На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Особливості розвитку Романтизму в Франції

Реферати > Література світова > Особливості розвитку Романтизму в Франції

План

1. Загальне уявлення про романтизм

2. Французький романтизм XIX ст. у літературі

3. Віктор Гюґо

4. Жорж Санд

Загальне уявлення про романтизм

Романтизм – не просто перший за часом виникнення й один із найважливіших художніх напрямків і стилів XIX століття. Цим терміном можна визначити цілу культуру, загальне світовідчування історичної епохи, що почалася після Великої французької революції. У цьому сенсі романтизм проявляє себе не тільки в літературі й взагалі в мистецтві, але й у всіх сферах суспільної свідомості: науці, філософії, релігії, політиці, навіть у побуті. Як майже будь-яке значне культурне явище, романтизм не являє собою чогось абсолютно цільного з постійним набором специфічних рис - він дуже різноманітний у своїх національних, жанрових, хронологічних різновидах. У марксистському літературознавстві існувала бінарна типологія: романтизм ділили на революційний і реакційний, прогресивний і консервативний, активний і пасивний. Такий підхід небезпідставний, однак він надто спрощує явище й надає йому ненаукову оцінну характеристику, тому його варто визнати вкрай умовним і застарілим.

Хронологічні рамки романтизму характеризуються відносною одночасністю початку (1790-і роки) і невизначеністю завершення (1820–1830-і – в Англії й Німеччині, 1870–1880-і – у Франції).

Соціально-політичні передумови романтизму лежать у революційних потрясіннях кінця XVIII століття: Війна за незалежність в Америці 1775–1783 р. й, головне, Велика французька революція 1789–1794 р. Її емоційне переживання, а потім осмислення її досвіду, її наслідків зіграли вирішальну роль у виникненні й розвитку романтичного світогляду. На короткий час революція створила ілюзію загального звільнення від багатовікового рабства, полону зовнішніх обставин, людина відчула себе всесильною. Майже всі ранні романтики замолоду були апологетами революції, однак незабаром наступило протверезіння. По-перше, багатьох відвернув від революції якобінський терор. По-друге, свободи, принесені революцією, як виявилося, відносилися зовсім не до сфери духу, коріше до повсякденного буття: вони зовсім не заважали суспільству ставати міщанським, філістерським. У цій ситуації для багатьох романтиків різних поколінь роль ідейного заступника революції зіграла особистість Наполеона, що домігся своїми військовими перемогами слави романтичного генія в політиці.

Естетичні джерела романтизму – це насамперед сентименталізм, що створив апологію індивідуального почуття, і різні варіанти передромантизму: пейзажна медитативна поезія, готичний роман і наслідування середньовічних поетичних пам'ятників.

Слід сказати окремо про філософські передумови. Почасти це вже Руссо з його природною людиною, культом природи й критикою цивілізації. Прямим попередником романтиків у цій сфері став Й.Г.Фіхте, що створив у своєму “Науковченні” (1794) концепцію абсолютного “я”, чиє буття єдино безперечне, а увесь інший світ (“не-я”) є продуктом його діяльності - мислення. Ф.В.Шеллінг створив свою систему діалектики природи вже на підставі романтичних ідей.

Один з основних ознак романтизму – культ особистості, тобто героя, що не просто усвідомив своя самоцінність, як у сентименталістів, а активного суб'єкта, що визначає й формує навколишню дійсність. Проблема особистості – центральна для романтиків.

Світобачення особистості характеризується романтичним двосвіттям – відчуттям глибокого розриву між досконалістю ідеалу, бачення якого принципово суб'єктивне, і низькою прозаїчною дійсністю, що нівелює індивідуальність, що зводить поняття про щастя до обивательського комфорту. Буржуазність, або філістерство, - явище дуже агресивне, що претендує на всеохопність, тому романтики різними способами намагаються йому протидіяти. Іноді це проявляється у формі прямого бунту, суспільної боротьби (як, скажімо, у Байрона). Але частіше романтичний заколот проти щоденності означає просто її ігнорування, відхід від її в древні часи (Середньовіччя), що розуміють як золотий вік, або в екзотичні країни Сходу чи Півдня, населення яких ще не отруєно духом буржуазності, або в містичну релігійність, або у всепоглинаючу любов. Найбільш універсальним засобом порятунку від протиріч буття, втіленням ідеалу стає мистецтво, що займає одне з найважливіших місць у романтичній ідеології.

Естетика романтизму підкреслено протипоставлена класицистичній. Всі норми поетики класицизму: уявлення про споконвічний універсальний ідеал краси, принцип ієрархії жанрів і стилів, незмішання трагічного і комічного, закон трьох єдностей у драматургії - здавалися романтикам украй умовними, штучними. Романтики вимагають мистецтва природного, вільного в тій мірі, у якій вільна природа й саме життя. Для цього художник повинен опиратися не на знання й розум, як класицист, а на примхливу фантазію, творчу уяву. У романтичних творах виразність звичайно домінує над зображуваним, експресія й гротеск відносяться до числа найпоширеніших прийомів.

Все це не означає, що раціональний початок було зовсім чужим романтикам. Навіть ранні ентузіасти були здатні до тверезої критичної оцінки своїх пристрастей і цілком усвідомлювали, що їхнього уявлення про ідеал, про творчий потенціал особистості, про безмежну волю у всіх важливих для них сферах життя не витримають зіткнення з реальною дійсністю. Це протиріччя вони намагалися пом'якшити за допомогою романтичної іронії, якої удостоювалася не тільки прозаїчна щоденність, але й самі їхні протагоністи, що прагнуть до свідомо недосяжного ідеалу. В окремих випадках усвідомлення невідбутності конфлікту привело до розчарування й песимізму (“хвороба століття”).

Французький романтизм XIX ст. у літературі

Французький романтизм сформувався пізніше, ніж англійський і німецький. Статус загальнонаціонального явища він набув лише у 20-х рр. ХІХ ст. Каталізатором розвитку романтизму завжди ставав розвиток буржуазних настроїв у суспільстві. На заміну феодальним, релігійним цінностям прийшли цінності інші. Відмовившись від суворого давнього Бога, люди післяреволюційної епохи створили нового кумира – грошового, який ніяким чином не міг задовольнити художньо налаштовані душі. Так було в Англії на початку індустріальної революції, так було в Німеччині, де геніальна особистість вимушена була усамітнитися, відгородити себе від світу філістерів. Ставлення до буржуазії у Франції на початку ХХ ст. було іншим: там буржуа виступили революційною силою, вони проливали кров на барикадах, героїчно руйнуючи жорстокий світ абсолютизму. Тому на відміну від англійського і німецького, французький романтизм не відмовлявся від реальності, навпаки - він її стверджував як реальність героїчну. Мова йшла про сучасне суспільство і сучасного героя. Романтичні ідеї Франції навіть не припускали відокремленості художника від сучасності, яка була романтичною сама по собі. Жермена де Сталь, Шатобріан, Костан, Балланш, Сенанкур, не дивлячись на критику спадщини “філософів” ( так у Франції насмішливо називали просвітників ) наслідують Вольтеру, Дідро і Руссо у плані активного втручання у життя силою публіцистичного слова. Вони пишуть трактати про політику, про суспільну мораль, про ставлення літератури до суспільних установ. І ця заінтересованість у злобі дня не залишить французький романтизм ніколи. До політики прийде навіть “серафічний” Ламартин, корифеї французького романтизму Гюґо і Жорж Санд будуть постійно виступати як політичні і соціальні художники, створять жанр соціального роману. Хоча на пізньому етапі розвитку саме французький романтизм зробить ґрунт для виникнення напрямку “мистецтва заради мистецтва” ( Бодлер, Леконт де Ліль, Флобер, Ґотьє ), який в свою чергу виступить живильним середовищем для розвитку новітніх напрямків в поезії. Головною метою французького романтизму було знищення тиранічних правил і табу “класичного віку”. Художники-романтики намагались довести французькій публіці: мірилом “доброго смаку” можуть бути і народне мистецтво, і героїчна сучасність, а не тільки застарілі класицистичні нормативи. Традиційне для німецьких і англійських романтиків тяжіння до ірраціонального проявилося в колі французького романтизму лише “на периферії” ( деякі твори Нодьє, Ґотьє ), але воно завжди було спровокованим німецькими або англійськими моделями і мало раціональне пояснення. Фантастичне і позареальне взагалі не є притаманним французькому духу, який завжди схилявся до раціонального осмислення дійсності. Єдиною широко розкритою містичною тематикою у французькому романтизмі була тематика християнська ( Шатобріан, Ламартин ). Але християнська міфологія теж набула інтересу до соціального життя. Апологія християнства в творчості Шатобріана виникла як реакція на антиклерикалізм просвітників, яких звинувачували у жахах Великої Французької революції, як осмислення з релігійних позицій феномену Наполеону, і модіфікувалась вже у творчості Жорж Санд і Гюґо у тяжіння до утопічних соціалістичних програм ( сен-симонізм ).

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат