На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Філософія Нового часу

Реферати > Філософія > Філософія Нового часу

Завдяки “перевдяганню”можливостей у мовну оболонку вони стають цілком доступними для аналізу і вибору, зберігаючи разом з тим свій “можливісний” статус існування. І, пізнаючий суб’єкт (вчений, мислитель тощо) безпосередньо нає справу саме із специфічним світом.

Говорячи про минуле (про те, чого вже немає в дійсності) або про майбутнє (про те, чого немає), ми фактично безпосередньо маємо справу із знанням про минуле чи майбутнє, яке відчутно існує для нас, у вигляді “мовної реальності”. Та й про типерішнє ми говоримо значною мірою маючи на увазі не стільки дійсні, скільки можливісні його аспекти.

З характиристики пізнавального процесу, як відображення навколишньої реальності випливає характеристика істини як правильного, адекватного її відображення. Якщо з якихось причин адекватність відображення порушується, деформується, результат пізнання набуває протилежного характеру – заблудження. Однак наше відображення ніколи не є дзеркальною копією реального світу, а якщо між реальним предметом і його пізнавальним образом не існує такої абсолютної (“дзеркальної”) подібності, то виникає питання про критерії розрізнення між правильним і деформованим відображенням, між істиною і заблудженням.

Метод (грецьке metodos) в широкому розумінні слова – “шлях до чого-небуть”, спосіб соціальної діяльності в любій її формі, а не лише в пізнавальній. Поняття методології має два основні значення: 1) система визначених способів, прийомів і операцій, що застосовуються в тій або іншій сфері діяльності (в науці, політиці мистецтві і т. д.); 2) вчення про цю систему, теорія метода. Так, методологія науки досліджує структуру і розвиток наукового знання, засоби і методи наукового дослідження, способи інтерпритації його результатів, механізми і форми реалізації знання в практиці. Але не правильно повністю зводити методологічне до раціонального. “Все що існує не ділиться на розум без залишку”, так як існують і нераціональні засоби і прийоми пізнання.

Проблема метода завжди була в центрі філософської та наукової думки, особливо починаючи з Нового часу, і обговорювалась в рамках багатообразних, в тому числі полярних підходів. Зараз методологічні питання широко ставляться і розв’язуються в таких напрямках і течіях думки, як філософія науки, діалектичний матеріалізм, феноменологія, структуралізм постструктуралізм, остпозитивізм та ін. Специфіка соціальної методології досліджується у сучасній герменевтиці, теорії інтерпритації текстів і своєрідній філософській концепції (Г. Гадамер, П.Рікер, ін.).

Що стосується методів науки, то основ їх поділу на групи може бути декілька. Так, в залежності від ролі і місця в процесі наукового пізнання можна виділити методи формальні і змістовні, емпіричні і теоретичні, методи дослідження і викладення і т. д Виділяють також якісні і кількісні методи, методи безпосереднього і опосередкованого пізнання, оригінальні і довільні.

В сучасній науці достатньо успішно працює багаторівнева концепція методологічного знання. В цьому плані всі методи наукового пізнання по степені загальності і сфері діяльності можуть бути розділені на п’ять основних груп:

1. Філософські методи, серед яких найбільш старшими являються діалектичний і метафізичний. До їх числа також відносяться аналітичний (характерний для сучасної аналітичної філософії), інтуїтивний, феноменолофічний, герменевтичний та інші.

2. Загальнонаукові підходи і методи дослідження, що отримали широкий розвиток і примінення в науці ХХ ст. Вони виступають в якості своєрідної проміжкової методології між філософією і фундаментальним теоретико-методологічним положенням спеціальних наук. До загальнонаукових частіше всього вілносяться такі поняття, як інформація, модель, ізоморфізм, структура, функція, система, елемент, оптимальність і т. д.

Характерними рисами загальнонаукових понять являються по-перше, злиття в їх змісті окремих властивостей, признаків, понять окремих наук і філософських категорій; по-друге, можливість (на відміну від останніх) формалізації, уточнені засобами математичної теорії.

На основі загальнонаукових понять і концепцій формулюються відповідні методи і принципи пізнання, які забезпечують зв’язок і оптимальну взаємодію філософської методології із спеціально-науковим злиттям і його методами. До числа загальнонаукових принципів і підходів відносяться системний і структурно–функціональний, кібернетичний, ймовірнісний, моделювання і формалізація та інші. Важлива роль названих підходів полягає в тому, що в силу свого проміжкового характеру забезпечують взаємоперехід філософського і спеціальнонаукового знання.

3. Спеціальнонаукові методи, тобто сукупність способів, принципів пізнання, досліджувальних прийомів і процедур, що застосовуються в тій або іншій сфері науки, яка відповідає певній основній формі руху матерії. Це методи механіки, фізики, хімії, біології і гуманітарних наук.

4. Дисциплінарні методи, тобто системи прийомів, що приміняються в тій або іншій дисципліні, що входить в яку-небуть галузь науки або виникає на стиці наук. Кожна фундаментальна наука представляє собою комплекс дисциплін, які мають свій специфічний предмет і свої методи дослідження.

5. Методи міждисциплінарного дослідження, як сукупність ряду синтетичних, інтегративних способів (що виникають як результат поєднання елементів різних рівнів методології), що націленіголовним чином на стик наукових дисциплін.

Таким чином, в наукому пізнанні функціонує складна, динамічна, цілісна система багатообразних методів різних рівнів, сфер діяльності, напрямленості, які завжди реалізуються із врахунком конкретних умов.

3. Проблема методу філософії Нового часу

3.1. Методологія Френсіса Бекона

Френсіс Бекон (1561-1626) жив і творив в епоху яка являється періодом не лише потужного економічного, але й виключно культурного підйому і розвитку Англії.

Філософія Бекона виходить із об’єктивної потреби суспільства і виражає інтереси прогресивних сил того часу. Бекон відкидає філософію як споглядання і представляє її як науку про реальний світ, що застосовується на дослідному пізнанні . Своєю позицією він виражає нову вихідну точку і нову основу для всякого пізнання. Його творчість містить сліди компроміса. Цей компроміс визначальний був і для всього суспільного розвитку Англії того часу. Найбільше виражається цей компроміс у Бекона при його підтримці концепції “подвійної істини”, тобто істини “віткровення”, істини про бога (теологічної) і істини філософії, тобто істини пізнанної, споглядованної. Основну увагу Бекон приділяє проблематиці науки, знанню і пізнанню.

Смисл, призвання і задачі науки Бекон характеризує у вступі до праці “Велике відродження науки” : ”накінець, я хотів би призвати всіх людей до того, щоб вони помнили істинні цілі науки, щоб вони не займались нею не для свого духа, не для деяких вчених спорів, не заради того, щоб досягти влади, не для деяких інших низьких замислів, але заради того, щоб мало від неї користь і успіх само життя”. Він відкидає спекулятивні схоластичні диспути і орієнтується на пізнання дійсності, реально існуючого світу. Основними засобами цього пізнання являються, згідно Бекону, почуття, дослід, експеримент і те, що із них витікає. Він розсуждає, “що людский розум сам собі заважає працювати і що він не використовує певним чином необхідні допоміжні засоби (якими володіє людина), від чого і виходять більшість незнань речей, а із цього незнання витікають “нескінченні втрати”. Виходячи із цього, він заключив, що потрібно із всіх сил прямувати до того, щоб обновився, або навіть хоч покращився зв’язок між думками і речами.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат