На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Етика ненасилля в сучасному світі

Реферати > Культура > Етика ненасилля в сучасному світі

Отримання Індією незалежності в 1947 р. було значною мірою заслугою Ганді, але його тріумф став водночас і трагедією, оскільки відразу ж спалахнула індо-мусульманська різня, чия жорстокість зламала Махатму (велику душу) й підірвала його волю до життя. Хворий і розбитий, 78-літній Ганді долав величезні відстані, аби дістатися небезпечних регіонів і власноруч відновити мир та добру волю. Після вбивства Ганді 30 січня 1948 р. фанатиком-індусом Альберт Ейнштейн сказав, що наступні покоління "навряд чи повірять, що така людина із плоті й крові ходила по цій землі".

Одним із джерел натхнення та підтримки в пошуках власного шляху для Ганді слугувала громадянська позиція Льва Толстого (1828-1910 рр.), чиї етичні й суспільні переконання виявилися співзвучні індійському діячеві. Недаремно він визнав себе "скромним послідовником великого вчителя", з котрим підтримував листування. Звичайно, у поглядах Л.Толстого і Ганді були суттєві відмінності, які визначалися в першу чергу несхожістю сфер їхньої основної діяльності. Толстой - передусім письменник і філософ-мораліст, Ганді - політик і громадський діяч, який чимало зробив для пристосування індивідуалістичного, особистісного в класичній чистоті його задуму, толстовського вчення до суспільного руху. У Толстого - непротивлення злу насиллям, у Ганді - ненасильницький опір, у Толстого - особисте самовдосконалення, у Ганді - плюс до цього вплив на інших у ході масового, групового чи індивідуального опору. У Толстого - загальні ідеали добра і справедливості, у Ганді - конкретні політичні цілі.

Хоча Толстой і заявляв, що "не є толстовцем" (так само й Маркс на схилі свого життя дистанціювався від "марксизму"), він завзято пропагував свою версію християнства, очищеного до такого ступеня, щоб стати новою релігією. Відкинувши все містичне, ритуальне, обскурантистське та ієрархічне в церковному вченні, Толстой вивів з Євангелій твердження, які вважав етичним осердям своєї доктрини - "неспротив злу насильством", "не судіть і не підсудні будете".

Толстого не можна назвати політичним мислителем у загальноприйнятому сенсі, однак усі його історичні, релігійні, естетичні й публіцистичні ідеї мають політичний вимір і суспільне значення. Його талант полягав не в реалістичному змалюванні шляху до кращого ладу чи його рис, а у викриванні широко розповсюджених проявів зла - війни, ура-патріотизму, держави, смертної кари, тогочасної науки, багатства, байдикування, п'янства і багато чого ще. Позитивні послання Толстого були пристрасними, але вельми туманними: "Ви повинні робити не те, чого вимагають од вас цар, губернатор, поліцейські, дума або якісь політичні партії, а те, що є природним для вас як людини, що вимагає від вас та Влада, яка послала вас у цей світ"

3.

3.Місце етики ненасилля в сучасному світі, з погляду філософа А. А Гусейнова.

В наш час ненасилля розглядається перш за все як адекватний засіб боротьби за справедливість. І справді, ненасильницькаборотьба спричиняє до появи нового, такого, що відповідає ідеалам любові й правди, типу відносин між людьми. Прибічники ненасилля упевнені навіть, що навіть політика може бути докорінно перетворена на принципово ненасильницьких засадах.

Іншими слова йдеться, про надзвичайну складність впровадження, застосування етики ненасилля у реальному світі. Її принципи спонукають або до створення принципово нового, ідеального світу, паралельного нашому, або такого, який існує всередині нашого і є відмінним від нього. І тепер основною теоретичною проблемою етики є обґрунтування реалізовності принципу ненасилля, а її аргументами – практичні приклади ненасильницької діяльності.

Часто-густо різні філософії, зокрема марксистська, розглядаючи теорію ненасилля, висували тезис про її утопічність, непристосованість до „грішної за своєю природою людини”. А.Гусейнов наполягає на тому, що такі аргументи не мають реального підґрунтя, адже людина, що сповідує ненасилля, має завжди чітко усвідомлювати власну причетність до насильства, можливість його вчинення навіть власноруч. І тому невипадково, що практика ненасилля здебільшого є мотивованою християнством, адже для нього характерне ствердження про радикальну зіпсованість людини.

Цікава думка автора, що стосується природи свободи: «Современные демократии… исходят из допущения, что человек является существом свободным и в рамках своей свободы способным к агрессии, насилию по отношению к другим людям… Поскольку человеку свойственна агрессивность, то создание властных структур является единственным условием их совместного существования. В то же время эти структуры становятся новым источником той же деструктивности, ради обуздания которой они были созданы»

Виходячи зі сказаного, свобода людини призводить до її агресивності, насильницьких дій, які необхідно обмежувати; для цього використовують знову ж таки насилля, яке проявляється у контролі держави над кожною людиною, в обмеженні її прав і свобод.

Далі постає проблема невідповідності цілей та засобів діяльності. Її два основоположні аспекти: для досягнення моральних цілей доводиться використовувати аморальні засоби; а залучені до історичних подій людські маси поділяються на два класи, один з яких є здебільшого ціллю, а інший – засобом.

Для вирішення цих проблем Макс Вебер у свій час пропонував варіант етики переконань (ніяких аморальних засобів, але жодної уваги до наслідків) та етики відповідальності (аморальні засоби для досягнення моральної мети). Проте вони не знімають напруженості проблеми, адже утопізм першої призводить хіба що до бездіяльності, а реалізм другої привчає до неусувної аморальності буття. Натомість етика ненасилля знімає проблему аморальності засобів та класовості, вона демократична, добровільна і відкрита.: «Нет путей к миру, мир – это и есть путь»

. А.Гусейнов підіймає ще один погляд на принцип ненасилля: погляд на неї, як на соціальну пасивність та відсутність мужності. Серед аргументів проти цих стверджень автор називає такі.

По-перше, ненасилля не можна назвати пасивністю, оскільки воно передбачає наступальну тактику, певну технологію діяльності, протидію і вплив на людей з метою зміни їх позицій.

По-друге, саме по собі ненасилля є проявом сили і перемоги над страхом.

Ненасилля, як каже А.Гусейнов, надає поняттю мужності нового рівня розуміння: переводить його з чисто чоловічої якості на загальнолюдську чесноту. Абсолютистський підхід до питання ставить у відповідність поняттю насилля зло як таке. Тоді протистояння насиллю розглядається, як конфронтація з реальним життям. Натомість прагматичний підхід ґрунтується на тому, що вочевидь є насиллям – вбивство, пограбування тощо. При цьому зло і насилля може у критичних ситуаціях бути виправданим, щоправда, немає чіткого критерію для його вирішення.

Тут у силу часто вступає принцип „меншого зла”, і автор ставить питання про знаходження міри спричиненого насилля, що вочевидь є нерозв’язною етичною проблемою.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат