На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Трудові спори та соціальні конфлікти

Реферати > Правознавство > Трудові спори та соціальні конфлікти

До другої групи причин слід віднести причини організаційно-правового характеру, пов’язані з недоліками нормотворчій діяльності. На цю причину вказують Основні напрями соціальної політики на 1997-2000 роки, затверджені Указом Президента України від 18 жовтня 1997 р., в яких відзначено, що в останні роки захист трудових прав громадян значно погіршився.

В цілому це пов’язано із змінами соціально-економічних умов, невідповідністю чинних норм трудового законодавства новим соціальним і економічним відносинам, послабленням державного нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю.

Регулювання соціально-трудових відносин у нових умовах, забезпечення захисту трудових прав громадян вимагають оновлення трудового законодавства та прийняття нового Кодексу законів про працю України.

З метою забезпечення конституційних гарантій кожного громадянина України на працю в безпечних і здорових умовах, а також виконання конституційного обов’язку держави щодо визначення, дотримання та захисту прав і свобод людини у сфері праці, необхідне прийняти низку законів та інших нормативно-правових актів про працю та охорону праці, забезпечити відповідність національного законодавства нормам міжнародного права, а також вжити інші заходи щодо удосконалення правового регулювання трудових відносин.

Третю групу становлять причини організаційно-господарського характеру.Розрив економічних зв’язків, відсутність у достатній кількості власний енергоносіїв, наявність значної кількості підприємств оборонного комплексу => призвели до спаду виробництва, вимушеної неповної зайнятості та безробіття, руйнування соціальної інфраструктури => знизились реальні доходи значної частини населення => зросла заборгованість із виплат заробітної плати, пенсій => зменшення надходжень до бюджету => загострення проблем фінансування бюджетних установ освіти, науки, охорони здоров’я, культури.

Причини, що породжують трудові спори в сфері застосування праці, відомі, і держава намічає заходи щодо їх усунення.

Поряд з причинами виникнення трудових спорів існують також приводи їх виникнення, які слід відрізняти від причин. Приводом є подія, що безпосередньо передує виникненню спору, але не породжує його сама по собі.

Приводом для виникнення трудових спорів можуть бути різні дії або бездіяльність одного із суб’єктів трудових правовідносин, наприклад видання власником або уповноваженим ним органом наказом про звільнення працівника, невиплата заробітної плати працівнику.

Ефективність розгляду колективних трудових спорів, як одна з умов соціальної злагоди.

Ускладнена загальним недостатнім рівнем життя навіть зайнятого населення соціально-економічна ситуація в Україні зумовлює неминуче виникнення конфліктів між сторонами соціально трудових відносин, їхніми колективними утвореннями. Зовнішнім свідченням цих процесів є трудові спори на різних рівнях соціально-партнерських відносин. Лише за 2003 рік Національною службоюпосередництва і примирення (НСПП) було зареєстровано близько 80 таких спорів. Сприяти узгодженню економічних інтересів і, як результат, забезпеченню суспільної рівноваги покликані державою правові норми, які мають спрямовувати конфліктні відносини в правове поле і відривають перспективи уникання непорозумінь між зацікавленими сторонами.

В Україні нормативне визначення механізму вирішення трудових спорів було започатковано ухваленням у 1998 році Закону України „Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”, яким визначено норми з проведення примирної та арбітражної (третейської) процедури і обставини законності проведення страйків.

Цей важливий законодавчий акт, як і деякі норми Закону України „Про колективні договори і угоди”, нині не забезпечує всієї системи провадження і вирішення колективних трудових спорів, бо визначає лише адміністративно-дисциплінарні санкції за порушення вимог щодо участі колективно-договірному процесі. За період чинності цих законодавчих актів вітчизняна практика довела потребу в перегляді їх змісту, визначення нових правових умов вирішення цих спорів.

Процес розгляду колективно трудових спорів, як процедура розгляду розбіжностей між сторонами є:

· у вузькому розумінні-органічною складовою колективно-договірного процесу.

· в широкому розумінні-окремим напрямком процесуального правового регулювання

=> виникає потреба дотримання єдиних підходів щодо визначення предмета колективних переговорів, чіткого встановлення повноважень сторін та інших учасників і застосування загальних принципів побудови відносин між ними під час узгодження позицій сторін.

На мій погляд такий перегляд механізму розгляду колективних трудових спорів доцільно проводити системно і в тісному зв’язку з оновленням галузі трудового права.

Нове трактування норм Закону України „Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” має відбивати, насамперед, оновлений концептуальний підхід і зміну основних напрямів у порядку регулювання відповідної сфери суспільних відносин. Воно покликано вдосконалити і привести у відповідність з об’єктивними вимогами ефективне функціонування системи узгодження інтересів сторін на принципі міжнародного і національного права. Так, досі в нашому законодавстві не визначено правове розуміння колективного трудового спору як нормативно врегульованої процедури розгляду розбіжностей між сторонами, що є вихідною тезою для дії правового механізму її провадження. Чинне визначення цієї категорії фактично ототожнює її з предметом колективного спору – неврегульованими розбіжностями між працівниками та роботодавцями.

Лише чітке окреслення правових ознак поняття дасть змогу визначити межи правовідносин у процесі розгляду і вирішення спору, повноваження і поведінку учасників цих відносин на всіх його етапах.

Законодавством однозначно не конкретизовано той визначальний момент, відповідну обставину, що започатковує послідовну низку обов’язкових дій сторін спору. Із тексту Закону України „Про колективні договори і угоди” Стаття 11. Вирішення розбіжностей

Для врегулювання розбіжностей під час ведення колективних переговорів сторони використовують примирні процедури.

Якщо в ході переговорів сторони не дійшли згоди з незалежних від них причин, то складається протокол розбіжностей, до якого вносяться остаточно сформульовані пропозиції сторін про заходи, необхідні для усунення цих причин, а також про строки відновлення переговорів.

Протягом трьох днів після складання протоколу розбіжностей сторони проводять консультації, формують із свого складу примирну комісію, а у разі недосягнення згоди звертаються до посередника, обраного сторонами.

Примирна комісія або посередник у термін до семи днів розглядає протокол розбіжностей і виносить рекомендації по суті спору.

У разі недосягнення згоди між сторонами відносно внесення рекомендації допускається організація та проведення страйків у порядку, що не суперечить законодавству України.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат