На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Історія села Чемеринці

Реферати > Історія України > Історія села Чемеринці

В давні часи на весіллі горілки не було багато. "Пили одним стаканом, з однієї пляшки, передаючи їх по черзі один одному", – згадують старожили.

Слід сказати, зо громаду села не оминули події, що відбувалися в краї і були спрямовані на піднесення національної самосвідомості. Значну роль у цьому відіграла "Просвіта", приїзд у село місіонерів, книги і журнали. Молодь читала Т.Г.Шевченка, багато його поезій знала напам’ять, збиралась і готувала вистави. Постановка вистав відбувались у стодолах господарів.

На свято “введення” хлопці водпили білих коней до господарів, заводячи їх обов’язково у хату.

Освячення йорданської води було для дівчат важливою подією ще й тому, що в селі вважалося, що в який бік священник здійснить ритуал кроплення водою, то з цього хутора дівчата в цьому році вийдуть заміж.

З деяким жалем згадуєм святкування Великодніх свят. З жалем за ті незабутні хвилини сільського життя, які довелося пережити й побачити у ці свята. Це були особливо піднесені і хвилюючі моменти спілкування і дітей, і молоді, і старших. Для дітей свято пчиналося з виготовлення калаташок до Великодньої п’ятниці та писанок. Вже у п’ятницю молоді хлопці починають нести варту біля Божого гробу. Запалені вогнища, дзвони, перші гаївки. Ніколи не забути живого кола, яке утворювали хлопці і дівчата виводячи гаївки, присвячені воскресінню Христа, весні, соціальним проблемам. І все це відбувалося весело, з жартами. Не забути гаївки "Котилися огірочки", яку хлопці і дівчата, водили з-під церкви за фігуру і назад. Пригадуються усміхнені обличчя, вітання, постійний рух молоді і старших. "Йти на гагілку", як говорили на селі, було традиційним. Молодь по особливому веселилася у зливний понеділок.

Протягом століть у селі традиційно святкують Різдвяні та Йорданські свята, колядують і щедрують у родині, своїми колядками і щедрівками вітають односельців, не минаючи жодного господаря, бо вважається образливим для родини, яку з якихось причин б оминули.

Щорічно молодь ходить з вертепом, назважаючи на значні заборони, які чинила влада.

У центрі Львова, де тепер пам’ятник Т.Шевченкові, на Новий рік ставили ялинку. І люди по святковій вечері збиралися біля неї і колядували. Це дуже нервувало комуністичну владу, яка вважала релігію шкідливою. Були випадки, коли до ялинки під’їжджали міліцейські авта ("воронки"), вихоплювали колядників з гурту, інших – розганяли. А потім "полонених" карали: виключали з інститутів чи з роботи. Відразу по Різдвяних святах 1972 року багато колядників було арештовано і засуджено. Серед них Стефа Шабатура, Ірина Калинець, Михайло Осадчий, Іван Гель, В’ячеслав Чорновіл, Василь Стус.

У нашому селі представники з району, місцеві активісти також робили все, щоб заборонити традиційні святкування. На Святвечір у 80-х роках у кінці хутора Провал вони наздогнали вертеп, учасників побили, тих учнів, що заховалися у сховках – повитягували. Проте на наступний рік у свята хлопці знову ходили з вертепом.

В роки гонінь люди всіляко намагалися підтримати один одного, вселяли віру і впевненість у майбутнє.

Поряд із давніми колядками з’явилися "Сумний Святий вечір у 47-му році", "Ой, вставай з постелі":

Ой, вставай з постелі, пускай нас до хати,

Бо ми будем українську коляду співати.

Бо ми українці, йдем хата від хати,

Своїм браттям українцям заколядувати.

Ой, засвіти свічку, постав на віконце,

Хай воскресне Україна, як рожа на сонці.

У цій колядці є слова: " .білий кожух, чорна шапка, синьо-жовта фана .". Ці слова, синьо-жовтий прапор, вивішаний на дубі біля церкви на роздоріжжі на Поморяни у 50-х роках минулого століття, синьо-жовтий прапор, намальований на автобусній зупинці біля школи у 1989 році – все це яскраве підтвердження нескореності нашого народу, його постійного бажання жити у своїй вільній і незалежній дер­жаві. І як результат здобуття Україною незалежності. Символами стали національний (а тепер і державний) жовто-синій прапор,а герб- тризуб.

Розділ ХІХ.

РОЗВИТОК СПОРТУ

Протягом 60–70 років спортові ігри в селі починають розвиватися. Важливу роль в їх розвитку відігравала школа. Учні брали участь в кущових та районних змаганнях з легкої атлетики, волейболу та баскетболу.Футбольні змагання почались з 70-х років. Розповідають учні, що директор школи Грабар Григорій Федорович на перервах з учнями любив гру, привчав до пасовок учнів школи. Придбав два футбольні м’ячі, але діти грали у футбол на шкільній площадці.

В 1973 році, коли головою колгоспу був Микитюк Степан Михайлович, мені, директору школи вдалося домовитися, щоб зробити шкільний стадіон на площі між магазином та Золочівським шляхом. На той час будувалася асфальтова дорога на Вишнівчик та Дунаїв. В селі були грейдери, бульдозери та інша техніка. Микитюк С.М. допоміг мені домовитися з трактористом, і ми приступили до підготовчих робіт міні-футбольного поля. Тракторист по намічених планах приступив до підготовки бігових доріжок, але на шляху, що пролягав на полі до дороги справа, трактор застряг в болоті так, що силою двох тракторів його витягували з багнюки. Доріжки зробили вручну і таким чином на цілій площі влітку і зимою діти проводили спортивні змагання.

В кінці 70-х було розширено спортивний майданчик і створено два баскетбольні поля, на одному майданчику було поставлено баскетбольні щити так, що на цьому полі можна було грати в баскетбол або вивісити сітку і грати у волейбол. В ці роки змінилося керівництво колгоспу. Колгоспи об’єднали. Господарство розширилося за рахунок села Вишнівчик та Плинників. Головою було обрано Беньковського Михайла Михайловича. На засіданні парткому я підняв питання про виділення площі під сільський стадіон. На засіданні парткому були присутні голова райвиконкому Гудим Леонід Єфремович та редактор районної газети Папу Анатолій. Районне начальство підтримало мене, і вже на другий день разом з Беньковським М.М. ми намітили площу для стадіону.

На засіданні управління колгоспу бригадирові будівельної бригади було доручено зробити дерев’яні лавочки. На їх виготовлення лісник Данилевич Василь виділив кілька осик. Учні школи розмітили поле. Були поставлені дерев’яні ворота. При колгоспі появилася посада спорторганізатора. На цій посаді були Гужельник Михайло, Мерза Зеновій, Федько Леся, Бриня Богдан,Русин Михайло…

Федько Леся домоглася від правління колгоспу закупівлі м’ячів та спортивної форми. Були зроблені ворота з металевих труб, закуплені м’ячі. Почалися перші змагання між школярами та дорослими. На поле виходили,щоб побігати за м’ячем, показати, хто на що здатний. Цікаво було подивитися, як Роса Йосип старався в одниночку посилати м’яч, а коли грав Сильвестр Михайло, то його мама кричала: "Синочку, не бігай, бо дістанеш запалення!" Хоч ігри ці мали стихійний характер, але вони стали стимулом, щоб заохотили молодь, а це стало початком футбольного руху. Хлопчики так потягнулися до футболу, що в негоду, зимові морози, на перервах розчервонілі, покриті потом,забігали в класи і на наступних уроках менше сприймали пояснення вчителів, а більше думали про те, як піти на поле і грати, грати, грати.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30 
 31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45 
 46  47  48  49  50  51  52  53  54 
Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат