На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Технологія виробництва бензину

Реферати > Екологія > Технологія виробництва бензину

Зміст

Вступ

1. Нафта й основні способи її переробки

2. Класифікація, призначення, характеристи­ка і маркування рідкого палива

3. Дизельне паливо

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Рідке паливо одержують, головним чином, у результаті переробки нафти.Бензин являє собою суміш легких ароматичних, нафтенових і пара­фінових вуглеводнів.

З комплексу глобальних проблем сучасності найпріоритетнішою є екологічна. Найбільша увага приділяється проблемі забруднення атмосфери шкідливими речовинами, що утворюються при за­стосуванні нафтопродуктів, зокрема автомобіль­них бензинів.В останні роки перегляда­ються та жорсткішають стандарти, що обмежують викиди до атмосфери шкідливих сполук під час експлуатації транспортних засобів та регламенту­ють показники якості моторних палив. Проблема забезпечення транспорту еко­логічно чистим паливом визнана, зокрема в США та країнах ЄС, проблемою національної безпеки, яка вимагає запровадження невідкладних надзвичайних заходів. Посилення еко­логічних вимог до транспортних засобів та мо­торних палив необхідно й в Україні. Тому нагальною проблемою сучасності є розробка та освоєння новітніх технологій виробництва авто­мобільних бензинів, які б відповідали самим жорстким екологічним вимогам.

Експериментальні дослідження виконували на лабораторній установці проточного типу зі стаціонарним шаром каталізатору, що містить метал VIII групи Періодичної систе­ми Д. І. Менделєєва.

Вихідний продукт подається у реактор помпою-дозатором через систему голчастих венти­лів та крапельницю, а водень через систему голчастих вентилів з водневого балону. Реак­ційна суміш з реактора надходить в конденса­тор-холодильник, де охолоджується до темпера­тури довкілля. Потім вона подається у сепара­тор, де відокремлюються газоподібні продукти від гідрогенізату. З сепаратору відбирається рідкий продукт, а газ надходить в уловлювач, де здійснюється додаткове відокремлювання рідких легких вуглеводнів від газу.

Тиск водню на установці контролюється манометром, а температура в реакторі — термо­парою з виносом показників на записуючий по­тенціометр, який розміщений на щиті. Для під­тримки необхідного температурного режиму в реакторі по корпусу зроблено електричний нагрів. Аналіз вихідної сировини та продуктів гідрування ви­конувався за допомогою газо­вого хроматографа з полум'я­но-іонізаційним детектором.

Запропоновано про­цес вироблення екологічно чи­стого бензину за методом ката­літичного гідрування фракцій п.к.-90 °С або (62-120) °С, отриманих з бензину рефор­мінгу, з метою зниження кіль­кості відповідно бензолу або толуолу. Далі запропоновано їх компаундування з залиш­ком реформату та оксигенатними добавками для підви­щення октанового числа вихідного бензину. Вибір для гідрування тієї чи іншої з ви­щезазначених фракцій пояснюється вмістом ароматичних вуглеводнів (бензолу та толуо­лу) в бензинах реформінгу різних нафтопереробних за­водів.

1. Нафта й основні способи її переробки

Рідке паливо одержують, головним чином, у результаті переробки нафти — єдиного рідкого пального, яке одержують з копалин. Нафта утворюється із залишків рослинних і тваринних мі­кроорганізмів на дні давніх морів і являє собою маслянисту рідину жовтого чи темно-коричневого, а іноді і чорного кольору, у залеж­ності від її складу. Продуктами переробки нафти є високоефективні палива, мастильні і спеціальні олії, бітуми, парафін, сажа й ін. З продуктів нафтопереробки виробляють пластмаси, синтетичні во­локна, каучук, барвники, миючі засоби, отруйні хімікати.

Нафта — це суміш великого числа вуглеводнів різної молеку­лярної маси і хімічної побудови з домішкою сірчистих, азотних і смолистих речовин. У ній міститься вуглецю 82,8 — 87,2%, вод­ню 11,7 — 14,1%, сірки 0,3 — 3,1% і більше, кисню 0,3 — 2,1%, азоту 0,1 — 1,1%, а також у дуже малих кількостях є ванадій, ні­кель, залізо, хром, германій та ін. В'язкість нафти досягає 80— 100 мм2/с, а щільність 0,73 — 0,95 г/см3. Нафта майже не містить золи; теплота її загорання близько 10 000 ккал/кг, чи 41 900 кДж/кг.

Нафта як паливо безпосередньо майже не використовується, а переробляється в товарні нафтопродукти. Перед переробкою на­фту направляють у газовідокремлювачі і виділяють попутний нафтовий газ, а потім очищують від інших домішок: відокрем­люють розчинені гази, воду, мінеральні солі, а також механічні домішки — пісок і глину.

Нафта класифікується за наступними ознаками:

1. За складом сірки:

- клас 1 - малосірчиста (сірки не більше 0,5 %);

- клас 2 — сірчиста (сірки 0,5-2,0 %);

- клас 3 - високосірчиста (сірки більше 2,0 %).

2. За родовищем (морська, материкова).

3. Залежно від потенційного сумарного складу палива:

- тип Ті - вихід паливних фракцій не менше 45 %;

- тип Т2 - вихід паливних фракцій 30 . 44,9 %; тип Т3 — вихід паливних фракцій менше 30 %.

4. Залежно від потенційного сумарного складу масел:

- група М) - вихід масляних дистилятів з нафти не менше 25 %;

- група М2 - вихід масляних дистилятів з нафти 15 .25 %;

- група М3 - вихід масляних дистилятів з нафти менше 15 %.

5. Залежно від якості масел:

- підгрупа Иі - індекс в'язкості більше 85;

- підгрупа И2 - індекс в'язкості 40 .85.

6. Залежно від складу парафіну і можливості отримувати паливо для реактивних двигунів, дизельних палив і дистилятних базових масел:

- вид П1 — склад парафіну не більше 1,5 %;

- вид П2 - склад парафіну 1,51 .6,0 %;

- вид П3 - склад парафіну більше 6,0 %.

Основними способами одержання нафтопродуктів є пряма пе­регонка і крекінг. У процесі прямої перегонки нафта розділяється на окремі легкі фракції в залежності від температури кипіння і кон­денсації. Різні вуглеводні конденсуються при різних температурах: соляровий дистилят — приблизно при 350—300°С, газойлевий — при 300—250 °С, лігроїн — при 250—200°С, бензин — нижче 200 °С. Сконденсовані фракції (дистиляти) охолоджуються в теплооб­мінниках і водяних холодильниках та перетворюються в рідину.

Для перегонки мазуту (80% маси) його піддають повторному нагріванню в вакуумі до 350 С і переводять у пароподібний стан. З про­дуктів перегонки одержують різноманітні мінеральні олії. Залишок перегонки — гудрон, що представляє собою малорухому масу, ви­користовують для виробництва покрівельних та ізоляційних матері­алів і в будівництві доріг.

Відносно невисокий відсоток виходу світлих нафтопродуктів, особливо бензину, при прямій перегонці нафти обумовив необхід­ність застосування крекінг-процесу, заснованого на розщепленні довгих молекул важких вуглеводнів на більш короткі молекули, які можуть кипіти при низькій температурі. Розрізняють термічний (високотемпературний) і каталітичний крекінг. При термічному крекінгу (температура його 450—550°С і тиск 3 — 6 МПа) перероб­ляють гас, соляровий дистилят, мазути і гудрон. Однак бензини те­рмічного крекінгу, що представляють собою суміш вуглеводнів, фі­зично і хімічно недостатньо стійкі, тому використовуються як компоненти автомобільних бензинів. Для одержання бензинів більш високої якості застосовують каталітичний крекінг, при якому бен­зин виробляється в присутності каталізатора — речовини, що при­скорює і поліпшує процеси розщеплення важких вуглеводнів. Тем­пература каталітичного крекінгу 450—500°С, тиск 0,2—0,3 МПа. Як каталізатори застосовуються синтетичні алюмосилікати і деякі глини. Різновидом каталітичного крекінгу є риформінг, призначе­ний для одержання ароматичних вуглеводнів, що є основою висо­коякісних бензинів. При каталітичному крекінгу як вихідну сирови­ну використовують гасові і солярові фракції прямої перегонки і дистиляти нафтопродуктів вторинного походження.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат