На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Зображення жіночої долі в творах Ф.Достоєвського „Злочин так кара”, Л.Толстого „ Анна Кареніна”, Г.Флобера „ Пані Боварі” та Ш.Бронте „ Джейн Ейр”

Реферати > Література світова > Зображення жіночої долі в творах Ф.Достоєвського „Злочин так кара”, Л.Толстого „ Анна Кареніна”, Г.Флобера „ Пані Боварі” та Ш.Бронте „ Джейн Ейр”

Письменники всіх часів і народів не раз зображували долю жінки в суспільстві, її палкий та незломний характер, силу її любові та невідступних мрій. Вони створювали чарівні образи сильних та сміливих жінок, які не раз підпадали під осуд та презирство суспільства їхньої епохи, які, не бажаючи, завдавали болю своїм близьким та рідним, які понад усе прагнули одного – елементарного жіночого щастя.

Образ сильної та духовно багатої і вищої від свого кола спілкування людей жінки завжди захоплював. І не важливо, що своєю вірою в щастя чи створеними нею самою ілюзіями жінка руйнувала своє життя, так і не отримавши жаданого щастя або вловивши тільки деякі його миті – захоплює саме її віра в це щастя і тернистий шлях до нього.

І Анна Кареніна Толстого, і Соня Мармеладова Достоєвського - сильні і духовно багаті та чисті натури, які варті поваги та захоплення. Їх внутрішня краса просто вражає і не дає нам права та навіть сміливості їх засуджувати.

Просто надзвичайно сильною та гордою жінкою постає перед нами Джейн Ейр Шарлотти Бронте, яка відчайдушно бореться за свою людську гідність та право бути щасливою.

Смуток і жаль викликає в нас пані Боварі Флобера – її надзвичайно сильне прагнення втілити в дійсність свої ще дитячі мрії про справжнє кохання руйнує її життя та життя її близьких.

Всі ці жінки по-своєму прекрасні, щасливі та нещасні водночас. Багато вони мають і спільних рис, головна з яких – безмежне прагнення любові, бо саме наявність кохання і робить жінку жінкою, справжньою жінкою.

Л. Толстой « Анна Кареніна». Анна Кареніна – жінка, яка за своїм соціалним становищем стоїть на вищому щаблі. Вона освічена, вродлива, багата, нею захоплюються, до її порад прислухаються.

Лев Толстой надав своїй героїні багато чарівності, жіночої принадності й одухотвореної краси. Вже при першому знайомстві з Анною Кареніною всіх вражала прихована сила життя, повнота почуттів, що пробивалася назовні то в її погляді та усмішці, то у швидкому, енергійному потиску руки. Вражала не тільки краса молодої жінки, а також простота, природність, відвертість. Відчувалося, що Анні властивий якийсь невидимий, таємний, але глибокий світ вищих духовних інтересів, що це особистість незвичайна, зовсім не схожа на інших.

Спочатку важко здогадатися, що зовні спокійна і стримана Анна відчуває себе дуже нещасною. Сама ж героїня добре усвідомила це, покохавши Олексія Вронського. Кохання прийшло несподівано і принесло з собою багато випробувань.

На початку твору Анна говорить Доллі про потребу прощення в ім’я збереження сім’ї, а у власному житті вона руйнує свою сі м’ю. Але доля Анни звершується у пориві щирих, правдивих і справжніх почуттів, де немає найменшої брехні. І не було такої жертви, яку б Анна не принесла в ім’я здійснення своєї мрії на шляху до щастя.

Але трагізм її долі полягає у виборі гідного коханого. Адже Анна покохала Вронського з усією силою жінки, яка стомилася жити без кохання. Вронський був і залишився дилетантом як у мистецтві, господарських справах, так і в коханні. Він егоїстичний і не чутливий. До того ж у стосунках з Вронським реалізується лише частина душі Анни, яка не може порвати з минулим, адже там її син, її материнські почуття. А крім того, до покинутого чоловіка вона відчуває доброту як до батька своєї дитини. Душа Анни розривається. І соціальний статус Анни після розриву з Кареніним негативний. Виявилося, що суспільство заохочує зраду, але не відверті щирі почуття. Вона стає самотньою.

«Світ» не вибачив Анні відвертого і чесного кохання. І Вронський, як типовий представник цього «світу», опинився по той бік від неї, бо в ньому теж немає духовного начала – він байдужий. Лише Левін оцінив розум, освіченість, простоту Анни Кареніної, зрозумів, що її життя сповнене великої напруги.

А кохання не зменшило протистояння суспільств і особистості, а підштовхнуло до чвар і суперечок зі світом, з людьми, з життям…

Коло замкнулося. Свій розпач, розчарування Анна перенесла на весь світ : «Скрізь неправда, скрізь брехня, скрізь панує зло». Нещасна жінка впала у відчай, у неї виникли думки про те, що не варто жити далі, про власну смерть, яка, можливо, покарала б Вронського, завдавши йому великого болю. І страшна розв’язка трагедії неминуче настала…

Драма Анни Кареніної полягає в тому, що вона, маючи найчистіші моральні почуття і помисли, вступило в суперечку із суспільством своєї епохи.

Г. Флобер « Пані Боварі». Емма Боварі ще з дитинства мріяла про романтичне кохання, читаючи книги такого змісту ще в монастирі . До весілля вона вірила, що щастя – то дивний птах, що обов’язково має прилетіти до неї. Але він чомусь забарився.

Вона в очікуванні на лицаря, в сподіванні на хвилюючі почуття, але її чоловік Шарль Боварі, хоч і кохає її, але він звичний, навіть якийсь сірий та нудний. Саме тому вона і після весілля інстинктивно шукає романтики в буденному житті.

В цьому і полягає трагізм її долі – переслідування романтичних химер та ілюзій. Вона створює уявлення про якийсь ідеальний світ, шукає його навколо себе і не може знайти. Гостре розчарування розбиває її серце, стає причиною відрази до життя. Але з цього негативного уроку вона нічого для себе не виносить – Еммина душа знову й знову починає жити ілюзіями, які, в свою чергу, приречені на загибель під тиском вульгарної реальності.

У гонитві за примарою кохання Емма Боварі відповідно неодноразово зраджує своєму чоловікові і бездумно витрачає гроші. Вона мріє бути коханою, мріє про щире почуття. Але кохали її звичайні земні чоловіки, позбавлені романтичних ілюзій і навіть шляхетності. Усі вони просто користувалися її мріями заради своєї втіхи, не розуміючи, на що штовхають її. Життя диктує свої сурові умови.

Але і вона ні про кого, крім себе, не думає. Передусім вона приділяє увагу собі, а не своєму чоловікові та доньці, яку прирекла на сирітство та жахливу долю бідності.

В чомусь її можна навіть зрозуміти – адже кожна жінка жадає на сильне гармонійне почуття у своєму житті і має право його знайти. Жаль її тому, що вона надто захопилася пошуками цього свого щастя, але так його так і не знайшла, зруйнувавши своє життя та життя своїх близьких.

Отож у своїй трагічній долі винна передусім сама Емма, її легковажність та егоїзм, але й жорстоке суспільство, побудоване на зиску, на грошах та на брехні зіграло чималу роль у її загибелі.

Ф. Достоєвський « Злочин і кара». Соня Мармеладова – головний опонент головного герою роману. Саме в порівнянні з Раскольниковим ми можемо спостерігати її надзвичайно багатий та шляхетний духовний світ, сповнений любові та милосердя.

Вона всією своєю долею, характером, вибором, образом мислення, самовідчуттям протистоїть його жорстокій і страшній життєвій схемі. Вона, поставлена в такі ж, як і він, нелюдські умови існування, ще більше, ніж він, принижена, Соня – інша. Інша система цінностей втілилась в її житті.

Шістнадцятирічна Соня, не витримавши страждань голодних малят, стає повією. Нове «ремесло» було огидне Соні, вона виходила на вулицю з вимученою посмішкою, зарахувавши себе до грішниць. Але увесь цей бруд не торкнувся її душі та серця – то була просто необхідність заробляти гроші.

Перейти на сторінку номер: 1  2 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат