На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Районування грунтів України

Реферати > Екологія > Районування грунтів України

У схемі геоекологічного районування України, розробленій Волощуком В.М., Гродзинським М.Д. та Шищенком П.Г.(1998 р.), запропонована така ієрархія таксономічних одиниць: геоекологічна зона – геоекологічний регіон – геоекологічна область – геоекологічний район – геоекологічний мікрорайон. Геоекологічну зону автори пропонують виділяти на основі зональних відмінностей у ландшафтній структурі та пов’язаних з нею видів природокористування (виділено шість геоекологічних зон – Поліська, Лісостепова, Степова, Сухостепова, Карпатська та Гірсько – Кримська); геоекологічний регіон – вчені розглядають як територіальну систему, яка відзначається високою цілісністю в ландшафтно-екологічному, господарському, етнокультурному відношенні; основою його виділення є спільний комплекс екологічних проблем і набір екологічних ризиків для даної території. (виділено 23 геоекологічні регіони). Геоекологічна область виділяється на основі врахування тих особливостей рельєфу, покривних відкладів, ґрунтів, які визначають особливості природокористування (зокрема, структура угідь) та вірогідності й інтенсивності прояву несприятливих еколого–географічних процесів. Геоекологічний район виділяється як частина геоекологічної області у зв’язку з місцевими відмінами в характері, інтенсивності і спрямованості сучасних природних процесів та вірогідності екологічних ризиків, пов’язаних із сучасним господарським використанням території (у межах України авторами виділено понад 600 геоекологічних районів). Головним критерієм його виділення геоекологічного мікрорайону є структура господарських угідь, тобто мікрорайон виділяється таким чином, щоб в його межах домінував один тип використання території [2].

У геоекологічному районуванні території України, розробленому Л.Малишевою, було враховано зонально-провінційні відмінності фізико-географічних умов, панівні ландшафтно-геохімічні; антропогенну перетвореність ландшафтів (за відсотковим співвідношенням розораних земель, земель сільськогосподарського призначення, земель безпосередньо залучених до технологічних виробничих циклів); забруднення природного середовища (за внесенням добрив, використання хімічних засобів захисту рослин, забруднення поверхневих вод та приземного шару атмосфери); захворюваність населення (загальну та онкологічну) та смертність (загальну та від хвороб систем кровообігу); адміністративний устрій України. [11].

Найновішою спробою геоекологічного районування території України є праця Олішевської Ю.А. (2005р.). Критеріями даного районування автор вибрала природний потенціал, потенціал стійкості, техногенне навантаження та геоекологічний потенціал. Геоекологічний потенціал (як потенціал життєзабезпечення населення, що відображає умови життя населення в конкретних геосистема і їх типах) оцінювався в межах фізико-географічних районів [10].

Дуже ґрунтовні розробки з проблеми інтегрального еколого-географічного районування представленні в працях Молочко А.М., Пархоменко Г.О., Руденка Л.Г. та співавторів, які розглядають еколого-географічне районування як синтез двох видів районування: еколого-фізико-географічного та еколого-економіко-географічного. Основними критеріями такого районування автори вважають ступінь техногенного навантаження на природне середовище та стійкості ландшафтів [15].

У працях Дудник І.М. і Карпенко Н.М. викладена ландшафтна концепція еколого-географічного районування. Автори обґрунтовують загальні принципи даного районування, до яких віднесли принцип територіальної цілісності, принцип відображення територіальних відмінностей у прояві природно-суспільної взаємодії та характері сучасних еколого-географічних проблем, принцип територіальної відповідності еколого-географічного району та природного ландшафту як його змістової основи. В праці визначено також комплекс критеріїв еколого-географічного районування, до основних з яких належать, на думку вчених, природно-екологічний (у тому числі стійкість природних систем до зовнішніх впливів), демографо-екологічний (густота населення, рівень урбанізації, інтенсивність та характер міграційних процесів, показники природного руху населення, рівень різних видів захворюваності), господарсько-екологічний (галузева структура, спеціалізація господарства конкретної території, обсяг викидів в навколишнє середовище, ступінь сільськогосподарського освоєння території тощо) та синтезуючий (рівень антропогенної перетвореності природних систем, наявність небезпечних еколого-географічних процесів тощо) [4].

Найновішою спробою еколого-географічного районування території обласного рівня (на матеріалах Тернопільської області) є праця Янковської Л.В. (2004р.). Головними критеріями еколого-географічного районування в умовах території мезорівня (обласного регіону) ми вважаємо ступінь антропогенної трансформації ландшафтів (показник, що характеризує сукупний вплив антропогенного навантаження на геосистему), потенціал стійкості природних систем до антропогенного тиску (здатність протистояти зовнішнім впливам, самоочищатися і самовідновлюватись), гострота еколого-географічної ситуації. Основними таксономічними одиницями еколого-географічного районування обласного регіону, на нашу думку, є еколого-географічна система – еколого-географічний підрайон – еколого-географічний район. Еколого-географічні системи низового рівня виділялися на основі виявлення внутрішньотериторіальних відмінностей прояву екоситуацій шляхом співставлення територіальної диференціації антропогенної трансформації ландшафтів та потенціалу їх стійкості до господарських впливів. Виділення еколого-географічних підрайонів проводилося за поєднанням переважаючих типів еколого-географічних систем на компактній території. Еколого-географічні райони виділялися на основі групування еколого-географічних підрайонів за такими ознаками як стан природно-суспільної взаємодії (екоситуація), спільність природної основи, подібність потенціалу стійкості природних систем, переважаючий вид природокористування та ступінь антропогенної трансформації ландшафтів. В результаті дослідження на території області було виділено такі чотири типи еколого-географічних районів: 1) з відносно сприятливою еколого-географічною ситуацією; 2) з ускладненою екоситуацією; 3) зі складною еколого-географічною ситуацією; 4) з дуже складною еколого-географічною ситуацією [19].

Аналіз праць з екологічних видів районування показує, що немає спільної думки науковців щодо принципів та критеріїв еколого-географічного районування. Проблемним завданням залишається розробка конкретних методик досліджень, визначення оціночних показників, що дозволило б перетворити еколого-географічного районування в ефективний засіб наукового і практичного вирішення еколого-географічних проблем на усіх територіальних рівнях.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат