На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Історія села Чемеринці

Реферати > Історія України > Історія села Чемеринці

Українці, що жили в США, в Канаді не тільки працювали, щоб заробити гроші, побудувати будинки, добре прожити. Вже з 1900-х років будують церкви, створюють політичні об’єднання, організовують осередки "Просвіти", Товариство ім. Т.Г.Шевченка. Вже після І Світової війни в ці краї приїхало багато учасників змагань за вільну і незалежну Україну. Вони включаються в активне політичне життя. В книзі "ЗаУкраїну!" зустрічаємо прізвища Курило, Шеремета, Роса, Козоріз та інші, які були в 1920-х роках домінуючими в с. Чемеринцях.[153]

В книзі "Пам’ятальна книга. Поселення українського народу в Канаді (1891–1941 роки)" яскраво висвітлена багатогранна діяльність українців в політичному, духовному житті українського народу на канадській землі.[154]

Українська діаспора в Канаді побудувала в різних провінціях понад 450 церков, створювала нацональні українські школи, народні доми "Просвіти". Цікаво, що прізвища Курило, Яцишин, Кіндрат, Герасим, Проць, Роса, Шеремета знаходяться в списках тих людей, які давали гроші на будівництво церков, шкіл, народних домів.[155]

В США в 1927 році в Чикаго за кошти української діаспори було побудовано літаки "Україна", "Київ", "Львів".

Розділ XVII.

КУЛЬТУРНИЙ РОЗВИТОК СЕЛА

Село пройшло великий шлях культурного розвитку, який був пов’язаний із суспільними відносинами, внутрішніми та зовнішніми факторами.

Культура проявляє себе в матеріальному та духовному розвитку. З найдавніших часів перші поселенці села будували глинобитні будівлі – хати та приміщення для худоби. Хати та інші будівлі покривали очеретом та китицями із житньої соломи. Будинки для житла будували одно- та двокімнатні. В найдавніші часи хати були курними, без димоходів. В хаті мурували велику піч з припічком, на якому спали. У великих сім’ях були широкі лавиці, на яких челядь спала.

У кожній сім’ї була скриня для одягу.Сільські столяри згодом навчилися робити дерев’яні ліжка та бамбетлі. В ліжках накладали солому і покривали плахтами. Господарі, які мали овець, ткали коци, якими накривалися, а коли було холодно – накривалися кожухами або верхнім одягом.

З раннього дитинства батьки навчали дітей домашніх, хатніх робіт, вчили їх бути господарями. Хлопчиків змалечку навчали верхової їзди на коні, а дівчат – навиків вміння місити тісто, готувати страви, ткати, вишивати.

З найдавніших часів в селі жителі спеціалізувалися на певних ремісничих справах. Були такі, що славилися будівельною справою, інші – ковальським ремеслом. Ковалі виготовляли знаряддя праці, зброю та інші предмети господарського призначення.

В селі здавна розвивалося бджолярство. Вмілі бортники спочатку брали мед з колод диких бджіл, а потім навчилися робити вулики.

Увійшло в традицію, що ремісничі справи передавалися з покоління в покоління. Тобто батько навчав своїх синів того ремесла чи промислу, яким володів сам. Ще сьогодні люди згадують, що добрими ковалями були родина Краєвських, а шевцями – родина Жохів, бондарями – родина Мички. Батьки дбали про виховання в дітей навиків до праці. Юнак повинен навчитися косити, молотити, орати, рубати дрова, ходити за домашніми тваринами, володіти зброєю для самозахисту, їздити верхом на коні. Дівчину з ранніх років навчали шити, прати, ткати, прясти, вишивати, володіти навиками хатньої роботи. Вміти замісити хліб, спекти його. Знати, як жати пшеницю, жито, вибирати та обробляти льон, коноплі, виготовляти волокно, ткати полотно. Дівчат привчали в’язати з ниток одяг (светри, панчохи) та інше. Ще до появи в XVI ст. спідниць, вчили дівчат виготовляти верети, кольорові поясини для обв’язки плахти.

Дбали жителі села і про духовний розвиток молоді. Навчали молитов, церковного співу, колядок, щедрівок, знайомили молодь з обрядами та традиціями. З покоління в покоління передавалися шана і повага до батьків, дідусів, бабусь. Батьки навчали дітей ввічливо ставитися до старших, звертаючись на "Ви".

В кожній сім’ї з великою пошаною ставилися до померлих. На похоронах оплакували померлого, згадували про його діла. На могилах ставили хрести, спочатку дерев’яні а потім кам’яні та цементні фігури, садили дерева. Під час святкування великих свят засвічують свічки на добре впорядкованих могилах.

Велику роль в моральному та духовному розвитку відігравала церква. Церковнослужителі вплинули на втілення в людські душі християнства, яке відіграло важливу роль в розвитку духовності, поширенню письма, навиків хорового співу, морально-етичного та естетичного виховання.

Із записів Ляховича В.В.

"Єдина розкіш – це розкіш

людського спілкування".

Антуан де Сент-Екзюпері

Які і кожна людина, жителі села прагнули до людського спілкування. З давніх-давен у селі була звичка "ходити на хати". Чоловіки у довгі зимові вечори збиралися у якійсь хаті і обговорювали найрізноманітніші проблеми – від щоденних господарських турбот до міжнародних подій. Ділилися досвідом, спогадами про війну, національно-визвольну боротьбу, обговорювали перспективу. "В 1955 году буде булка на меду", "Американці розв’яжуть війну проти СРСР і Україна буде вільною ." , "В Унівському бою загинули наші односельчани ." – таке можна було чути нам, молодим.

Жінки збиралися у сусідів "з кужелем", пряли нитки для ткацьких верстатів, жваво обговорювали свої проблеми, співали, колядували.

Бажаними для молоді були вечори, на які господарі запрошували їх обривати кукурудзу чи скубти пір’я, традиційні толоки по валькуванню глинобитних хат, на яких хлопці кіньми замішували глину, дівчата робили вальки, а потім разом укладали в стіни. Після цього господарі організовували для молоді танці.

Андріївські вечорниці, пов’язані з цим жарти дівчат та хлопців, ворожіння, калатання ложками, гра "Собака з’їсть пампух", з’їдання хлопцями калача і багато інших – надавали таким зустрічам особливого характеру. У таких вечорницях обов’язково брали участь старші (молоді душею), передаючи ці традиції молодим.

Дуже запам’яталися теплі травневі вечори, у які хлопці після маївки у церкві до пізньої ночі співали на Середньому мості на річці і на мості біля Партачів, коли одна група переспівувала іншу. До речі, міст на річці назвали "Середнім", бо він був посеред двох мостів. Один – біля старого млина, а другий – при в’їзді на Провал.

Традиційно у селі проводились весілля. Перед весіллям молодь збиралася у молодої на вінки. Дівчата і хлопці плели вінки з барвінку, співали пісні, танцювали. На випікання короваю запрошували жінок з цєї ж вулиці. Тісто замішували по черзі всі, співаючи ритуальні пісні. Вважалося престижним вміння якнайкраще прикрасити коровай. А гуски (булочки), що випікали разом із короваєм, приносили радість малечі, якими мами їх вгощали. За розповідями старожилів, весілля були дуже веселими. Цінувалось вміння свах, старостів, дружок і дружбів виконувати весільні пісні, традиційні обряди. І до сьогодні традицією стало стрічати молодого "брамою" у молодої. За дозвіл пройти хлопці беруть у молодого викуп. На цьому етапі – вони є повноважними господарями.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30 
 31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45 
 46  47  48  49  50  51  52  53  54 
Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат