На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Історія села Чемеринці

Реферати > Історія України > Історія села Чемеринці

Попрацював Курило Петро недовго. На його місце був обраний Салабай Василь Олексійович. Оженився Салабай Василь на вчительці Прокопюк Євдокії Павлівні з Корсунь-Шевченківщини.

В 1950–55 роках в селі була створена партійна та комсомольська організації. Секретарями партійної організації були Мних В.М., Боднар Павло Михайлович, Бриня Іван, Гарасим Степан, Данилов, Щільник Степан.

В 1970-х роках головою колгоспу був обраний Микитюк Степан Матвійович. Це була добра людина. Його стилем роботи була довіра до свого керівного персоналу – членів правління, бригадирів Очкуся Дмитра, Корната Іллярія, Дзембіцького Михайла. Очкусь Д.М. очолював першу бригаду і відзначався як непоганий організатор праці. Дзембіцький Михайло, одружений на вчительці Гнатюк Є.М.

Часто до села приїзжав зав. статистичним управлінням Пітула Степан – заядлий мисливець.

В 1973 році в колгоспі було 5 комбайнів, кілька автомашин ГАЗ-51, ГАЗ-52, та американський "студебекер", яким їздив Григорій Яриш. Голова колгоспу мав автомашину ГАЗ-67, секретар парторганізації їздив бензовозом.

До господарської діяльності Микитюк С.М. відносився добросовісно. При його керівництві був добре налагоджений облік. Середня врожайність становила 20–21 ц з гектара, а в 1975 році – 9 ц з га, картоплі 200 ц з га. Звичайно, обліковий апарат, зоотехніки і агроном старалися робити приписки.

Щодо виконання планів по молоку. В Дунаєві була молочарня, куди звозили молоко з навколишніх сіл. Керував нею Андрій. Від нього залежало збільшення продажу молока державі. Зоотехнік Салабай Володимир навідувався в Дунаїв і "збільшував надої". Щось подібне робилося на м’ясокомбінатах.

На колгоспних зборах часто буди присутні високі чини з району, які сварили керівників колгоспу за допущені недоліки.

Вже в 70-х роках по всій Україні склалися умови, за якими промислові підприємства грабували ледве животіючі колгоспи. Сільськогосподарська техніка ціною запчастин, паливно-мастильних матеріалів брала гроші, а центнер пшениці коштував 18 крб., 1 кг м’яса – 1,20 крб., літра молока – 20 копійок. Затрати на зведення стаєнь комплексного доїння чотирирядних корівників, податки, затрати на придбання нової техніки вплинули на ріст довготермінових та короткотермінових позик. Борги обох позик досягли 700 тис. крб. В селі Вишнівчик колгосп ім. Мічуріна мав ще більші борги. Тому районним та обласним начальством було вирішено об’єднати колгоспи. На зборах Микитюк С.М. розповів про стан справ у колгоспі ім. Кірова, Беньковський Михайло Михайлович – про життя колгоспу ім. Мічуріна. На зборах був присутній Гірний Йосип Іванович. Виступили бригадири, ланкові. Виступив також я. У своєму виступі я використав афоризм: "Кораблю, який не знає свого причалу, не допомагають попутні вітри". На застіллі добре мені влетіло за цей вислів. Мовляв, що колгоспом керує райком, а не попутній вітер.

Михайло Михайлович Беньковський, колишній сотник УПА (Ворон). До обрання його головою в Чемеринцях на цій посаді він керував у Куровичах. Про нього писала Ірина Вільде, як про доброго господаря, любителя екзотики. В Куровичах він при хаті тримав ведмедя. За молодих років володів богатирською силою, любив компанії. Вже зимою після його виборів все районне начальство, а також чин зі Львова приїхали на полювання. Ще в суботу Беньковський зібрав всіх своїх підлеглих, а також мисливців Винярського Володимира Івановича, Матяка Павла, Очкуся Дмитра. Дзембіцький і інші мали завдання вигукувати в лісі, щоб наганяти на мисливців дичину. Я відповідав за кухню: пік картоплю, чищену, на старому салі в перекинутому догори дном відрі, варив із свіжої риби уху, пік шашлики. Вечеря була призначена на 17.00. Я приготував все, але мисливці появилися в 19.40. Ніч, холодні шашлики, картопля ледь-ледь тепла, уху підігріли. Все на морозі втратило свої смакові якості. Однак, з докорами в мою адресу, повечеряли. Звичайно, продуктів та горілки, коньяку випили багато. Розрахунок робив колгосп.

В селі була побудована крамниця та будинок для сільської їдальні. Головою споживчого товариства в Дунаєві довгий час працював Гнатяк Павло Михайлович. Це була чесна, працьовита людина. В селі Дунаєві ним був створений продовольчий та промисловий магазини, книжковий та залізоскоб’яний магазини. В Чемеринцях в приміщенні сільської їдальні відкрито залізоскоб’яний магазин, на хуторах Гуральня, Кутерноги, Кузбаниця – магазини-надомники. Добре працювала шкільна їдальня, в якій діти харчувалися.

Беньковський М.М. викинув з костелу склад, реставрував його, зробивши адмінбудинок. Тут була пошта, кабінети політосвіти та секретаря парткому. Було за часи Микитюка та Беньковського побудовано чотирирядний двокомплексний корівник з автопоїлками, з червоним куточком та буфетом на фермі. Доярки забезпечувалися чаєм, хлібом з маслом або печивом.

В селі була тракторна бригада, бригадиром якої був Писарчук Іван Петрович, людина з неабиякими господарськими здібностями. Його життя проходило на колесах, в пошуках запчастин в Прибалтиці і Ростові.

Мінялися й голови сільських рад. В 1947–49 роках головою був Новосад Микола. Не відзначався він і талантом і розумом. Обрали люди – бачили кого. І в скорому часі його замінила Грендиш Олена Павлівна. Опісля головою був трохи Бриня Іван, який став секретарем партійної організації, а його замінив Гарасим Степан Дмитрович. Партійні збори, засідання виконкому проводилися регулярно – так вимагали районні партійні органи. Не було жодного засідання виконкому, партійних зборів, щоб не було районних представників. Щорічні звітно-партійні збори перетворювалися на моралізовані словесні баталії, з обвинуваченням кожного в усіх неземних гріхах. Писалися стоси протоколів з високими рішеннями, які не виконувалися, а залишалися мертвою писаниною, що здавалася в архів райкому партії. На всіх зборах колгоспників, партійної організації, загальних зборах селян голосували одноголосно.

При Беньковському на хуторі Гута була побудована колиба, в якій працювали Кулеба Мирон, а потім Костишин Марія. Різалися колгоспні барани, але не всі гроші йшли в колгоспну касу.

На балі в колибі відзначив своє 60-річчя Михайло Беньковський, а колгоспний оркестр програв туш в честь круглої дати. На балі були всі голови колгоспів, працівники райкому, керівники районних відомств, крім культури та освіти. На цей день був призначений об’їзд по господарствах по підготовці до зими.

В колгоспі була свиноферма. Поросят продавали наліво і направо. Списували на падіж, а вартість 1 кг свинини доходила до "золотої" свині.[115]

Колгосп мав 2 пасіки. Пасічниками були Жох Тарас та Жох Ярослав. Тут також були затрати, які перевищували прибутки.

Були розкрадання комбікорму. Вели боротьбу з доярками за 2–4 кг вкраденого в торбинку комбікорму, а про тих що крали центнерами – мовчали. Правда, в 1974 році в селі відбувся показовий суд над Чепіжаком Ілярієм. На цьому суді я був засідателем. Судили Чепіжака за комбікорм. Я виступив в його захист, вказавши на загибель його батька на фронті, велику сім’ю, перестарілу маму, хвору жінку. Адвокат зі Львова щиро подякувала мені. А Чепіжакові присудили один рік примусових робіт.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30 
 31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45 
 46  47  48  49  50  51  52  53  54 
Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат