На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Історія села Чемеринці

Реферати > Історія України > Історія села Чемеринці

Розділ Х.

В "СОЮЗІ НЕПОРУШНІМ" 46 РОКІВ

Війна закінчилася. На фронтах загинули Шеремета Василь Дмитрович (1906–1945), Кіндрат Ілько Степанович (1904–1944), Бойчук Петро Степанович (1909–1945), Проць Павло Петрович (1907–1944), Чепіжак Володимир Степанович (вбитий в бою у Східній Прусії), Курок Йосиф (1906–1945), Кулеба Федір Петрович (1908–1948), Мичка Дмитро Миколайович (1904–1944), Проць Григорій (1907–1944), Мартиняк Зиновій Петрович (1921–1944), вбитий під містечком Сянок, та інші. Пораненими з фронтів повернулись Роса Петро, Щільник Василь, Вербіцький Антон, Жох Степан, Мичка Іван, Новосад Микола, Тістик Дозик, Мартиняк Степан, Стецько Ілярій, Сипко Федір, Мерза Ілько, Гунц Антон, Садовий Іван, Яцишин Михайло, Сипко Петро, Гарасим Дмитро та інші. З Німеччини повернулись люди, що були вивезені на примусові роботи.

В селі радянською владою запроваджувались нові порядки. Проведені вибори до місцевих рад. Головою сільради обрано Шеремету Василя. В селі появився дільничний. За рішенням обкому партії на Львівщині були створені винищувальні загони (істребки). Щоденно в село навідувалося керівництво з райцентру Поморян. В село приїзжали працівники міліції, органів державної безпеки, уповноважені по заготівлі і обкладанню селян продовольчим та грошовим податками. Був запроваджений податок на нежонатих, який сплачували хлопці і дівчата, яким виповнилося 18 років. Вже восени 1944 року селян обклали обов’язковою здачею державі пшениці, ячменю, вівса, м’яса, молока, яєць, шкіри та шерсті (вовни овець).

Всі землі були переписані, і кожен селянин залежно від кількості поля був зобов’язаний здавати встановлений державою контигент. В село приїздили чиновники різних рангів і перевіряли виконання планів контигентів. Проте в східних областях Великої України багато хліба знищили німці, відступаючи. Запасів хліба не було, і на Західну Україну вже восени прийшло багато голодуючих. А в селах органами державної влади з комори селянина забирали все зерно. Люди ночами закопували в землю, ховали в гноєсховищах залишки зерна. В усіх селах Прикарпаття панувало правило: нездача і переховування зерна – державний злочин, а той, хто його переховує, – ворог народу, і йому місце в Сибірі. Щоденно з села на Поморяни їхали підводи з мішками зерна в супроводі військової охорони. Зерно звозили в місто Золочів і вантажили у вагони. Під час перевезення зерна конвой стежив, щоб перевізники не розкрадали. Конвоїр мав право розстрілювати саботажника на місці. Мали місце факти, коли при перевезенні хліба в Нестюківському лісі були перестрілки конвоїрів і воїнів УПА. Починаючи з 1946 року, районне начальство з Поморян щоденно приїздило і займалося примусовим вивезенням юнаків та дівчат в школи ФЗУ (фабрично-заводські училища). Хлопців переважно везли в райони Донбасу і Криворіжжя, де їх навчали на шахтарських курсах і слабонавченими, напівголодними заставляли працювати під землею в шахтах. Дівчат навчали штукатурно-мулярських робіт і використовували на будівництві житлових будинків. На перших порах дівчата жили в бараках.

Спільно з органами місцевої влади вивчалась органами НКВС кожна сім’я. За неблагодійними встановлювався таємний нагляд. До цього залучалися місцеві сексоти. НКВС з агентами-сексотами проводили роботу, вишукуючи, хто з селян має зв’язки з загонами оборони УПА. Були складені списки родин, чиї сини, батьки переховувались у лісах. Велику увагу звертали НКВС на хутори, які розміщені поблизу лісу. В цих місцях підготовлювали таємні схрони, з яких можна було слідкувати за діями повстанців. Зимою 1945–1946 років в село з облавами почали навідуватись внутрішні війська. Влітку 1946 року в Великій Україні почався голод. Тисячі людей нескінченними потоками пішли жебракувати по селах Прикарпаття. Двері хат не зачинялися. Голодні діти, бабусі, жінки, обдерті, сотнями з криком душі "дайте поїсти" йшли від хати до хати. Селяни чим могли помагали голодуючим. Варили гірчицю, лободу, кропиву. Люди рятували від голоду один одного чим могли.Так Брославський Трохим віддав голодуючим теля .Звичайно, не всі вижили. "В 1949 році я був студентом Стрийського педучилища. Студентка з Дашави розповіла мені про те, що німці, тікаючи, запалили Дашавські родовища газу. Внаслідок вибухів газу в повітря летіли камені, підземні родовища перетворювалися на циклічно вибухаючу горючу масу. Голодні, обдерті люди підходили до смертельного котловану і тут гинули."

Надія була на новий врожай, але засуха 1946 року негативно вплинула на врожаї. Врятувала картопля. Знову почалися масові заготівлі і вивезення "контигентів". Сотні солдатів, десятки чиновників нишпорили, щоб вилучити від селян продукти харчування. Вже в 1945–1946 роках була запроваджена внутрішня державна обов’язкова позика. Районні фінансові відділи в кожному селі мали своїх фінагентів, які збирали надану позику, видаючи селянам за сплачення податків квитанції, а за позику – облігації. Фінагентом в селі був Поляк Ярослав. В його обов’язки входили вищевказані державні справи.

В селі була створена крамниця, в яку почали завозити сіль, рибні консерви з військових складів, кінські цвяхи, підкови, хомути, шлеї. В 1947 році появляється штапель, рушникове полотно, бавовняні тканини, кирзові черевики, чоботи, рідко – фуфайки, ватні штани. В основному селяни ходили в полотняних сорочках і штанах з домотканого полотна. На ярмарках від військових купували верхній одяг, ношені фуфайки, шинелі, гімнастерки, штани. В містах можна було виміняти за хліб або купити за гроші американські та англійські шкіряні черевики, траплялися на ярмарках взуття та трофейний одяг (німецькі черевики, офіцерські чоботи, одяг, пошитий з угорських та німецьких шинелей). Жінки, чоловіки яких загинули на війні, одержували гуманітарну допомогу з США, країн Латинської Америки, Канади. Моя сусідка одержала велике сомбреро. Діти жалілися, чому той американець не зробив його більшим, щоб захиститися від дощу.

Події, що відбувалися на території села, щоденно давали про себе знати. З села на Сибір були вивезені декілька родин. Появились перші жертви сталінського терору. Місцева влада поступово почала з органами Поморянського району готуватися до масового залучення селян до колгоспного об’єднання. Йшла кропітка підготовча робота. З села в село передавалися чутки про створення колгоспів у Бродівському, Золочівському, Буському, Рогатинському, Бережанському районах. В селі змінювалися голови сільських рад, як козирі в картах. Підшуковувалися районними органами довірливі особи, які були надійною опорою на місцях. Відомо, що НКВС постійно працювало з населенням, щоб вислідити їх зв’язки з оунівським підпіллям. Було створено густу сітку місцевого сексотського інформаційного кубла, до якого входили місцеві прихильники нової влади. В цей час починаються масові облави, в яких брали участь місцеві винищувальні загони "істребків". Раніше вже згадувалось про те, що велика частина підпілля перейшла на територію Польщі, Чехословакії, Німеччини. Щоб покінчити з оунівським підпіллям за лінією Керзона, було мобілізовано великі сили внутрішніх військ та Польська Армія Крайова, яка підпорядковувалась урядові Миколайчука, що був сформований в Англії. Не стояла осторонь і Армія Людова, яка підпорядковувалась польському урядові. Ці сили були кинуті на здійснення операції "Вісла". Почалися масові облави, які кінчалися кровопролитними боями.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30 
 31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45 
 46  47  48  49  50  51  52  53  54 
Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат