На сайті 11892 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Безробіття, повна і неповна зайнятість

Реферати > Економічна теорія > Безробіття, повна і неповна зайнятість

Отож вимушене безробіття породжується негнучкою заробітною платою. За надто високої зарплати існує більше кваліфікованих працівників, ніж робочих місць. Фірми можуть найняти менше працівників, ніж є бажаючих працювати за цю заробітну плату. За рівня заробітної плані W1 (вищого за рівноважний) кількість тих, кого фірми хочуть найняти працювати за такого рівня платні, — W1В. Як наслідок, виникає безробіття. В економіці з фіксованою зарплатою може трапитися й протилежна ситуація. У разі надто низької платні (W2 на мал.) фірми не зможуть заповнити всіх вакансій.

Отже, працівники є безробітними не тому, що вони хочуть знайти роботу, яка відповідає їхній кваліфікації, а внаслідок того, що за даного рівня зарплати пропозиція праці перевищує попит на неї.

Коли зарплата більша за її рівноважний рівень, а пропозиція робочої сили переважає попит на неї, то фірми, здавалось би, можуть знизити зарплату, яку вони виплачують. Однак, незважаючи на надлишок пропозиції на ринку праці, вони практично не можуть це зробити. У розвинутій економіці є дві основні причини негнучкості зарплати: дія законів про мінімальну зарплату і діяльність трудових спілок.

Закони про мінімальну заробітну плату встановлюють ту мінімальну ставку оплати, нижче якої фірми не можуть платити своїм працівникам. Більшість працівників отримує вищу платню, для них ці закони не мають значення. Проте чимало економістів вважає, що для некваліфікованих працівників установлена мінімальна зарплата перевищує рівноважний рівень їхньої платні. Це зменшує попит на ці види праці.

В усіх країнах навколо названих проблем точиться гостра політична боротьба. Прихильники вищого рівня мінімальної зарплати розглядають її як знаряддя підвищення доходів найбідніших верств населення. Хоча вони не заперечують того, що висока мінімальна зарплата може спричиняти безробіття серед окремих груп працівників, усе ж, на їхню думку, вона не є надмірною для виривання з бідності значних верств населення. Противники підвищення мінімальної зарплати стверджують, що це сприятиме зростанню безробіття і що даний вид допомоги не завжди отримують найнужденніші.

Іншою причиною негнучкості зарплати є монопольна влада трудових спілок. У багатьох розвинутих країнах частка найманих працівників, що є членами таких спілок, досить висока. Наприклад, у Швеції вона становить 84%, Данії — 75%, Італії — 47%, Німеччині — 32%. Щоправда, у США лише 16% найманих працівників є членами трудових спілок (18).

Зарплату членів трудової спілки визначає не рівновага попиту й пропозиції на ринку праці, а трудова угода між лідерами трудової спілки та адміністрацією, досягнута в ході переговорів між ними. У такій угоді рівень погодженої зарплати нерідко перевищує рівноважний, а фірми самостійно визначають потрібну їм кількість працівників. У результаті кількість зайнятих зменшується, а коефіцієнт працевлаштування знижується.

Третьою причиною безробіття є недостатній сукупний попит, який виникає в ході економічного циклу, коли національна економіка перебуває у фазі спаду. Недостатній су­купний попит веде до того, що процес продажу ускладнюється і зростають запаси непроданих товарів. Фірми скорочують вироб­ництво й звільняють частину працівників. Тому масштаби і рівень безробіття зростають.

Отже, безробіття є не тільки для людини негативним фактором, але й для економіки, тому що знижується соціальний рівень кожного і втрачаються можливості створення певної кількості товарів і послуг.

Розділ 2. Повна і неповна зайнятість. Форми і рівні безробіття.

Людський фактор є головною продуктивною силою суспільства. Тому у відтворенні продуктивних сил насамперед слід виділяти відтворення особистого фактора — людини праці і підприємця. Людина сама є продуктивною силою. Продуктивна сила людини праці характеризується її робочою силою, тобто здатністю до праці.

У будь-якій суспільно-економічній формації робоча сила має дві характеристики:

1) кількісну (кількість носіїв здатності до праці);

2) якісну (стан фізичного розвитку і здоров’я людини, рівень освіти і кваліфікації, співвідношення цих показників для різних професійних груп населення).

До якісної характеристики робочої сили належить також:

- здатність приводити в дію засоби виробництва, виконувати норми, виробляти конкурентоспроможні матеріальні блага і послуги високої якості;

- здатність у процесі праці вдосконалювати свої професійні навики, підвищувати рівень освіти і кваліфікації;

- здатність удосконалювати знаряддя і предмети праці. Робоча сила, таким чином, є потенційним станом здатності до праці, її реалізації у самій праці.

Щоб праця здійснювалася як продуктивний процес, робоча сила повинна реально включатися до складу продуктивних сил, тобто бути зайнятою у процесі виробництва. Людина праці, як і підприємець, виступають продуктивною силою тоді, коли вони, тобто їх здібності, реально використовуються в процесі виробництва.

Поняття “зайнятість” передусім означає, що потенційний носій особистої продуктивної сили — робочої сили чи підприємницького хисту, включений до складу продуктивних сил суспільства на певній ділянці виробничого процесу товарів і послуг.

Зайнятість — це не тільки праця. У сучасних умовах вона повинна органічно поєднуватися із задоволенням особистих потреб людини, в тому числі таких: рівень оплати праці, характер праці, умови праці, тривалість робочого дня, охорона праці, компенсація за шкідливість, інтенсивність праці тощо. Людина працює не заради праці як такої: праця повинна піднести добробут людини, її соціальний статус у суспільстві, на підприємстві, у сім’ї.

Значну роль у суспільному виробничому процесі відіграють і підприємці як продуктивна сила суспільства.

1. Підприємці беруть на себе ініціативу поєднання ресурсів землі, капіталу і праці в єдиний процес виробництва суспільного продукту для сукупного ринку. Виконуючи роль “свічки запалювання” і каталізатора, підприємці поряд з провідними ресурсами праці є рушійною силою виробництва. Вони також є посередниками, об’єднуючи інші ресурси для здійснення ефективного процесу виробництва.

2. Підприємці беруть на себе прийняття основних рішень у процесі ведення бізнесу, тобто тих нетрадиційних рішень, які визначають курс діяльності ділового підприємництва у відтворюваному суспільному процесі.

3. Підприємці, оволодіваючи досягненнями науки і техніки, у сфері товарного виробництва виступають новаторами, оскільки намагаються запровадити на комерційній основі нові продукти, нові виробничі технології або нові форми організації бізнесу.

4. Підприємці — це люди, які ризикують. Вони ризикують не лише своїм часом, працею і діловою репутацією, але і вкладеними капіталами — власними та позиченими або своїх компаньйонів.

Ці функції вони виконують лише тоді, коли зайняті діловою діяльністю, тобто є дійсним фактором виробництва.

Зайнятість — це діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка приносить їм дохід у грошовій чи іншій формі. Вона характеризується системою економічних відносин з приводу забезпечення громадян робочими місцями та визначенням форм участі в суспільному господарстві з метою одержання засобів до існування. Види зайнятості зумовлені певними принципами організації, стимулювання й оплати праці, внутрішніми та зовнішніми економічними відносинами.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат