На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Спадкове право

Реферати > Правознавство > Спадкове право

Зміст

Вступ.

Розділ I Строк видачі свідоцтва про право на спадщину

1. Поняття спадщини.

2. Спадкування.

3. Спадкування за законом.

4. Прийняття спадщини.

5. Оформлення права на спадщину.

Розділ II Проблемні питання в правовому регулюванні спадкового права за Новим Цивільним Кодексом

1. Питання пов’язані з місцем відкриття спадщини.

2. Проблеми при визначенні кола спадкоємців.

3. Проблемне трактування норми статті 1270 «Строки прийняття спадщини»

Розділ III Міжнародний досвід

1. Впровадження нового цивільного кодексу в Нідерландах і практичні проблеми його застосування голландськими правниками (право власності і спадкове право).

Висновки

Список використаної літератури

Вступ.

Важливим елементом процесу перебудови, реформування та демократизації всіх систем суспільства в Україні є формування правової держави, яка покликана забезпечити виконання конституційного принципу верховенства права (ст. 8 Конституції України та забезпечувати недоторканість і захист майнових та немайнових прав кожного громадянина країни).

Питання спадкового права залишаються в центрі уваги суспільства та держави, законодавців та дослідників, кожного громадянина, оскільки питання спадщини тією чи іншою мірою торкаються інтересів кожного.

Інститут спадкового права в усіх правових системах, як стародавніх, так і сучасних, є одним із найважливіших, адже його значимість обумовлюється тим,що об’єктом спадкування є право власності.

З 1 січня 2004 року набрав чинності Цивільний Кодекс України, шоста книга якого «Спадкове право», і регулює питання спадкового права в Україні. [2]

Цивільні правовідносини характеризуються тим, що вони виникають між самостійними і рівними, з точки зору закону, суб’єктами. В цьому разі рівність і самостійність включає в себе наявність у кожної із сторін у правовідносини як прав, так і обов’язків і це в свою чергу означає, що кожний із учасників правовідносин має реальну можливість впливати на поведінку протилежної сторони, якщо остання буде мати наміри вийти за межі закону, договору, в тому числі і шляхом звернення до суду.

Отже, цивільний процес сприяє учасникам цивільних правовідносин у реалізації ними своїх прав і юридичних обов’язків. Але для того, щоб правильно сформулювати вимогу до суду у спадкових справах, треба чітко розуміти, в чому полягає сутність спадкування, хто може бути спадкодавцем, які права і обов’язки включаються в спадщину.

В даній курсовій роботі вироблена спроба розглянути питання пов’язані зі спадкуванням, строками видачі свідоцтва про право на спадщину.

Так в розділі першому дана кратка характеристика спадщини, видам спадкування за законом і за заповітом, прийняття спадщини і оформлення права на спадщину.

В розділі другому розглянуті деякі питання пов’язані з проблемами, які виникають в правовому регулюванні спадкового права за новим Цивільним Кодексом. В першу чергу, це стосується строку видачі свідоцтва про право на спадщину. До проблемних питань застосування спадкового права за новим Цивільним Кодексом можна віднести також питання визначення додаткового строку, достатнього для подання спадкоємцям заяви про прийняття спадщини.

В роботі наведені приклади з судової практики, коли суддями було дуже важливо прийняти рішення, щоб воно відповідало принципам як законності, так і справедливості, тому, що були пропущені строки на прийняття спадщини. В розділі третьому, на прикладі Нідерландів, показано, як в цієї країни відбувається процес впровадження нових законів. Процес виписування тексту нового закону триває довго. Правильні і потрібні формули шукаються в ході консультацій з представниками науки і практики для того, щоб кожна проблема мала своє рішення.

Da tua dum tua sunt, post mortem

Tuncua non sunt. – Віддій твоє, поки

Воно твоє, після смерті, воно

не твоє.

Розділ I

1. Поняття спадщини.

Спадкування існує майже стільки, скільки існує цивілізація, оскільки переважній більшості людей властиво бажання хоч трохи полегшити життя нащадкам після своєї смерті. Отже, спадкування – перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Звідси випливає, що спадкове право – це сукупність правових норм, які регулюють порядок переходу прав та обов’язків померлого до інших осіб. Слід наголосити, що спадщина відкривається після смерті фізичних осіб і лише вони можуть бути спадкодавцями. Юридичні особи не помирають, а ліквідовуються; отже, вони можуть бути тільки спадкоємцями. Не буває спадкування і між живими.

До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини, існування яких не припиняється його смертю. Не входять до складу спадщини права та обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права, право на відшкодування шкоди у зв’язку з каліцтвом. До спадщини входять і борги спадкодавця. Однак спадкоємець, який прийняв спадщину. Відповідає за борги спадкодавця лише в межах дійсної вартості успадкованого ним майна.

З 1 січня 2004 року набрав чинності Цивільний Кодекс України, шоста книга «Спадкове право», і регулює питання спадкового право в Україні. [2]

Відповідно до ст. 1221 Цивільного кодексу України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Згідно з п. 187 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме – місце знаходження майна або його основної частини». В ст. 1221 ЦК України зазначено «останнє місце проживання, а п. 187 Інструкції «останнє постійне місце проживання». Кожне з цих фактів має своє юридичне значення та підтвердження повними документами.

Тож, стаття 3 Закону України від 11.12.2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» оперує двома терміналами «місце проживання» та місце перебування.

Місце проживання, відповідно до цього Закону, є адміністративно-територіальна одиниця на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. А місце перебування – це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік. В обох випадках йдеться про адміністративно-територіальну одиницю, на території якої проживає особа. Різниця лише у строках проживання. У першому випадку йдеться про строк понад шість місяців на рік, у другому – менше шести місяців на рік. Підтвердження місця перебування та місця проживання здійснюється за допомогою реєстрації, тобто внесення відомостей до паспортного документа та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації. Тож, особа може бути зареєстрована в одному місці, а проживати зовсім в іншому.

[2] Нині між спадкоємцями виникає спір щодо, місця відкриття спадщини, який узгоджується з відповідними рішеннями суду. Щоб уникнути непорозумінь, доречно було б внести зміни до ч. 1 та ч.2 статті 1221 Цивільного Кодексу України, де визначити:

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат