На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Історія села Чемеринці

Реферати > Історія України > Історія села Чемеринці

Ще гірше становище військовополонених склалося в умовах італійської держави. Полонених групували партіями і проводили під жорстоким наглядом конвоїрів. В полон потрапляли поранені, які могли йти пішки, але були явні каліки, важко поранені. Важкопоранених при відступі італійських військ мордували в шпиталях, проколювали штиками або вбивали прикладами. В умовах Альп і особливо гірських непрохідних місцях полонені, виснажені голодом, довгою тяжкою дорогою, падали безсило. Конвоїри на місці падіння добивали жертву. Така дорога була засіяна трупами, яких ніхто не хоронив. Доведені до табору, одні полонені заганялися в бараки, інші – до загорож, де вони самотужки будували землянки для проживання. Харчували переважно гнилою рибою або юшкою та макаронами, часом жабами. Їжа була дуже пісною. В таборах наглядачі і, особливо, офіцери на полонених дивилися, як на приречених. В таборах тіла полонених покривались струпами, панувала короста, появлялись воші, переносники різних хвороб, були епідемії малярії, чуми, черевного тифу[61] Померлих від хвороб хоронили голими, а одяг спалювали. В місцях близько моря трупи кидали в море.

Перша світова війна закінчилася укладанням Брестського мирного договору. На Брестську конференцію їздили представники України, але нічого вони не домоглися. США, Англія, Франція і Італія розділили карту світу так, що за рахунок України левову частину її земель взяла Росія, Західну Україну – Польща, Буковину – Румунія. Закінчення війни в селі Чемеринці зустріли святково. Навіть була послана делегація від села на торжество у Львові. Правда, в делегацію ввійшли більшість селян польського походження

Війна закінчилась розпадом багатонаціональної Австрії. Росія з війни вийшла революційним шляхом. В лютому було скинуто царя, а в листопаді 1917 року п’яні матроси скинули Тимчасовий уряд. До влади прийшла більшовицька партія, яку очолив В.Ленін. Більшовики торжествували, наводили нові порядки «іменем революції». Тому в скорому часі російські офіцери та значна частина солдат виступили проти більшовицького режиму. Почалась громадянська війна 1918–1920 років. В цих умовах і прийшлось ділити свою долю вихідцю з села Чемеринці Очкусю Івану, який перейшов на сторону більшовиків, а в винагороду дістав (як співається в пісні тих часів):

Брала русская бригада

Горячистые поля.

И остались им в награду

Два солдатских костыля.[62]

Правда, костилі йому в нагороду дали в другій світовій війні після поранення німецьким снайпером.

Тоді, 30 червня 1919 р., за доносом була здійснена розправа над батьком і братом Кіндрата Івана, про що написано вище. Із історичних джерел відомо, що після боїв Черепновим війська Української Галицької армії без бою зайняли Чемеринці, але далі Боршева не пішли. Не було сил і боєприпасів. Під тиском польських військ українська армія відступила за межі кордону, встановленого ще в 1772 році. Поляки на загарбаних територіях застосовували режим терору, реквізицій, грабувань, арештів, насильства. До редакції газети "Кур’єр львовскі" від 21.01.1919 року польський солдат прислав анонімного листа, в якому писав: "Наші солдати ганебно обкрадають людей, тих, які нас годують на позиціях. Часто в убогих людей видирають останній кусок хліба, домагаються від них речей неможливих, погрожуючи по-українськи гвинтівкою і штиком. Бачив, як у бідної жінки з дітьми забрали всю їжу. Мені соромно, що між нами є такі злодії, які гноблять бідний народ".[63] В селі були випадки, коли галерчики стріляли курей, відбирали в селян худобу та свиней, щоб поповнити свої продуктові запаси. Мали місце арешти, фізичні побої тих, кого підозрювали поляки. Їх вірними слугами були родини польського походження, як Стаховські. У 1920 році почалася польсько-радянська війна. Командуючий Червоних козаків Примаков здійснив похід до Стрия. В селі Чемеринці в ті дні, коли козаки були в селі, було створено раду. Червоні козаки пограбували церкву: забрали позолочені підсвічники, срібні речі та інші цінності.[64]

Великі європейські держави Англія і Франція, проголосивши Польщу державою, надали їй велику допомогу у створенні армії та її технічному обладнанні. Англійці дали танки (човгни), гармати. З німецької тюрми повернувся Ю.Пілсудський. Незабаром польські війська почали окупацію Галичини і Західної Волині. В листопаді була проголошена Західно Українська Народна Республіка, яку очолив Петрушевич. Почалася польсько-українська війна. Погано озброєні війська ЗУНР не могли стримати натиск багатотисячної армії Пілсудського. Бої у Львові тривали з 1 по 21 листопада 1918 р.

В інтересах здійснення своїх планів прикритої інтервенції Антанта в січні 1919 року прийняла рішення про посилку з Франції в Західну Україну добре навченої і відмінно озброєної американо-франко-ан­глійськими імперіалістами армії генерала Ю.Галера. В наказі Ю.Галер відзначав, що "його мета полягає в очищенні Східної Галичини від українських військ, щоб встановити безпосередній зв’язок з Румунією і створити єдиний східний фронт проти Радянської Росії. За пропозицією державного секретаря США Лансінга 25 червня 1919 року Антанта прийняла рішення, в якому уповноважила Польщу окупувати Західну Україну. Війська Галера швидко окупували територію Львівщини, а 28 червня 1919 р. зайняли Чемеринці. Правда, перед тим вони мали великий бій у Вишнівчику, в якому загинуло, за словами Гуменюка та Гладкого, 216 чоловік. Гуменюк та Гладкий звозили трупи та ховали біля церкви.[65]

Перша світова війна забрала багато наших односельчан, які брали участь на східному фронті з Росією, на південному – з Італією. В боях з росіянами брали участь: Штаргерт Олекса Петрович (1884 р.н.), загинув на війні; Кіндрат Петро Семенович (1892 р.н.), не вернувся з війни; Гарасим Василь Степанович (1890 р.н.), не вернувся з війни; Грендиш Семен Іванович (1881 р.н.), не вернувся з війни; Грендиш Іван Іванович (1899 р.н.), вбитий 16.09.1916 р.; Мерза Степан Миколайович (1887 р.н.), не вернувся з війни; Гарасим Іван, Очкусь Іван, Роса Дмитро (1891 р.), вбитий 1915 р.; Щільник Василь Михайлович, вбитий на війні; Петрик Петро Іванович (1874 р.н.), помер в шпиталі у Бельзі; Курило Петро (1870 р.н.), повернувся в село, помер 1921 р.; Гарасим Іван Матвійович повернувся хворий, помер 11.06.1918 р.; Проць Петро, 22.12.1919 р. помер у війську; Мартиняк Петро Михайлович, вбитий на війні; Грендиш Павло, загинув 8.08.1915 р. (очевидно при обстрілі села); Дацко Семен Лукич, не вернувся з війни; Матяк Павло Дмитрович, не вернувся з війни; Корнат Максим (1856 р.н.), 12.07.1917 р. загинув через необережність з ручною гранатою; Заєць Антон Максимович (1868 р.н.), після війська помер в часі арештування, Боршовський Дмитро Мик., не вернувся з війни; Івахів Матвій (1891 р.н.), на війні був 1914 р., помер 22.07.1920 р.; Станкевич Теодор, помер на війні; Мичка Петро Дм., помер 1917 р. в шпиталі; Кіндрат Матвій, не вернувся з війни; Гунц Федір, не вернувся з війни; Тістик Йосиф Гр., не вернувся з війни; Жох Іван Васильович (1898 р.н.), не вернувся з війни; Завальницький Іван (1890 р.н.), помер в Чорткові у військовому шпиталі; Кренжель Степан, воював на італійському фронті, загинув на П’яві; Тістик Степан Т., попав у російський полон, повернувся додому; Винярський Іван, був у італійському полоні (за словами Тістика В.); Стефанишин Василь, був у російському полоні; Каранчук Франк, в Італії ходив із скаргою до Папи Римського про тортури офіцерів; Боршовський Іван Степанович, служив у кінноті, вернувся у село; Івахів Максим, був у російському полоні.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30 
 31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45 
 46  47  48  49  50  51  52  53  54 
Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат