На сайті 11892 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Характеристика світового ринку нафти

Реферати > Міжнародні відносини > Характеристика світового ринку нафти

Тому до зацікавленості американської компанії Cargill “Укртатнафтою” в Росії й Україні поставилися скептично.

У “НІКойлі” вважають, що етап пошуку інвестора в країні у російських чиновників минув уже років п’ять тому — те ж вони прогнозують і в Україні. Альтернативи російським нафтовим компаніям України немає, бо не урегульовано права інвесторів, геть не надійне законодавство.

Отже, інвестиційна привабливість українських НПЗ полягає не стільки в ємності ринку нафтопродуктів України (котрий хоч і не дуже великий, але набирає сили), скільки в ідеальному стратегічному положенні держави, що дозволяє експортувати паливо в Росію та Західну Європу. Темпи зростання споживання нафтопродуктів у Росії й Україні спостерігаються, але збільшення поставок на свої НПЗ із боку російських НК може виявитися неадекватним. Втім, споживчий попит на продукцію від цього тільки виграє.

Попри те, що українські НПЗ забезпечують цього року лише 74—78% вітчизняного споживання, частину вироблених нафтопродуктів доводиться експортувати. По-перше, в Україні ще немає досить платоспроможного ринку споживання пального, а, по-друге, високу частку на ринку становлять контрабандні або “сірі” поставки пального, що, за оцінками експертів, займають не менше третини імпорту [4; 9].

Тому Олександр Городецький, президент ПІІ “ТНК-Україна”, зазначив “ми сьогодні експортуємо нафтопродукти і вважаємо це доцільним надалі. Щомісяця ВАТ “ЛиНОС” переробляє 500—520 тис. тонн нафти, а попит на продукцію падає, особливо на дизпаливо й А-80, через закінчення сезонних збиральних робіт. Крім того, експорт незатребуваного на внутрішньому ринку дизельного палива ми збільшили, як і мазуту, у зв’язку з його надвиробництвом українськими НПЗ. Водночас попит у роздрібній мережі на бензин марок АІ-95 та АІ-98 залишається старим, що дозволяє нам утримувати зайняту частку ринку”.

Сьогодні чітко позначили і наростили свою акціонерну присутність на українських НПЗ “Лукойл”, “Тюменская нефтяная компания”, “Татнефть” і “Казахойл”. Проявили інтерес “Славнефть” і “ЮКОС” [5; 1].

Нашу компанію цікавить ринок нафтопродуктів України тому, що на цьому ринку є непродані пакети акцій НПЗ, і є стабільний збут ПММ. Конкуренції з боку російських компаній ми не боїмося, а з боку іноземних не бачимо. Очевидно, що цю компанію з її обсягами видобутку цікавитиме або “Укртатнафта”, або близькі до нафтопроводів західноукраїнські заводи. Всі вони перебувають в передприватизаційній готовності, тому очевидно, що боротьба росіян за українські НПЗ наступного року загостриться. Тим більше, вважають аналітики інвесткомпанії “Проспекта”, усе може кардинально змінитися, якщо Росія вирішить відшкодовувати ПДВ експортерам сировини в Україну. Тоді всі компанії, котрі збільшать видобуток наступного року, насамперед це “Лукойл”, ТНК, “ЮКОС”, “Татнефть”, “Славнефть”, а, можливо, й “Сибнефть”, і направлять свої ресурси в цю країну.

Зупинити “інвестиційно-нафтовий бум” може лише непередбачуваність законодавчої бази і закритість кроків українського істеблішменту стосовно російських НК.

Безумовно, Україна зацікавлена в прямих інвестиціях із Росії, як грошових, так і сировинних. Нинішня стабільність на ринку ПММ пояснюється винятково приходом російських інвесторів. Інша річ, що невдоволених цими інвестиціями може бути багато. Але що супротивники російського бізнесу реально можуть запропонувати натомість? Нічого, окрім 4,2 млн. тонн вітчизняного видобутку, що не забезпечить потреб ринку нафтопродуктів навіть на третину.

Не буває бізнесу, який комусь не вигідний. Якщо російські компанії придбали українські НПЗ, значить це вигідно і НК, і українській економіці, і самим НПЗ. Заводи одержують сировину і будуть модернізовані новими власниками, українська економіка — додаткові обсяги податків (яких уже, за нашими розрахунками, зібрано в 2,5 разу більше, аніж при простої заводів до їхнього продажу), а російські НК — прибуток. У всьому світі взаємні інвестиції — це цілком закономірний і природний процес, а інтеграція економік — шлях усіх розвинених держав.

Восени “Лукойл” і “Тюменская нефтяная компания” звернулися до президента Росії з проханням скасувати експортні мита на нафту, що буде постачатися на “Лукойл—Одеський НПЗ” і “ЛиНОС”. Як повідомив 4 жовтня російський прем’єр М.Касьянов, “це питання вимагає ретельного розгляду”, і, можливо, уряд піде назустріч компаніям. Як стало відомо “ДТ”, рішення може бути прийняте до кінця листопада. Цей приклад, за визнанням прем’єр-міністра України А.Кінаха, свідчить про збіг енергетичних інтересів України й економічних — нафтових компаній Росії.

Інвестиції російських компаній в українську нафтопереробку цілком закономірний процес. Не може йти мови про будь-яку колонізацію, бо нафтопереробку в принципі не можна колонізувати. Просто в Україну направили найбільші, порівняно з іншими державами СНД, тією ж Білоруссю, «нафтові» інвестиції. Бажання України стимульоване недостачею нафти для завантаження НПЗ, а російських компаній — можливістю придбати нерозподілені підприємства й отримати прибуток. Говорити ж, що простої незалежних НПЗ це краще за стабільну роботу в рамках транснаціональних корпорацій не тільки наївно, а й недалекоглядно. Тобто інвесторів, у тому числі й російських, треба залучати лише в ті галузі нафтогазової промисловості, де потрібні додаткові інвестиції, а не у видобуток нафти, який ми й самі можемо освоїти.

2.1 Структураукраїнського ринку

Можна виділити три умовні етапи розвитку українського незалежного ринку нафтопродуктів. Хоча незалежність його була радше декларативною, аніж реальною — завжди відчувалася залежність від імпортного палива чи сировини. Перший етап вирізнявся різким зниженням виробництва і збільшенням імпорту готових нафтопродуктів; другий — формуванням компаній навколо виробників палива з давальницькою формою переробки сировини; третій — початком формування транснаціональних вертикально-інтегрованих компаній за участю українських виробників і іноземних НК, а також із залученням трейдерів.

Третій етап фактично розпочався весною цього року, старт якому дала джоберська кампанія ПІІ “ТНК-Україна”. Не секрет, що наша джоберська програма починалася досить складно. Це був новий для України вид діяльності, у зв’язку з чим мали доводити і пояснювати, для чого це необхідно. У пересічного власника АЗС — джобера обсяг реалізації після початку роботи з нашою компанією збільшився мінімум на 10%. Це пов’язано з різними чинниками: популярністю бренду, високою якістю ПММ тощо. У будь-якому випадку, власник став отримувати більше. Тому число звертань бажаючих брати участь у джоберській програмі зросло багаторазово. Раніш ми запрошували потенційних джоберів, тепер вони самі до нас йдуть, і нас це, звісно, радує.

   

Фактично за півроку розвитку франчайзингової системи 15% всіх українських АЗС структурувалося навколо джоберських програм “ТНК-Україна”, “Лукойл-Україна” та “Славнефть”. Це непоганий показник динаміки, коли врахувати, що й інші виробники зібрали навколо себе певну кількість бензоколонок.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат