Вступ

Автори аналізують різні тлумачення поняття економічного ризику, подають структурний комплекс механізмів сучасної теорії економічного ризику, розглядають ризики на макроекономічному і локальному рівнях, пропонують уніфіковану характеристику і класифікацію еконо­мічних ризиків.

За своєю природою банківська справа перед­бачає необхідність проведення операцій, пов'язаних з різного роду ризиками. Органи банківського нагляду повинні розуміти характер цих ризиків і стежити за тим, щоб банки адекватно їх оціню­вали і вміли ними управляти.

Ризики, пов'язані з банківською діяльністю, повинні банками визнаватися, відстежуватися і контролюватися.

Велике завдання стоїть перед наглядовими орга­нами. Важливою частиною наглядового процесу є наявність у банківського нагляду повноважень з розробки і застосування пруденційних правил і вимог стосовно контролю за ризиками, включаю­чи вимоги щодо достатності власного капіталу бан­ку, створення резервів для відшкодування мож­ливих втрат за позиками, концентрації активів, ліквідності, питань управління ризиками і систем внутрішнього контролю.

Зазначені пруденційні (зважені, в розумних межах) правила і вимоги можуть носити якісний або кількісний характер. Їх мета полягає в тому, щоб обмежити ступінь ризику, якому піддають себе банки внаслідок необережних операцій. Ці прави­ла і вимоги повинні не підміняти собою рішення керівництва банків, а швидше встановлювати мінімальні пруденційні стандарти, які забезпечу­ють проведення банківських операцій відповідним чином. Динамічний характер банківської справи вимагає, щоб органи нагляду періодично перегля­дали свої пруденційні правила і вимоги та оціню­вали, до якої міри вони зберігають свою акту­альність, а також розробляли нові положення.

Діяльність будь-якого банку пов'язана з певними ризиками і може супрово­джуватися різними негативними проявами, несвоєчасне усунення яких спри­чиняється до суттєвих проблем. З огляду на це керівництву банку слід постійно запобігати ймовірним ризикам, а в разі їх виникнення — вживати невідклад­них заходів, спрямованих на мінімізацію можливих втрат.

Проблема ризик-менеджменту надзвичайно акту­альна для вітчизняної бан­ківської системи — нині Національний банк України втілює новий великий про­ект щодо банківського на­гляду на основі ризиків. У статті проаналізовано ме­тоди оцінки ризиків, при­таманних банківській ді­яльності, визначено показ­ники для вимірювання бан­ківських ризиків та розгля­нуто способи їх зниження.

Важливою компонентою банківсь­кого менеджменту є стратегія уп­равління ризиками. Вона повинна забезпечити мінімізацію можливих втрат при здійсненні банківської діяль­ності, яка в умовах ринкової економіки та конкуренції неможлива без ризику. Завдання банківського менеджменту полягає в тому, щоб у межах здійсню­ваних операцій мінімізувати ризик.

Водночас навіть за найумілішого управління банком і найдосконаліших рецептів ведення банківської справи, в яких враховано всі або майже всі ймовірні несприятливі події, цілко­вито уникнути ризику неможливо.

1. Ризики у банківській діяльності

Ризиком у бізнесі та банківській діяльності зокрема є дії суб'єкта госпо­дарювання за непрозорих, невизначених обставин. Уникнути економічного ризику неможливо, адже він залежить від об'єктивних, притаманних еконо­міці конфліктних ситуацій, відсутності необхідного інформаційного забезпе­чення, що спричиняє недостатню обгрунтованість прогнозних рішень керів­ництва банку у виборі клієнтів із метою надання кредитів, придбання й реалізації цінних паперів, маркетингових послуг, рівня інфляції, вибору рин­ку капіталів, недооцінки можливостей конкурентів тощо. Ризик є вартісним виразом імовірної події, яка може призвести до збитків, тобто до відхилення фактичних показників від передбачуваних. Отримання прогнозованого при­бутку можливе лише тоді, коли ризик врахований на стадії прийняття рішень щодо виконання певної програми та заздалегідь передбачені заходи для підстрахування ризику.

На рівні теорії проблема ризику почала розроблятися у рамках класичних ідей Мілля і Сеніора. Вони визначали в структурі прибутку підприємця відсо­ток ризику як частку на вкладений капітал, заробітну плату капіталіста і плату за ризик як відшкодування можливих збитків, що пов'язані з підприємницькою діяльністю.

Подальшого розвитку теорія ризиків набула у неокласиків. Альфред Маршалл розклав прибуток, подібно до класиків, на заробітну плату управлінцям, відсоток на капітал і плату за ризик1. У його розумінні ризик — підприємницька заслуга, він не розглядається лише як імовірність втрат.

За своєю природою банківська справа перед­бачає необхідність проведення операцій, пов'язаних з різного роду ризиками. Органи банківського нагляду повинні розуміти характер цих ризиків і стежити за тим, щоб банки адекватно їх оціню­вали і вміли ними управляти. До основних ризиків, з якими стикаються банки, належать такі:

Кредитний ризик

Кредитування — основний вид діяльності більшості банків. Кредитна діяльність вимагає від них уміння оцінювати кредитоспроможність своїх позичальників. Не у всіх випадках рішення банків виявляється правильним, і внаслідок впливу різних чинників кредитоспроможність позичальника може згодом знизитися. Таким чином, одним з основ­них ризиків, притаманним банківській діяльності, є кредитний ризик або нездатність партнера ви­конувати свої контрактні зобов'язання. Він вини­кає не тільки відносно кредитів, але і по інших балансових та позабалансових позиціях, таких, як, гарантії, акцепти та інвестиції в цінні папери. Банки стикалися із серйозними проблемами через те, що не зуміли вчасно ідентифікувати ослаблені активи, створити необхідні резерви для їх спи­сання і припинити визнання прибутку від відсотків.

Великі кредити, надані окремому позичальни­ку або групі пов'язаних між собою позичальників, є головною причиною виникнення у банків проб­лем, оскільки це веде до концентрації кредитного ризику. Великі концентрації ризиків можуть вини­кати також по окремих галузях промисловості, еко­номічних секторах або географічних регіонах.

Пов'язане запозичення, тобто надання кредитів особам або фірмам, пов'язаним з банком через структуру власності і здатним прямо або непрямо впливати на його діяльність, може, якщо залишити його без контролю, породити чималі проб­леми, оскільки в цих випадках визначення кредитоспроможності позичальника не завжди здійснюється досить об'єктивно. Пов'язані між собою сторони включають батьківську організацію банку, основних акціонерів, дочірні компанії, установи-філіали, директорів і керівних менеджерів. Фірми вважаються пов'язаними між собою і в тих випадках, коли вони контролюються однією і тією ж сім'єю або групою. В цих та аналогічних обста­винах подібна спорідненість може призвести до зневажливого підходу при кредитуванні, що збільшує ризик кредитних втрат.