На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Допомога населенню в козацькій державі

Реферати > Історія, теорія держави і права > Допомога населенню в козацькій державі

І. Загальна характеристика благодійництва.

Однією з проблем, що давно вже потребує дослідження, є вивчення історії меценатства в Україні, явища, яке належить до найцікавіших сторінок нашого минулого. Проте на цю тему не написано жодної наукової роботи.

Різноманітні джерела дуже стисло пояснюють термін «меценатство», сходячись на тому, що походить він від імені сподвижника римського імператора Августа патриція Гая Цільнія Мецената, який протегував багатьом видатним митцям того часу. Тобто це благодійництво, спрямоване на розвиток науки, культури та мистецтва.

Основний зміст меценатства полягає в стимулюванні творчої діяльності. Та благодійництвом взагалі, на користь культурного розвитку зокрема займалися не тільки світські магнати, а й князі церкви і сама церква. Тому виникає потреба звернутися до найдавніших форм культурно-благодійницької діяльності, що мали місце і в Україні, а саме: до ктиторства і патронату.

Більш давнє за віком ктиторство – це заснування і господарське забезпечення церкви. І за своїм характером є джерелом «приватно - правовим», але за виконанням обов'язків ктиторського права слідкувала церковна, а не державна влада. Отже, ктиторство – все ще явище церковного права із своїми специфічними особливостями;

—певна особа, наприклад, урядовець, могла бути за ктитора в тих церквах, які заснувала вона сама або її предки;

—за ктитора могла бути тільки особа православної віри;

—головним або й єдиним способом набути ктиторства була побудова або відновлення церкви;

—жертвуючи на церкву те чи інше майно, ктитор цілком відмовлявся від своїх прав на це майно (4).

Природа патронату ще не вивчена і має різне наукове тлумачення. Одні вважають, що патронат був справою благочестивих ревнителів церкви, будували на своїх землях храми, постачаючи їм все необхідне. Якщо виходити з цього, то патронат бере початки з візантійського ктиторства. Інші вва­жають, що патронат в Україні походить від маєткового права часів Римської імперії, згідно з яким церква визначала приналежність земельних угідь та власників. Патронат – явище західноєвропейського походження (від латин, pater - батько).

Закладені ще з часів Київської Русі традиції благодійництва і в наступні історичні періоди не були забуті, навпаки — вони отримали свій подальший розвиток. На складному шляху відродження державотворення поступово розвивалися різні форми опіки неповноправними. У XV—XVI ст. чітко означились, поряд з іншими, два основних напрями які взаємно доповнюють один одного. Перший — продовження традицій руських князів, які показали приклад благодіяння й захисту немічних, сиріт, дру­гий — участь у благодійництві через церковні, громадські органі­зації, об'єднання. Відомий український вчений, академік Української міжнарод­ної академії оригінальних ідей, головний лікар фітоцентру Євген Товстуха пише: „Ставлення народу до бідних, знедолених, душев­нохворих завжди було співчутливим і жалісливим; знедолені та зневажені, убиті горем люди знаходили притулок у церквах та монастирях. Бажання допомогти таким людям, які перебували поза осудним станом, пожертви приватних громадян, общин, пев­них імущих класів були явищем не рідкісним і свідчили про високі чесноти, які панували у суспільстві” (1).

Отже, на розвиток, утримання церков, монастирів громадсь­кість у даний період виділяла величезні кошти, солідна частина яких спрямовувалась на утримування при них притулків для убо­гих, старців, інвалідів, немічних — людей неповносправних, скрив­джених долею.

ІІ. Благодійна діяльність козаків

Особливою доброчинністю у XVI — XVIII ст. славились козаки. У внутрішніх якостях запорозький козаків помічалися суміш доброчинностей і вад, втім завжди, властива людям, які вважають війну головним заняттям і головним ремеслом свого життя: жорстокі, дикі й безжальні щодо своїх ворогів, запорозькі козаки буди добрими друзями, вірними товаришами, справжніми братами у стосунках одне з одним, мирними сусідами до своїх соратників за ремеслом, українських і донських козаків. Світлий бік характеру запорозьких козаків складали їхня благодушність, не скнарість, щедрість, безкорисливість, постійність у дружбі.

Вони вважали за честь жертвувати Свяотопокровській церкві, яка споруджувалась у центрі кожної з почергово будованих восьми Запорозьких Січей у різний час трофеї, здобуті у гарячих боях, а також вносити дарунки, дорогоцінності, набуті своєю працею.

О. Вінтоняк, посилаючись на свідчення приватного секретаря із зовнішніх справ у князя Потьомкіна, майора кавалериросійсь­кої армії, члена Академії наук у Петербурзі барона Балтазара фон Кампенгаузена (1746-1800), німця, пише, що „десятою часткою всіх доходів січовики обдаровувалисічову Покровську церкву”(1).

Козаки, крім січової церкви, виділяли численні пожертви бага­тьом іншим храмам, монастирям. Частина цих пожертв викорис­товувалась для будівництва нових храмів, частина — на утримання існуючих, і ще частина — на утримання шпиталів, притулків для неповносправних людей, сиріт і т.д.

Насамперед це стосується старовинного Зарубського монас­тиря, то був розташований у м. Трахтемирові на правому березі Дніпра, недалеко від Канева. У цьому монастирі розміщувався шпиталь для поранених та престарілих козаків. (5)

Великі пожертви виділяли козаки Києво-Межигірському монастирю, під патронатом якого була січова св. Покровська церква, службу в якій правили ченці-священики цього монастиря. І тут козаки на власні кошти утримували шпиталь та притулок, де доживали віку хворі самотні літні запорожці; тут зокрема померли і були поховані лівобережнийнаказний гетьман (1674) Остафій Гоголь, фастівський (білоцерківський) полковник Семен Палій, правобережний наказний гетьман (1692—1704) Самійло Самусь.(1)

На Запоріжжі заохочували доброчинність козаків. Приміром, тут набув поширення так званий ктиторський портрет, тобто зоб­раженнязасновників церков або людей, які надавали монастирям значну фінансову допомогу.

У внутрішніх якостях запорозько­го козака помічалася суміш доброчинностей і вад, завжди, втім, власти­ва людям, які вважають війну головним заняттям і головним ремеслом свого життя: жорстокі, дикі й без­жальні щодо своїх ворогів, запо­розькі козаки були добрими друзями, вірними товаришами, справжніми братами у стосунках один з одним, мирними сусідами до своїх соратників за ремеслом, українських і донських козаків;

Світлий бік характеру запорозь­ких козаків складали їхня благодуш­ність, щедрість, безко­рисливість, постійність у дружбі, яку так високо цінували в Запорожжі.

1.1. Діяльність Б. Хмельницького

ІЗ особливою увагою ставився гетьман України Богдан Хмель­ницький до духовенства, монастирів, церков. Гетьман брав під свою опіку духовенство та монастирі і щедро наділяв їх землею, виділяв кошти.

Таке ставлення до них Богдан Хмельницький пояснив в уні­версалі Богоявленському монастиреві в січні 1651 р. де він писав: „Поневаж всемогущею своєю рукою десною Бог і сотворитель неба і землі сподобав мні неприятелей і гонителей всходной православной церкви матки нашой, ляхов з України в Польщу далеко прогнати, старанє маю пильноє около благоліпія церквей Божих і монастирей, для розмноження хвали Божой”(3)

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат