лише однією з поетизованих версій міфу про Кассандру чи віддзеркаленням тих чи інших тенденцій літературного українського процесу попередньої межі століть, а привертає увагу саме смисловим навантаженням, від якого віє ніяк не архаїкою. Проблеми, висунуті у драмі, є злободенними для сьогодення й будуть, думається, такими для дня завтрашнього.

Психологічною особливістю Кассандри-пророчиці є те, що вона не може жити

сьогоденням – живим щастям. В її теперішньому (на відміну від інших героїв поеми) чітко присутнє минуле. Вона, зокрема, пам’ятає, як брат Паріс привіз крадену Гелену, як «нашої землі торкнулась» її «червоновзута білая нога» й «ранила…землю». Те для Кассандри стало знаком крові й смерті: чужинка стала уособленням грядущої смерті («І ти, і смерть, - каже вона Гелені, - обидві рідні сестри»). І справді, через Гелену розпочалася кривава війна з ахейцями, що забрала життя багатьох троянців, в тому числі й братів Кассандри – Троїла й Гектора та її коханого – Долона. Таким чином, пророчицею у Лесі Українки є особистість, яка (цікава деталь!) живе в єдиному часі, чітко не розділеному на минуле, теперішнє й прийдешнє. У свідомості Кассандри минуле й майбутнє кожну мить присутні поруч, вони є нерозривно зв’язані гранями її буття. Вона бачить події майбутнього, здається, саме тому, що не відділяє його від минулого й теперішнього.