На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Історія села Чемеринці

Реферати > Історія України > Історія села Чемеринці

• Патерига Максим - голова

• Шеремета Іван - заступник

• Чепіжак Степан - писар

• Кулеба Петро - господар

• Пелих Василь - касир

• Гарасим Теодор - член відділу

• Мичка Стефан - заступник відділу.

В архівах збереглися листи від учасників осередку до пана воєводи м. Тернополя про реєстрацію осередку та надання чинного права на існування. Збереглося письмо членів хати-читальні про надання дозволу на виготовлення вивіски "Хата-читальня".

Вивіска "Хата-читальня" висіла на хаті Завальницького – бібліотекаря. В 1825 році бібліотекарем став Григорій Тістик. В 1935 році в "хаті-читальні" нараховувалося 105 книжок. Дохід бібліотеки становив 8 злотих 38 ф. В 1937 році головою осередку "Просвіта" було обрано Кривоноса Петра, секретарем Волошина Івана[145]. В 1939 році осередок "Просвіта" перестав існувати.

На території села існували польські та українські торгові товариства. Селянин Кренджаль належав до польського торговельного "Кулка", а Сильвестр Ілько створив магазин українського кооперативного об’єднання. В селі існували також єврейські магазини.

Українська спілка рекламувала свої товари. Була відома фірма цигаркова "Калина".

Реклама звучала так:

Пішов гомін по селі,

Як бив татко сина.

Як же куриш, то кури

Папірки "Калина".[146]

В Гологорах був кредитовий банк. Житель Чемеринець Мерза Петро позичив у банку гроші, щоб поїхати в США і заклав у заставу коні та майно Кіндрата Петра, товариша з Чемеринець. Мерза поїхав в США, але довгий час не висилав грошей. Приїхали чиновники і розпродали майно Кіндрата Петра. Жінка Мерзи заявила, що має дітей і її самій гроші потрібні. Аж через рік гроші Мерза вислав. Тоді Кіндрат Петро відкупив коней та землю.

В Перемишлянах була створена "Каса хворих". Бібліотека, клуб були створені в 1939 році. Бібліотека була в хаті Грендиша, а клуб у будинку Етінгера.

В 1955-60 роках було збудовано будинок культури і створено біб­ліотеку. В 1960-80 роках директором будинку культури працював Кожухівський Федір Антонович, а після його смерті – Яцишин Стефанія Борисівна.На даний час –Чепіжак Леся Ілярівна. В будинку "Просвіти" працював хор жителів села. Був духовий оркестр, стаціонарна кіноустановка. В даний час все побито, розкрадено, здано на металолом.

В селі два медпункти, в який працювали Шандаровська Люба Степанівна,Мороз Катерин,Савич Євгенія,Дацко Надія та Кривоніс Оксана.

В селі є сільська бібліотека, яка має кілька тисяч книг. Бібліотекарем був Курило П.Д., його замінила Івахів Марія Іванівна.

У післявоєнні роки в будинку сільради був сільський клуб, в якому молодь проводила дозвілля.

В 1963 році створили Будинок культури з кіно- та танцювальним залом, гримувальною та кінобудкою. В будинку культури були два кіноапарати стаціонарного обслуговування, труби колгоспного духового оркестру, фортепіано, музичні підсилюючі установки. Все це зараз розкрадено і знищено.

У 90-х роках Будинок культури перейменовано на Будинок “Просвіти”, довгий час в якому працював Кожухівський Федір Антонович.

Завідуюча ощадкасою – Кіндрат Зеновія.

Розділ ХVI.

НА ЧУЖИНІ

Становище селянських родин в умовах австро-угорського панування постійно ускладнювалось. Щорічні неврожаї у малоземельних селян, шлюбні відносини (виділення часток землі та маєтку дітям) дедалі зубожували селян. До всього того добавлялись різного роду податки. Грошей не можна було заробити в селі. Ті хто працював в лісогосподарстві, в дворі управляючого, на фільварках - займали постійні місця праці. Вже в 1891 році у селах поширювались чутки, що гроші можна заробити на чужині. В середині 90-х років ХІХ століття в галицьких містах і селах появилися агенти (вербовики), які почали агітувати людей на виїзд до США, Канади, Аргентини та Бразилії. Селяни про ці країни і нічого не знали. Тому агенти записували їх і везли туди, де їм платили роботодавці, які давали замовлення на дешеву робочу силу.

Щоб поїхати в чужу країну потрібні були гроші. Селянин забирав останні копійчини з хати, позичав в родини, сусідів, товаришів. Зібравши певну кількість людей, агенти супроводжували їх до Неаполя в Італії. Вимучених дорогою людей вантажили на необлаштовані кораблі і везли в невідомий світ. Для селянина плавання кораблем в умовах океану, для людей, які про море знали лише з розповідей, було великим випробуванням. Морська хвороба давала себе знати на кожній морській милі. В океані панували шторми, бурі. Подорожні під час тривалого плавання не могли перенести морську хворобу.

Ось про що розповів житель села Чемеринці Джаламбій: "Посадили нас в трюм корабля. Почалось плавання. В голові почались болі, ходом ходила голова. Ми падали на підлогу трюму, робили спробу заснути. Появилися рвоти, тіло горіло від спраги. В мене було добре здоров’я до виїзду. Бог мені поміг, і я почав привикати до поведінки корабля на морі. Зайшли до трюму лікар та люди в морському одязі. Тіла мертвих винесли та кинули в океанські води. Не знаю скільки пройшло діб, як ми досягли берегів Америки. Майже напівживими нас винесли на сушу. Були серед нас такі хворі, що вийшовши з корабля без допомоги не могли рухатися. Свіже повітря, а також калорійна їжа дали себе знати. Завели нас в будівлі, де були нари. Не пам’ятаю, скільки я спав. За пару днів до будівлі почали приходити пани у високих капелюхах і вибирати собі робітників. Дивилися на будову тіла, оцінювали фізичний розвиток. 50–60 міцних мужчин забрав собі гладенький панок. Перекладач сказав нам, що будем працювати в копальнях. Такого слова до цього я, гірський хлопець, не чув. Думав, копати – так копати. привезли нас до містечка в гори. Вранці після сну появився панок і по списку, читаючи наші прізвища, виплатив нам гроші на придбання святкового та робочого одягу. Ми приїхали в одягу з домотканного полотна (штанах, полотнинках, ходаках), які по дорозі дуже потріпалися. Його чиновник завіз нас до магазину, і ми купили новий одяг. Нас помили, постригли, поголили. На другий день прийшов гладкий панок і оглянув нас. Усміхнене обличчя панка раптом стало суворим: в нашій колоні стояв одягнутий в полотняні одежі селянин – гуцул. Від перекладача ми почули запит до гуцула: "Чому не купив одяг? Одяг шиють такі люди як ти, і так само хочуть жити. Тебе я до роботи не пускаю. Іди геть". Ми заступились за бідного селянина. Другий гуцул сказав, що його майно в закладі у жида і, якщо він не вишле гроші, його хата і клаптик землі будуть продані, а діти і жінка підуть жебрачити. Пан залишив гуцула, давши йому гроші на придбання одягу та взуття. Виплачували нам щотижня, заробітки були непогані, але праця в шахті була важкою. Через рік, коли закінчився контракт, ми з США переїхали до Канади. Працював я на рубці лісу. За 10 років в Канаді я заробив стільки грошей, що, повернувшись додому, купив 70 моргів поля і 12 моргів лісу, а більшовики в 1939 році забрали".[147]

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30 
 31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45 
 46  47  48  49  50  51  52  53  54 
Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат