Зміст

Вступ………………………………………………………………………………… .3

Біографія Фридриха Вільгельма Ніцше…………………………………………… 4

Основні поняття філософії Ф. Ніцше……………………………………………….6

Ніцше як філософ…………………………………………………………………….6

Філософський нігілізм……………………………………………………………….8

"Життя" і "воля" - центральні поняття філософії Ніцше………………………….11

Воля до влади……………………………………………………………………… .13

Філософія життя…………………………………………………………………… 17

Значення Ніцше………………………………………………………………………21

Використана література…………………………………………………………… .23

Вступ

Філософія – це система поглядів на мир в цілому та на відношення людини до цього миру. Філософські твори, якщо вони дійсно осмислюють буття людини і довколишню дійсність, теж виявляються особовими, виражаючими особу і переживання філософа, його відношення до дійсності. Оскільки переживання у різних філософів різні, різні стосунки, оскільки і розумінь цього світу у філософії безліч.

Серед філософів Ніцше – порушник спокою і благородний пірат. Він полохає сплячих, таранить фортеці обивателів, змітає моральні постулати, вбиває Бога, рушить церковні засади. Ніцше, говорить Цвейг, прагне на своєму паруснику до всього незвіданого, весело і зухвало, з мечем в руці і бочкою пороху під ногами.

Філософські праці Ніцше, по більшої частини не пред'являють великих вимог до інтелекту або утвореної читача. Їх суть представляється ясною і однозначною, цілі - обширними і очевидними, а мова - зрозумілим. Через доступність його текстів читач виявляє, що або філософія простіша, ніж він вважав, або він сам розумніший, ніж думав раніше. Ніцше вважав себе природженим психологом - «покликаним бути психологом і розвідником душ». Деякі речі, які він висловлює, приголомшують уяву своєю точністю і цілеспрямованістю діагностики. З точки зору Ніцше, психологія лежить в основі всього, і тісно переплітається з іншими частинами його вчення.

Фрідріх Вільгельм Ніцше (нім. Friedrich Wilhelm Nietzsche; 15 жовтня 1844 — 25 серпня 1900) — німецький філософ, представник волюнтаризму і один з основоположників сучасного ірраціоналізму. На місце класичних філософських категорій «матерія» і «дух» Ніцше ставить «життя» як «волю до влади» (силі, могутності). Остання є, по Ніцше, критерієм значущості явищ: «Що добре? - все, що укріплює свідомість влади, бажання владі і саму владу людини. Що погано? - Все, що витікає із слабкості». Оцінюючи з цієї точки зору пізнання, Ніцше стверджує, що воно дійсне лише «як знаряддя влади». У законах науки він бачить суб'єктивні, «корисні фікції», а в істині - корисна помилка. Гносеологічний релятивізм супроводяться «переоцінкою всіх цінностей» в етиці, яка завершується зіставленням ходячій «рабській моралі» «моралі панів», пов'язаної з ідеєю «надлюдини». Ніцше відкидає соціалістичний ідеал, убачаючи в нім «повстання рабів в моралі». Християнство відкидається ним за думку про рівність людей перед богом і самоуничижение, що вбиває «волю до влади». Релігійну міфологію Ніцше замінює міфами про «смерть бога» і «вічне повернення» як сурогат безсмертя душі. Соціальні основи філософії Ніцше пов'язані з реакцією імперіалістичної буржуазії на розгортання революційного робочого руху. Окремі соціально-критичні мотиви ніцшеанця надали дію на деяких видних письменників і мислителів (Т. Манн, Р. Ібсен, Швейцер), але основні реакційні виводи визначили головний напрям його розвитку - до ідеології німецького фашизму, одним з ідейних джерел якого воно стало. Основні вигадування: «Так говорив Заратустра» (1883-1884); «По той бік добра і зла» (1886); «Воля до влади» (1889)

Біографія

Народився в селі Реккен біля Лютцена (Саксонія) 15 жовтня 1844. Його батько і обоє діда були лютеранськими священиками. Хлопчик був названий Фрідріхом Вільгельмом на честь правлячого короля Пруссії. Його батько, помер, коли хлопчикові не було і п'яти років. Після смерті батька в 1849 виховувався в Наумбурге на Заале в будинку, де жили його молодша сестра, мати, бабуся і дві незаміжні тітки. Пізніше за Ніцше став відвідувати знамениту стару школу-пансіон Пфорта, а потім вчився в університетах Бонна і Лейпціга, де заглибився в грецьку і латинську класику. У лавці старих книг в Лейпцігу він одного дня випадково виявив книгу "Світ як воля" і представлення німецького філософа Артура Шопенгауера, яка справила на нього сильне враження і вплинула на подальшу творчість.

У 1869 Ніцше, що опублікував вже декілька наукових статей, але що ще не має докторської міри, запросили зайняти кафедру класичної філології в Базельському університеті в Швейцарії. Ставши професором, Ніцше отримав і швейцарське підданство; проте під час франко-пруської війни 1870-1871 записався на службу в прусську армію як рядовий санітар. Грунтовно підірвавши здоров'я, він незабаром повернувся до Базеля, де відновив викладацьку діяльність. Став близьким другом композитора Р.Вагнера, що жив тоді в Трібшене.

У 1872 Ніцше опублікував свою першу книгу "Народження трагедії з духу музики" (Die Geburt der Trag die aus dem Geiste der Musik ). Перші п'ятнадцять глав книги є спробою з'ясувати, що таке грецька трагедія, в останніх же десяти главах йдеться більше про Р.Вагнера. Первинний вплив книги було незначним, в той же час її центральна теза отримала широке визнання: такі характеристики, як «благородна простота», «холодна велич», або «безтурботність» (вирази, характерні для 18 і 19 вв.), вказують лише на одну грань грецької культури, «аполоновську», не враховуючи «діонійський» елемент темної пристрасті, який знайшов своє крайнє вираження в святах бога вина Діоніса.

Услід за першою роботою вийшли чотири "Невчасні роздуми" (Unzeitgem sse Betrachtungen, 1873-1876). У першому з них Ніцше атакує самовдоволену поверхневість німецької культури в період після перемоги над Францією. Другий роздум "Про користь і шкоду історії для життя" зробив глибокий вплив на німецьку історіографію 20 ст. концепцією «монументальної історії», що розвивалася в нім, спробою через вивчення героїв минулого показати, що людина здатна на велике, не дивлячись на нинішнє панування посередності.

У третьому роздумі, Шопенгауер як вчитель, Ніцше стверджує, що виявити «справжнього себе», зовсім не «захованого глибоко усередині, але що існує безмірно вище», можна, якщо задатися питанням: «Що ти дійсно любив до цих пір?» У «монументаліській» манері Ніцше приступає до створення портрета Шопенгауера, виділяючи риси, які його захоплюють і по яких він має намір «будувати самого себе».

Четвертий роздум присвячений Вагнеру. Воно принесло Ніцше масу неприємностей, його стосунки з композитором ставали усе більш напруженими. Для Вагнера Ніцше був блискучим проповідником, але і хлопчиком на посилках, його не цікавив власний філософський пошук Ніцше. По багатьом важливим питанням вони мали протилежні думки, і Вагнер, будучи старшим, не терпів, коли йому суперечили. Поки композитор жив в Швейцарії невизнаним генієм, його релігійні і расові пристрасті можна було ігнорувати; проте, коли він повернувся до Німеччини, аби заснувати центр вагнеризма в Байройте, розрив став неминучий.