На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Проблеми та перспективи ЄС на сучасному етапі

Реферати > Міжнародні відносини > Проблеми та перспективи ЄС на сучасному етапі

Таким чином, після всіх святкувань з приводу європейського розширення ми залишилися з передбаченим набором проблем: «союз» країн з абсолютно різними уявленнями про все (від зовнішньої політики до політики на ринках праці) і різними економічними інтересами; широко поширене розчарування серед виборців в нових країнах-членах: конституційний процес, майбутнє якого не ясно: і всі звичні політичні сперечання в Брюсселі між країнами, які прагнуть одержати в ЄС якомога більше владу.

Протягом більше 50 років європейці прагнули до близького економічного співробітництва і політичних зв'язків. Вступ десяти нових країн до Європейського союзу в 2004 р. відкрив останній і, можливо, найдраматичніший розділ в цьому процесі. Розширення другого в світі за величиною ринку пропонує історичні можливості для економічного оновлення.

Але з розширенням приходять і проблеми. Під час повільного зростання, затяжного високого рівня безробіття і важких фінансових ситуацій в деяких країнах, зрозуміло, що давніші члени ЄС іноді більше зосереджуются на потенційно небезпечних труднощах, ніж можливостях.

Ці проблеми реальні, але рішення їх лежить в нових перспективах збільшеного ЄС: більше торгівлі товарами і послугами, інтеграція ринків, кращий розподіл капіталу і потенційно дисциплінуючий ефект, що надається на економічну політику з боку економічного об'єднання.

Переваги для торгівлі і інвестицій — більш ніж 450 млн. чіл. у 25 країнах — говорять самі за себе. Надбавка до ЄС швидкорослих економічних систем Центральної і Східної Європи пропонує крупніший, різноманітніший внутрішній ринок з купівельною спроможністю, що підвищується, і освіченою робочою силою.

Сумно, що один з каналів ще більшої інтеграції — вільний рух робочої сили — був перекритий. Обнадіює те, що всі члени ЄС зводять ці штучні бар'єри до мінімуму.

Європа також може багато чого досягти завдяки фінансовій інтеграції, що продовжується, кінцева мета якої — створення пан'європейського фінансового ринку. Така інтеграція могла б різко підвищити рівень фінансового розвитку нових держав-членів, включаючи появу нових фінансових інструментів і послуг.

Розширення зони євро обіцяє заохочувати подальшу фінансову інтеграцію. Посилена конкуренція і економія за рахунок зростання виробництва у великих, більш інтегрованих фінансових ринках повинні розширити поле кредитування, знизити посередницькі витрати і ефективніше асигнувати фонди. Більша різноманітність портфелів і глибші міжнародні зв'язки повинні допомогти в розділенні ризиків.

Кінець кінцем прогрес і торгової, і фінансової інтеграції спирається на поліпшену економічну політику. Нові держави-члени повинні продовжувати нарощувати макроекономічну стабільність і фінансову дисципліну, особливо щодо суспільних фінансів.

Строгий нагляд за фінансовим ринком необхідний для того, щоб стримувати ризики, що виникають унаслідок кредитного буму, «міхурів» активів і мінливості кон'юнктури. Заходи по збільшенню заробітної платні і цінової гнучкості підвищать стійкість до асиметричних ударів і допоможуть циклічним коливанням економік нових країн підстроїтися під решту частини ЄС.

Старим членам розширення ЄС надає можливість підготувати суспільні фінанси до прийдешніх демографічних проблем. Відновлення довіри до Пакту стабільності і зростання повинне бути головним пріоритетом, але велика проблема вимагає більшої стабільності ситуації для довгострокового суспільного фінансування. Необхідний сприятливий для зростання підхід до проблеми старіючого населення, що включає кроки, направлені на збільшення пенсійного віку і заохочення довічного навчання.

Розширення повинне також дати політикам новий стимул зайнятися рішенням проблеми існуючих структурних перешкод. Ми наближаємося до середини терміну реалізації цієї десятилітньої стратегії, але Європа все ще далека від досягнення багатьох поставлених нею цілей. Розчарування в здійсненні стратегії відбувається через переобтяжений план, погану координацію і суперечливі пріоритети.

Лісабонська Стратегія повинна бути перефокусована. Проблема не в продуктивності праці європейських робітників, а в потребі збільшити рівень зайнятості і зупинити зменшення кількості щотижневого робочого годинника. Гнучкіші ринки праці і реформа правових програм дозволили б Європі і далі протистояти вимогам більшої конкуренції, не вдаючись до обмеженого захисту, на зразок тієї, яка використовується в трудовій міграції.

Розвиток доступності ринку, конкуренцію і інтеграції може принести Європі нові проблеми і витрати. Але розширення ЄС також створює нові можливості. Поліпшена політика розширить ці можливості, гарантуючи, що економічний прибуток принесе користь сотням мільйонів людей у всій Європі.

Приєднання до союзу 10 нових держав зі значно слабшими еконо­міками та сільським господарством (головною субсидійованою сферою в ЄС), ніж у країнах Старої Європи, поставило питання про перерозподіл дотацій, аби зменшити їх для старих членів і відповідно збільшити для нових з метою вирівнювання загальної економічної ситуації в Євросоюзі. Що ж стосується збільшення бюджету ЄС, то основний тягар у цьому разі мав лягти на лідерів об'єднання та най-заможніших його членів - Францію, ФРН, Велику Британію, Люксембург. Основні суперечності виникли по­між Лондоном та Парижем. Уряд Тоні Блера, формуючи проект спільного бюджету, відмовився забезпечити більше наповнення європейської казни за рахунок значного скорочення так званого "британського чеку" - системи компенсацій Великій Британії, за якою більшість виплат Лондона до бюджету ЄС поверталися йому назад через те, що острівна країна бере дуже обме­жену участь у спільній сільгоспполітиці ЄС і не отримує звідти відповідних дотацій. Склалася ситуація, за якої одна з найбагатших країн ЄС була водночас одним із найменших донорів європейського бюджету.

З іншого боку, Велика Британія ставила питання про скорочення ком­пенсацій за "британським чеком" у пряму залежність від зменшення сіль­ськогосподарських дотацій, які зі спіль­ного бюджету отримувала Франція, будучи основним споживачем аграр­них субсидій ЄС, що також не відпо­відало її статусу як однієї з найба­гатших країн.

Таке протистояння засвідчило, що і "британський чек", і система субси­діювання сільського господарства явно застарілі і не відповідають існуючим економічним і політичним реаліям в ЄС та перешкоджають ефективній ре­алізації стратегій розвитку об'єднання. Центральні органи Євросоюзу, пе­редусім Європейська Комісія, підтри­мували ідею значного збільшення бюджету та, відповідно, протистояли ініціативам Великої Британії. Зокрема, згаданий конфлікт виявився у осо­бистому протистоянні Тоні Блера та президента Єврокомісії Жозе Мануеля Баррозу. Інший лідер ЄС - ФРН не брала активної участі у бюджетному процесі, зважаючи на внутрішні по­літичні проблеми у країні, пов'язані зі зміною влади. Проте Німеччина, як і абсолютна більшість інших членів ЄС, чітко відстоювала позицію Брюсселя. Позицію Великої Британії можна пояснити її традиційним прагненням до гальмування процесів поглиблення євроінтеграції та перешкоджанню перетворенню ЄС на згуртованіше політичне наддержавне об'єднання, крім цього, у даному разі політичні інтереси Лондона співпадали з еко­номічними. Потрібно зауважити й те, що позиція Великої Британія співпадає зі стратегічними інтересами США, які не зацікавлені ні в політичному, ні в економічному посиленні Європейсь­кого Союзу. Тому проглядаються й інтереси Вашингтона у затягуванні бюджетного процесу, підштовхуванні ЄС до кризи та створенні у ньому ліній протистояння.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат