На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Історія села Чемеринці

Реферати > Історія України > Історія села Чемеринці

Поряд з Волоським є хутір Кучерівка. Житель села Жох Ярослав Степанович підтверджує, що хутір був спочатку по рову, який прилягає до дорогина Перемишляни, а потім зайняв територію сучасної Кучерівки. По різному судять про історію цієї назви. Очевидно, слово Кучерівка перенесене з першого поселення. Перша розміщена близько помістя панського. Тут жили слуги, що доглядали коней – кучери.

Назва хутора Мочули походить відболотистої місцевості, а Бридок – за потоком, і можливо так виникла його назва.

Сусіднє селоГуральня. Ця назва зустрічається в багатьох селах. Вона пов’язана з горілчаним виробництвом, на якому працювали люди з села. Пан мав можливість цим займатися. Підприємства Потоцьких виникли десь на початку 18 століття. Виготовлення спирту почалося монахами в Італії в провінції Пальмеро в XVII ст . Секрети виробництва спирту могли проникнути в Польщу, а потім і в села.

Старожил Стецько Ілярій розповів: "В кінці 90-х років ХІХ століття на горілчаному заводі (гуральні) сталася аварія. Розірвався бак з горілкою. Селяни збіглися і черпали горілку відрами та іншою посудиною".[6]

Крім цього с.Гуральня була цегельня і вапнярка

До села Гуральня належав хутір Кутерноги. Назва його походить від прізвища заможного селянина Кутернога.

Назва села Кузбатиця ,за легендою,походить від саморобного посуду з кори дерева – козуба (кори смереки, сосни, вільхи, модрини), в які селянські діти збирали ягоди, малину, суницю, плоди вишень, черешень, а також гриби. Здиралась кора з дерева. Кору згинали так, щоб одна сторона посуду була довшою. Зігнуту кору протикати гілками лози в заздалегідь вирізаних отворах. На довшій половині вирізували отвір для пальців руки. Отвір служив для того, щоб одною рукою тримати козуб, а другою кидати в нього плоди, ягоди, пшеницю тощо.

Стецько Ілярій стверджує, що в його господарстві донедавна знаходились козуби, в які поміщались до 50 кг пшениці.

Хутір Гута. Ця назва пов’язана з виготовленням скла. Вона зустрічається в багатьох населених пунктах. Очевидно, тут в минулому була майстерня, де місцеві ремісники-кустарі вміли виплавляти з піску скло.

Хутір Голий Кінець. Місцевість цього хутора бідна на родючі землі. Вапнякові породи біліють на схилах гір. Тільки урочища полів Дерниска та прилеглі до лісу поля були вигідними, багатими на перегній. Цей хутір, в минулому столітті, тричі знищувала пожежа.

Хутір Провал. Ця назва дуже поширена на Закавказзі у м. П’яти­­горську. Це велика частина міста, така як Поділ у Києві чи Левандівка у Львові. Назва походить від ровів, ща виникли внаслідок ерозії ґрунтів під час злив. До хутора Провал прилягають дуже багаті на гумус землі. Це найкращі поля урочища Загомінки. Таких родючих і вигідних за положенням полів не має жоден хутір. На лівому березі потоку притоки Золотої Липи простягаються урочища Мотузів, Марусина Долина, Василькове. Назви хуторів Васильків та Юрки походять від жителів, яким належать поля. На Юрках жив Юрко Кіндрат з родиною.[7]

Хутір За Фігурою. Колись в давнину тут було поставлено пам’ят­ник ("фігура"), тому декілька хат, що тут виникли дістали назву за фігурою. Цей хутір виник на лівому березі Золотої Липи, очевидно, пізніше, ніж Городиска.

Про виникнення назви села Чемеринці в історичних архівах ніяких даних немає. Сама назва села пояснюється по-різному. Старожили, жителі села Тістик Володимир, Мартиняк Мирон, Стецько Ілярій розповідають легенду: "Під час нападу турків і татар село часто сплюндровувалось, горіло, запалене дикими половцями, які старших людей і дітей вбивали, а молодь гнали в неволю. Під час нападів частина селян тікала в ліси і переховувалась у траві (назва трави – чемериця)".[8]

В народі існують легенди, що з чемериці варили дівчата навар, щоб причаровувати хлопців. На Прикарпатті збереглось багато приказок і пісень. Мати, яка любила сина і не бажала, щоб він ходив до вдовиці, говорила: "Дати пити чемериці, щоб не йшов до вдовиці".[9]

Ймовірність походження назви села від назви трави чемериця підсилюється подібністю назви сусіднього села Кропивна. Згідно переказів, люди, що поселилися у яру біля потічка, врятувалися від турків у кропивах, що густо росли тут.

Перша письмова згадка датується 1389 роком. В документі "Lustrat Lwowski" говориться, що село Чемеринці було передане магнатом Потоцьким Миколі з Гологір за певну послугу. Микола разом з Чемеринцями одержав село Смереківку (Віцень) та Вишнівчик. З цього випливає, що король Польщі Казимир IV Ягелович та його поперед­ники роздавали землі за вислуги магнатам, а ті давали в користування литовським, польським, німецьким колоністам. В "Lustrati ." згадується, що в селі поселили понад 50 гайдуків.

Однак, про походження села можна висунути й іншу гіпотезу. Очевидно назву села принесли ще його жителі. На Вкраїні тотожних назв населених пунктів дуже багато. На основі адміністративно-тери­торіального поділу, назви з коренем "чемер" зустрічаються в багатьох регіонах України. Якщо простежувати їх географічне положення, то напрошується висновок, що віками кочуючи з місця на місце найдавніші поселенці під тиском кочових племен, спасаючись, заселяли одні території, потім їх залишали і просувалися на захід. Подібні назви: Чемер в Чернігівській області, Чмерин у Волинській, Чмереси Барські у Вінницькій, Чемериське у Вінницькій та Черкаській, Чемеривці у Хмельницькій, Чемерне у Рівненській, Жемеринці у Хмельницькій областях.[10] Така міграція назв населених пунктів зустрічається і з іншими назвами, наприклад, Новосілка, Біле, Кропивна та інші.

Існує здогадка, що село могло дістати назву від прізвища Чемеринcький (Чемерис). Такі прізвища на сьогоднішній день часто зустрічається на Прикарпатті і навіть у Перемишлянському районі. Очевидно, село міг так назвати перший поселенець, але це довести важко за відсутності письмових джерел.

Другу згадку про село знаходимо в судових матеріалах Львівського Громадського суду за 1443 рік. В суді розглядалася судова справа по конфлікту між Миколою Клюсом та Марією (Марушею) Ольшанською за маєтності. Документи дають можливість встановити, що родина Потоцьких протягом всіх століть передавала у спадщину навколишні села. Землі здавались не за ласку родини Потоцьких, а в оренду. В Золочеві, Поморянах були замки Потоцьких. В замках жила близька родина, а в селах будувалися двірські будівлі. У кожному селі був двір, яким керував дворецький. Помістя дворецького було на місці сучасного будинку "Просвіти", а господарські будівлі розміщалися на території теперішніх руїн колгоспних корівників та на місці, де у 1929 році побудований костел.

За помістям зберігалися поля. Дворецький стежив за виконанням розпоряджень родини Потоцьких щодо виконання умов орендних договорів, збирання податків у формі частини врожаю, відробітку малоімущими панщини, сплати грошових податків.

З другої половини XV століття в селі ліси контролювалися лісничими, яких призначали Потоцькі. Вони мали також підтримку від родини Ольховських, Кожуховських, Даниловичів, які брали в Потоцьких землі в оренду, крім лісових масивів. Гайдуки помагали збирати податки грошима та натурою, стежили, як селяни відробляли панщину. За даними панщина становила в XV столітті 1–3 дні. В XV ст. місцеві заможні селяни, що вийшли з гайдуцьких коренів (родин) вели жваву торгівлю з містами Дунаїв, Гологори, Золочевим, Поморянами, а також їздили на ярмарки у місто Львів. В Львові вони продавали зерно, м’ясо, мед, птицю. У Львові можна було придбати товари, які привозилися з Угорщини, Туреччини та з інших країн. Свідченням того є різні монети, що знаходять на території Прикарпаття (угорського, польського, італійського походження).

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30 
 31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45 
 46  47  48  49  50  51  52  53  54 
Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат