На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Трудові спори та соціальні конфлікти

Реферати > Правознавство > Трудові спори та соціальні конфлікти

Для підтримки своїх вимог під час проведення переговорів щодо розробки, укладення чи зміни колективного договору, угоди профспілки, інші уповноважені працівниками органи можуть проводити у встановленому порядку збори, мітинги, пікетування, демонстрації.

Статтею ж 6 Закону України „Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” цей момент розділен на кілька етапів. Проте істотне питання законодавчо не визначено, а саме, як вчинити протилежній стороні після настання цих обставин?

Розуміння правової сутності відносин з розгляду спору як обов’язкової умови для дотримання сторонами порядку провадження дало б змогу передбачити й належне уявлення про послідовність обов’язкових для учасників цих відносин дій з відповідними наслідками, про вибір найбільш ефективних способів вирішення конфліктів, закріплення процедури діяльності примирних органів, у тому числі й наділених повноваженнями з ухвалення обов’язкових рішень для виконання, а також примусового забезпечення цього виконання.

Виходячи з особливостей предмета колективного трудового спору, до якого належать питання економічного та юридичного характеру, доцільно було б удосконалити відмінності механізму їхнього врегулювання. У цьому зв’язку корисно було б використати досвід інших країн, що мають тривалу колективно-договірну практику, згідно з якою спори економічного характеру передбачають провадження третейсько-арбітражної процедури примирення і вирішення розбіжностей. Вирішення ж спорів щодо порушення нормативно визначених норм законодавства та колективних договорів (угод) має передбачати право сторін звернутися до суду з метою забезпечення обов’язкових до виконання домовленостей.

Національним законодавством системно не врегульовано порядок вирішення колективних трудових спорів юридичного характеру судом. Статтею 25 Закону України „Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” передбачено можливість звертання до суду про вирішення колективно трудового спору лише щодо питання законності проведення страйку, коли сторонами не враховано рекомендації НСПП і лише за звертанням останньої.

=> сторони формально позбавляються права вимагати виконання взаємних зобов’язань, дотримання вимог законодавства і встановлених ними домовленостей шляхом звертання до судових інстанцій.

Під час перегляду норм Закону України „Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” потрібно зважати на те, що вони є органічною складовою колективно-договірного процесу і тому не можуть визначитися безвідносно до міжнародно-правових актів з цих питань, а також Закону України „Про колективні договори і угоди”. Так, Конвенцією МОП № 154 „Про сприяння колективним договорам” (1981), ратифікованою постановою Верховної Ради України від 4 лютого 1994р., встановлено, що колективні переговори проводяться: між роботодавцями, групою роботодавців або однією чи кількома організаціями роботодавців – одно сторона, та однією чи кількома організаціями працівників – інша сторона (стаття 2). Регулювання відносин між роботодавцями і працівниками – мета цих переговорів. Відповідно до статті 4 Закону України „Про колективні договори і угоди”

Стаття 4. Право на ведення переговорів і укладення колективних договорів, угод.

Право на ведення переговорів і укладення колективних договорів, угод від імені найманих працівників надається професійним спілкам, об'єднанням профспілок в особі їх виборних органів або іншим представницьким організаціям трудящих, наділеним трудовими колективами відповідними повноваженнями.

При наявності на підприємстві, державному, галузевому, територіальному рівнях кількох профспілок чи їх об'єднань або інших уповноважених трудовими колективами на представництво органів вони повинні сформувати спільний представницький орган для ведення переговорів і укладення угоди або колективного договору.

У разі недосягнення згоди у спільному представницькому органі угода вважається укладеною, якщо її підписали представники профспілок чи їх об'єднань або інші уповноважені трудовим колективом на представництво органів, до яких входить більше половини найманих працівників держави, галузі, території.

У разі недосягнення згоди щодо колективного договору у спільному представницькому органі загальні збори (конференція) трудового колективу приймає найбільш прийнятний проект колективного договору і доручає профспілці або іншому уповноваженому трудовим колективом органу, який розробив проект, на його основі провести переговори і укласти затверджений загальними зборами (конференцією) колективний договір від імені трудового колективу з власником або уповноваженим ним органом.

Розмежування працівників у колективному трудовому спорі на окремих суб’єктів: найманих працівників підприємства та представницьких утворень цих працівників вважають не обґрунтованим. Так як будь-який представницький орган працівників у колективних переговорах може виступати лише на підставі повноважень, наданих не одним чи кількома працівниками, а їхньою групою, колективом або їхніми організаціями, об’єднаннями, і ухвалювати зобов’язання та права саме для працівників – трудових колективів загалом.

Окремим питанням розгляду колективних трудових спорів є провадження за участю незалежного посередника. Але порядок залучення незалежного посередника в примирних процедурах потребує додаткового розширення в законодавчих нормах. Присвячені цим питанням законодавчі норми на практиці виявляються недостатніми. Напрацьовані НСПП детальні умови його участі доцільно було б закріпити на рівні закону, але з відповідними уточненнями з метою дотримання принципу вільного вибору сторін.

Регулювання соціальних конфліктів нормами права.

Соціальний конфлікт - наявність об’єктивних чи суб’єктивних суперечностей, які дістають вияв у зіткненні їх сторін. Наявність великої кількості конфліктів актуалізує проблему пошуку механізмів, засобів їх ліквідування. Найефективніший механізм регулювання соціальних відносин є нормативний. Завдання полягає у тому, щоб підтримати соціальні спільноти у цілісному, життєздатному, активно-функціональному стані, забезпечувати порядок у суспільстві.

Усі соціальні норми мають спільну нормативну природу і характеризуються притаманним їм рисам. Вони визнають типовий і нормальний для даного часу та середовища певний стандарт поведінки, слугують орієнтирами під час вибору соціально схвалюваних дій і водночас виступають засобом контролю за ними. Ці норми формуються в процесі життєдіяльності людей і в цьому смислі є невід’ємними від їх носіїв, переслідують досягнення єдиної мети – забезпечення порядку та організованості у суспільних відносинах.

Конфлікт тією чи іншою мірою регулюється нормами суспільної поведінки: моральними, правовими, релігійними, політичними. Нормативне регулювання конфліктів робить соціальну систему більш стабільною, зумовлює довгостроковий порядок розвитку та розв’язання спорів. Воно обумовлене як природою самих норм, так і специфікою протиборства сторін.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат