На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Історія села Чемеринці

Реферати > Історія України > Історія села Чемеринці

В селі не було родин, які б не мали родинних спорідненостей щодо релігійних відносин. У Книзі запису шлюбів знаходимо, що в 1816 році Іван син Василя Стецька 25-річний греко-католик одружився з Франкою Брошко – римо-католичкою.

Щодо релігійної належності дітей, то, якщо мати була римо-католичкою, донька зберігала релігійну належність матері. В деяких сім’ї, де батько був поляком, а мати – українка, всі діти були римо-католиками за вірою, а за національним станом – поляками.

Багато істориків вважають, що родинні обряди і звичаї мали самобутній характер. Цього не можна приписувати змішаним сім’ям.

В селі з давніх давен було заведено, що при смерті рідних приходили до померлого рідні, сусіди. Померлих родина оплакувала, ховали завжди за церковним обрядом. На могилах спочатку ставили дерев’яні хрести, а потім фігури з каменю та цементу (див. с. 85).

Могили померлих постійно були під наглядом родини. У великі свята Різдва, Пасхи, Трійці і Чесного Хреста на могилах виставляли запалені свічки та віночки, а весною садили квіти. Померлим пам’ять зберігали, відзначаючи 9-денку, 40 днів та річниці. Наймали служби Божі, запрошували на службу родину та сусідів. Давали поминальні обіди (гостини).

При хрещенні дітей брала участь не лише родина. Брали хресних батьків (кума та куму). Народження і хрещення супроводжувалося гостиною кумів та близьких родичів.

Коли дівчина чи хлопець досягли повноліття, родина намагалася їх одружити. Проте, батьки націлювали сина, щоб шукав таку невістку, батьки якої мають багато поля, добре господарство. У великих сім’ях хлопці йшли на пристай, тобто до родини дівчини. А на господарстві залишався наймолодший син або дочка з зятем.

Весілля справляли гучним. На них запрошувалася вся родина, сусіди, добре знайомі, родинні друзі.

Молоді заздалегідь готувалися батьками до весілля.

Молода шила молодому шлюбну сорочку, родина молодого – спідню сорочку (довжанку) для першої шлюбної ночі.

На весіллі молоду прикрашали вінком, а в кінці весілля обрізали коси та на голову молодої клали чіпець. Такий обряд існував майже в кожному селі.

Шлюб узаконювався церковним вінчанням. Про це стверджують архівні церковні документи.

Весілля проводили в родині молодого та молодої.На них запрошували близьких сусідів та родичів. В найдавніші часи запрошували також дворецького та власника фільварку, в якому селяни відробляли панщину.

На весілля співали пісні, які збереглися по сьогодні.

Вже би-м була їхала,

Вже би-м була йшла…[161]

Зміст пісні прощання з родиною, …

Зберігся звичай дарування. Молодим дарують подарунки та гроші.

З найдавніших часів батьки молодих дбали про житло для молодої пари. Заможніші намагалися допомогти молодій парі побудувати будівлю, давали частину поля, коня, корову, птицю. Весною давали частину зерна пшениці ярої, ячменю, вівса, щоб молоді могли засіяти поле, посадити городину.

Хати, переважно, будували глинобитні. З дерева робили дерев’яні конструкції, які заповнювали солом’яно-глиняними валками. Заклавши стіни ззовні і зсередини, змащували глиною, просушували, а потім білили вапном. Заможніші купували цеглу, камінь.

В селі були люди, які знали, як випалювати цеглу. Цеглу випалювали лише для своїх потреб.

У кожному домі був ткацький верстат або прості кросна, на яких ткали полотно. З тонкого полотна шили святковий одяг, спідню одежу. З грубого полотна шили полотнянки та робочу одежу, мішки. Жінки володіли мистецтвом в’язання, вишивання, навиками шиття одягу. Вечорами дівчата збиралися на випрядки, чищення капусти, в’язання теплих светрів з ниток овечої вовни, яку вміли прясти веретеном жінки та привчали до цього ремесла дівчат.

На такі вечорниці приходили хлопці і спільно з дівчатами співали пісні. Серед хлопців були вмільці робити при допомозі спеціального різака дерев’яні ложки. В господарстві хлопці за допомогою крутиля виготовляли мотузки для потреб у господарстві. Кожен господар вчив своїх дітей того ремесла, яким володів сам. У селі були династії шевців, кравців, кожухарів, ковалів і людей інших ремісничих професій.

У свята та неділі молодь збиралася на забави. В селі, династійно були музиканти, які добре грали на скрипках, басі, цимбалах, бубоні. Забави організовували парубки в господаря, який мав велику хату, а в літню пору – в стодолах. Танцювали і в корчмі. На забави багаті парубки збиралися окремо, приносили оковитої і пригощали один одного. В селі до самого ранку лунали музика й пісні.

Весною під час святкування великодніх свят вся молодь села зби­ралася на гагілки біля церкви, співаючи гагілкові пісні. Популярною піснею була "Ой, дай, Боже, дай", яка збереглася до наших днів.

Різдвяні свята в селі відзначали весело. На Святий вечір батько, погодувавши худобу, старанно готував дідуха, жінки з дочками готували святовечірню вечерю. В кожній хаті готували 12 страв. Страви були пісними, на олії. Готували кутю. На столи викладали по черзі страву за стравою. Господар, занісши в хату сніп та дідуха, вітався з усією родиною, після чого вся родина сідала до святовечірньої вечері.

Батько просив усю родину стати на коліна і помолитися Господу Богу, щоб у новому році був добрий урожай та в господарстві щоб все велося, щоб родина не зазнала біди та горя, щоб всі були здоровими, а хвороби щоб йшли на пустелі.

Після молитви вся родина сідала за стіл. Пили чарки та споживали невеликими порціями всі дванадцять страв. Після вечері колядували у кожній родині. В святовечірній час у гості не ходили. До родичів ходили у другій половині дня на Різдво Христове. В грудні місяці хлопці готували одяг ангела, пастухів, Ірода, царів, чорта та жида-лихваря, солдата. За спеціальним ритуальним сценарієм готували вертеп. Ввечері на Різдво колядники йшли, колядуючи, від хати до хати. Кожен господар запрошував колядників до хати, давав гроші й гостинці. Гроші, зібрані колядниками, передавались до церковної каси.

На другий Святий вечір ходили щедрівники, які виспівували щедрівки.

На храмові свята Святої Тройці та Чесного Хреста в село приїздили гості з навколишніх сіл та міст. Богослужіння проводилося декількома священиками. Після літургії селяни запрошували в гості людей, які прибули з Дунаєва, Вишнівчика, Виписок, Білого, Смереківки та інших населених пунктів. А ввечері в громадських будівлях молодь веселилася.

На Пасху дівчата фарбували писанки, які дарували своїм кавалерам. Хлопці пригощали дівчат цукерками.

Звичаї, обряди та народні традтції передавались із покоління у покоління.

Під час Другої світової війни в селі німці залишили «найдухів», а по закінченні війни велика кількість юнаків виїхала примусово в райони Донбасу, Дніпропетровська, Луганська та інші східні регіони, де вони створили сім’ї.

До колишніх етнічних груп додалися білоруси (вийшла заміж за білоруса Яцишин), росіяни, казахи та інші.

Багато родин, які виїхали в США, Канаду, Аргентину, Бразилію ще у першій половині ХХ ст. залишилися там. Багато на чужині вже померли, а їх потомки забули, а деякі і не знали і не знають свого етнічного походження.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30 
 31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45 
 46  47  48  49  50  51  52  53  54 
Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат