На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Історія села Чемеринці

Реферати > Історія України > Історія села Чемеринці

Батьки ходили працювати по осібняках, старші хлопці пасли їм худобу. Так ми пробідували по наймах, але до тих пір, поки не почали "в’язати" колгоспи. Потім кожен уже мусив виживати як може, бо уже ніхто нічого не мав.

Таке то життя було переселенців з Польщі на Великій Україні. Але це коротко. Запам’ятав із розповіді батьків.

М.І.Бойчишин (1948–1994) – соратник В’ячеслава Чорновола, відомий політичний діяч

В п’ятницю 15 січня 2004 року відбулося урочисте відкриття пам’ят­ника відомому політичному діячеві, голові секретаріату НРУ Михайлові Бойчишину.

Меморіальну дошку встановлено на стінах Шевченківської райдерж­адміністрації, де він у 1972-1990 роках перебував на посаді голови Шевченківської райради першого демократичного скликання. У ці роки саме за ініціативи Михайла Бойчишина було проведено кілька крайових конференцій НРУ. Відкрити пам’ятний знак доручили доньці Лідії Вернадській, першому заступнику голови Львівської обласної ради Ігорю Держку та міському голові Любомиру Буняку.

15 січня 1994 року Михайло Бойчишин вийшов з офісу Народного Руху, але до свого київського помешкання не прибув. Таємниче зникнення голови секретаріату Народного Руху завдало відчутного удару потужному суспільно-політичному формуванню, а згодом призвело до розколу Руху. Десять років таємничої невідомості. Тоді М.Бойчишина ніби шукали. Але більше, мабуть, задля заспокоєння громадськості. Людина розчинилася у повітрі. Майже ніхто не звернув увагу на те, що приблизно о 23 год. на офіс, з якого вийшов Бойчишин, напали невідомі особи. Що шукали нападники, чи був зв’язок між двома подіями?

Зникнення М.Бойчишина – не остання чорна сторінка в його родині. В липні 1994 р., буквально через півроку, у Винниках, біля дріжджового заводу, при загадкових обставинах, загинув 18-річний син Роман. Правоохоронці констатували ДТП – наїзд на пішохода.

М.Бойчишин народився в с. Чемеринці у 1948 році в багатодітній сім’ї. Закінчив інститут, працював у конструкторському бюро конвеєр­ного заводу. Був одним із найбільших сподвижників національного руху початку 90-х років, а також одним із соратників відомого політика та колишнього голови НРУ В’ячеслава Чорновола, братів Горинів, Гриніва.

Михайло Бойчишин був наймолодшим серед них. Часто у нього в кінці 80-х років збиралися на квартирі члени Гельсінської групи, що діяла у Львові. Він глибоко розумів і бачив все, що робила з українцями влада, і не зміг миритися з цим, включившись в підпільну боротьбу. А на початку 90-х активно включився у підготовку у проведення відомих акцій, що були проведені у Львові, області і Україні. Перед виборами першого демократичного скликання побував у своєму рідному селі, де виступив з переконливою промовою перед односельчанами біля церкви.

Перші члени осередку НРУ с. Чемеринці

Політичні події 1989 року на Кавказі, в Прибалтиці, львівські бурхливі мітинги розбудили політичну свідомість молоді. У грудні 1989 р., коли ще існував СРСР з його репресивними органами, біля сільради було піднято синьо-жовтий прапор. Прапор було намальовано на стіні автобусної зупинки.

Кандидат у депутати обласної ради доцент Львівського лісотехнічного інституту Вінтонів організував в с. Чемеринці осередок НРУ. Першим членами осередку були Яцишин Петро, Курило Степан, Тістик Михайло, Кіндрат Михайло. Пізніше в члени руху вступили Курило Омелян, Кулеба Ярослав, Яцишин Дмитро, Чепіжак Ілярій, Чепіжак Леся, Тістик Ярослав, Кулеба Степан, Тістик Зиновій.

Чепіжак Леся разом із М.Бакаєм, М.Романишиною, В.Мельни­ком була у серпні 1991 учасником з’їзду НРУ у Києві від Перемишлянської районної організації НРУ.

Всю подальшу патріотичну і організаційну роботу в селі проводили члени руху. Під їх впливом на сесії сільської ради було прийнято рішення про демонтаж пам’ятника В.Леніну, проведено мітинг на могилі повстанців, де виступили з палкими промовами.

Розповідь свідка трагічної долі ієромонаха Студитського Уставу о. Федюка Януарія 82-річної Ляхович Ганни

В "Літописі нескореної України" у документі № 120, ст. 205 серед священиків, вбитих під час війни, є прізвища, о. Боднаря Олексія, пароха Боршева, і о. Федюка Януарія, ієромонаха Студитського Уставу, завідателя Кропивної, деканату Золочів. 82-річна Ляхович Ганна розповідає, що о. Януарій прибув до Кропивної у 1940 році, коли розігнали монастирі разом з монахами. Служив у церкві, дуже любив дітей. Жив о. Януарій поруч дороги з Смереківки на Золочів. О. Януарій вийшов у сад. Саме тоді через село проходили відступаючі частини Радянської армії. Вони побачили монаха, зв’язали його, завели біля церкви і розстріляли. А уже через годину в село вступили німці. Селяни поховали Януарія на цвинтарі біля церкви.

Розповідь сестри Шеремети Ксенії та односельчан про Шеремету Михайла Івановича

Станичий, псевдонім – "Скромний"

Шеремета М.І. народився у 1914 р. в с. Чемеринці. Коли йому було 8 місяців, батько Іван поїхав на заробітки в Канаду. Пропрацювавши 8 років на чужині повернувся додому. На зароблені гроші купив трохи поля, побудував хату з цегли і почав господарювати. Та тут прийшло в сім’ю горе. Захворіла й померла його дружина. Батько одружується вдруге. В сім’ї народжується ще двоє дітей: Ксеня і Катерина.

За розповіддю сестри Ксенії, Михайло уже в юні роки був сміливим і рішучим. Але дуже справедливим, як згадують односельчани. В передвоєнні роки почалося протистояння між українцями і поляками села. На танцях (у хатах господарів) польські хлопці часто конфліктували з українськими. І тоді Михайло організовує хлопців в селі і наводить порядок. Доходило й до бійок. Але господарями стали українці. Одна з таких сутичок відбулася на гаївці біля церкви. Михайло залучив патріотично налаштованих хлопців з сусіднього села Вишнівчик. Почалася страшна бійка. Приїхав на коні поліцай (щельц). Як вихопив шаблю та закричить: "Розійшлись, бо полетять ваші голови, як капуста". Але де там. І знову перемогли українські хлопці.

Ляхович Ганна, розповідаючи про добудову церкви, говорить: "В роботу включилися всі, навіть дівчата-полячки з Голого Кінця. Приходили і носили матеріали по риштуванню. Тоді всі в селі жили дружньо. Це вже перед війною почали конфліктувати".

Але, як відомо з історії села, у цей час посилилась полонізація населення. У школі навчання почали проводили лише польською мовою, окремі селяни почали записуватись як поляки, бо навіть роботу влада давала лише полякам.

І коли в середині 40-х років в селі організовується осередок ОУН, Шеремета вступає в числі перших. Не вдалося встановити, як все почалося. Відомі тільки окремі фрагменти. Так Грендиш Ірина згадує, що її батько, член ОУН, підтримував тісний зв'язок з "маслосовхозом" у Перемишлянах. А жителька села Лис М. згадує, що перед війною залізницею зі Львова до Білого приїхали представники ОУН і на хуторі Кузбатиця, недалеко від її хати провели великий збір членів ОУН, на якому було більше 300 чоловік з навколишніх сіл.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30 
 31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45 
 46  47  48  49  50  51  52  53  54 
Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат