На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Отто фон Бісмарк

Реферати > Історія Всесвітня > Отто фон Бісмарк

Розвеселий Відень 1815 року між балами й бенкетами на честь перемоги над Наполеоном мимохідь розділив Європу. Міжнародний конгрес, на якому долю Старого Світу вершив канцлер Австрійської імперії Меттерніх, узаконив зручний для всіх, окрім самих німців, стан національної роздробленості та роз’єднаності Німеччини. 37 монархій (серед них десяток зовсім карликових «держав») і чотири вільні міста утворили так званий Німецький союз, де безроздільно домінували австрійські Габсбурги. Формально об’єднував їх німецький бундестаг у Франкфурті-на-Майні, котрий не мав ніякої влади.

Саме тоді, 1 квітня 1815 року, у землі Саксонія-Ангальт, що входила до складу курфюрства Бранденбург (королівство Пруссія), народився міцний здоровий хлопчик, який згодом мав стати «могильником» цього іграшкового союзу і творцем натомість потужної, незалежної Німецької держави під імперським скіпетром прусських королів із династії Гогенцоллернів. Через 38 років він з’явився у Франкфурті-на-Майні і відрекомендувався посланником королівства Пруссія в Союзному сеймі німецьких держав. Його ім’я — Отто Едуард Леопольд фон Бісмарк-Шонгаузен.

«Злагода з Австрією на основі рівності з Австрією»

Його поява в бундестазі ознаменувалася демонстрацією повного нерозуміння (або точніше — неприйняття) того, що відбувалося в стінах «опори» німецького парламентаризму. Слід сказати, ситуація там була справді дуже дивна: посли й депутати з поважним і серйозним виглядом нескінченно засідали на благо німецького возз’єднання. Але владний Відень по-хазяйськи мудро «розводив» їхні патріотичні почуття й устремління по відведених їм тісних чи не дуже (якщо казати про Баварію, Ганновер, Саксонію, Вюртемберг і Пруссію) «квартирах». Причому, схоже, це всіх улаштовувало. Крім нового прусського посла.

Огледівшись, Бісмарк вирішив цю союзну «ідилію» знищити. Строго документальних свідчень його «підривної діяльності» знайти не вдалося, але кумедних анекдотів із цього приводу, розсипаних по історико-дипломатичній літературі, цілком досить. Так, наприклад, не змирившись із формою одягу австрійського посла, який приймав його, він одразу роздягнувся майже догола, миттєво поставивши нахабу на місце. А ось ще джерело повідомляє про нібито відверте викрадення секретної документації, спрямованої на підрив прусського авторитету, з архівів усе тієї ж австрійської місії. Але найбільш правдоподібною вважають версію так званої «історії з сигарою». Повна безправність представників німецьких держав підкреслювалася Віднем навіть у дрібницях — палити на засіданнях дозволялося тільки австріякам. Швидко зорієнтувавшись в обстановці, Бісмарк демонстративно дістав величезну сигару і вдаючи, що не знаходить кресала, гучно зажадав у вічно головуючого віденця прикурити. Ошелешений граф Тун слухняно виконав прохання прусського посланника. Через якийсь час у парламенті запалили всі, навіть некурці давилися димом, звісно ж, із почуття солідарності. Паритет було відновлено. Першим із поставлених перед собою завдань Бісмарк визначив: «Злагоду з Австрією на основі рівності з Австрією». Дедалі частіше при вирішенні спірних питань австріяки залишалися на самоті. Зрештою Бісмарк домігся скасування абсолютно всіх дискримінаційних ритуалів і зрівняв у правах усіх представників численних німецьких королівств, курфюрств і князівств. Ера безроздільного панування Габсбургів минала.

«Шалений Бісмарк»

Деякі історики, з огляду на різні причини, представляли Бісмарка грубим твердолобим солдафоном, таким собі тупорилим кабаном, який іде напролом; однак це зовсім не так. Почнімо з того, що він представник древнього дворянського роду, який утвердився в західному Бранденбурзі ще в XIV столітті, до речі, раніше від появи там Гогенцоллернів, які заснували прусську королівську династію.

Батько, Фердінанд фон Бісмарк-Шонгаузен — відставний офіцер, мати, уроджена Вільгельміна фон Менкен — дочка видного чиновника, кабінет-секретаря двох прусських королів. Тож виховання й освіту Отто здобув відповідну: дипломи юридичних факультетів двох найстаріших університетів Європи — Геттінгенського і Берлінського — прикрашали стіни родового замку Шонгаузен. Навчався він добре, але репутацію мав незавидну (от він — прусський дух!). «Усього» 28 серйозних дуелей на його рахунку та ще й захоплення картярством, безцеремонність і безмірне поглинання міцних напоїв.

Віддавши належне студентській юності, Отто рано подорослішав і відчув, що тільки на ниві служіння державі — єдиній, могутній — він може здобути лаври. Кар’єру розпочав із посади урядового референдарія в Берлінському муніципальному суді, котра, власне, відкрила йому широку дорогу на ниві державного адміністрування. Тут потрібно нагадати, що гілка Бісмарків — майже суцільно офіцерська. І ця обставина не давала спокою молодому чиновнику. 1838 року його призивають на військову службу. Проходив її спочатку у гвардійському єгерському полку в Потсдамі і Грейфсвальді.

Звання лейтенанта ландверу стало межею в кар’єрі офіцера. Смерть батька 1839 року змусила залишити службу і зайнятися господарством, поселившись у родовому гнізді Шонгаузен. Треба сказати, що життя пана-поміщика надзвичайно сподобалося Бісмарку. Він захопився сільським господарством, багато і з користю читав, чергуючи ці заняття з багатоденними полюваннями і грандіозними застіллями, котрі завершувалися безладними залпами з усіх видів стрілецької зброї, наганяючи панічного жаху на манірних сусідів. З цієї причини перша спроба змінити свій матримоніальний статус завершилася повним провалом. «Шалений Бісмарк» — таким був загальний висновок сусідів. Але діяльна, кипуча натура не терпіла порожнечі — він став долучатися до громадського життя.

Першим політичним досвідом була робота в ландтазі прусської провінції Саксонія-Ангальт. Розгорнувши властиву йому всеосяжну діяльність, він усе ж відверто нудьгував. Не ті масштаби — на провінційному грунті все це мало вигляд дещо комічний. Бісмарк вирішив, що у 32 роки прусський юнкер зобов’язаний перетворитися на добропорядного німця — настав час серйозно подумати про сім’ю. Ощасливила його дочка сусідського поміщика Йоганна фон Путкамер. Зовні неприваблива, проте розумна, сильна й одухотворена дівчина на все життя стала йому вірною й єдиною подругою. На календарі значився 1847 рік .

«Король — Держава — Народ»

Радянські історики одностайно твердили, що справжнім політиком Бісмарка зробила «Загальноєвропейська» революція 1848 року, або ж «Весна народів». У нас узагалі любили присвоювати різним революційним поривам епохальний статус. Варто було десь юрбі ледарів вийти на вулиці на підтримку якоїсь кліки або заради поправки ослаблого матеріального становища за чужий рахунок, як відразу починалося присвоєння цим дійствам «титулів»: Велика, Перша, Загальноєвропейська, Всесвітня. Насправді йшлося, певне, про торгово-промислову кризу, викликану неурожаями 1845—1846 років.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат