На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Історія Великої Димерки

Реферати > Історія України > Історія Великої Димерки

На жаль, небагато відомостей збереглося про історичне минуле населеного пункту. Проте, виходячи з них, можна зробити висновок, що селище міського типу Велика Димерка має понад 600-річну історію .

З давніх - давен жителі цих казково - лісових країв займались землеробством, скотарством, мисливством і ремеслом. В народі ходять легенди, що ніби в Димерці набагато раніше, аніж в навколишніх селах почали робити димарі в хатах. Звідси й первісна назва - Димарка (пізніше Димерка). Інше походження назви пов'язують з тим, що димерці займались варінням смоли, дьогтю, випалюванням вугілля, - "димними ремеслами".

В Іпатіївському літописі від 1158 року розповідається, що князь Ярополк Ізяславович подарував мо­настиреві "Небельскую волость". Дуже вірогідно, що в цей час Димерка попала під владу Києво - Печерської Лаври. У 1239 році в лівобережну Київську Русь прийшли татаро - монголи, які не залишали після себе ні міст, ні сіл. Люди втікали від ворога, ховались в лісах, а потім повертались на попели­ща і відбудовували зруйновані житла. Татари чоловіків убивали, а жінок і дітей брали в полон. Та рішучі і сміливі люди не корились завойовни­кам, чинили опір. Літопис розповідає про цікавий випадок. В одній хаті лишились дід і баба. Якось ранком баба топила піч. До оселі увірвався татарин і почав душити діда в сінях. Хоробра бабуся не розгубилася. Вона вихопила з печі чавун з окропом і вилила на чужинця. В 1240 році татаро - монголи на чолі з ханом Батиєм захопили Київ, зруйнували його і Печерський монастир. 240 років панували чужинці на Русі . На зміну татарським поневолювачам у край прийшли нові польські магнати. В державному історичному архіві є відомості про те, що в 1392 році село, яке входило до Остерської волості було віддане "Митьке Сокире из рода Гольшанских". Ось цей рік а також дату 14 жовтня і взято за відлік часу від заснування.

Є й інші міркування . В 1863 році "Черниговские епархальные известия писали : " . таким образом более чем вероятно, что Дымерка еще до татар . принадлежала Лавре й населена ею". Отож вірогідно, що поселення з назвою Димерка засновано у XII сто­ літті на шляху Київ - Новгород. Перші мешканці поселились біля озера Міхов. З 1569 року за Люблінською унією польська шляхта захопила лівобережжя, куди входили поселення Броварщини. Тривалий час поляки були в управлінні Лаври, яка з 1616 року за рішенням короля Сигизмунта III одержала володіння на лівобережжі .

1628 рік . Селом володіють князі Аксаки. 1650 року Димерка переходить у володіння Петра та Яна Виговських - київських воєвод. В 1651 році з допомогою козаків Катерина Аксак захоплює село, а з 1680 року за указом цариці Софії Олексіївни Романової "село Дымерка с деревней Богдановкой утверждено за Киевской Лаврой". У 1764 році в селі налічується 102 двори, 174 хати, 641 житель. Біля села знаходилось озеро Кулівщина, про яке також згадувалось у документах .

У 1750-1751 роках, як свідчать архівні документи, точились довгі сварки за володіння землями димерців між Києво - Печерською Лаврою , Києво-Видубецьким монастирем і Києво-Фроловським монастирем. Монастирська панщина у Димерці у ці часи складала 2 дні на тиждень з кожного двору і з однієї душі. У 1777 році у Димерській вотчині повстали селяни, прогнали лаврських управителі і обрали адміністрацію з місцевих жителів.

В 1780 році село Димерка належало до Київського полку, Гоголівській сотні, єпархії Києво-Печерської Лаври. Історичні документи стверджують : " Село в окружності мало 4 верстви, в довжину верств 2, в ширину півверстви. Населення було 1367 душ, в тому числі чоловіків 708, жінок - 659. В селі було 12 шевців, З кравця, 4 коваля, бондарів 4, ткачів - 20. Хат в селі було 210. Більше всього сіяли жито, гречку, горох, ячмінь, льон, коноплю. Сади були з яблунями і вишнями ".

Запис 1784 року : ". . . из имеющихся при церкви книг видно, что одна по единой церкви в Дымерке были за 220 лет, от того же времени с правки собрать не с чего. Следовательно, по церковним памятникам храм существовал в Дымерке и прежде в 1569 году . На это указывает и церковная земля, которой ныне до 40 десятин, нынешний храм довольно обширный, построен Киевской Лаврой в 1782 году и освящен в 1785 году. Храм строил Олишовец Иван Литошевский и окончил Тимофей Михалка из Пикуля. Иконостас работы Йвана Мышеловца из Лавры. Иконостас в 3 яруса. На южной стороне храма старовинная икона в.м.Георгия с надписью от времени затершейся, но в которой видно 1712 год. Датохранительница в 1783 году, кипарисный крест в серебряной оправе с надписую сделал Кирило Донец в 1784 году. Чаша серебряная с надписью сооружена до Храму Покрова богородицы Дымерского коштом Ивана Турчинского". І далі в церковних книгах зазначено : " Так до устроения шоссе большая дорога в Киев шла через Дымерку, ехавшая императрица Екатерина II в 1787 году остановилась в монастырском Дымерском дворе. Вот рассказ об этом 90- летнего старика тех времен Данила Гарбузы : "Ми тоді робили на панщині з Василем Забережним на дворі, коли цариця до нас прямо в двір приїхала, бо чутки ще й попереду були, що буде їхати цариця. Ми з Василем хотіли втекти, але так і наткнулись на неї, так і умерли, стоїмо ні живі, ні мертві. Коли ж вона побачила нас та підійшла ближче та бачить, що ми злякалися і каже : " Не бійтесь, що ви тут робите ?" Василь в цей час ніс налигач, воли залигалить. Вона хотіла щось розпитати, та з'явився городничий і архімандрит і перебили". Будинок монастирський, де зупинилася цариця Катерина, стояв серед села на південно-східному березі озера Міхов.

Від 10 квітня 1786 року за указом цариці Катерини II феодальне володіння монастирів України було відібране в казну, монастирі взяті на повне утримання держави. Після цього указу димерські селяни стають казенними. З цього часу почалося розшарування селян. Одні багатіли, а інші бідніли. Димерцям пам'ятні 1804, 1821, 1853 роки. В 1804 році сарана спустошила всі поля, а в 1821 році сильна засуха не дала виростити врожай. Це загрожувало страшним голодом, та населенню надано допомогу. В 1853 році спалахнула епідемія холери. На щастя, вона забрала лише двох жителів села. До будівництва брукованого шосе з Києва до Новгорода, а пізніше і Петербурга, дорога була грунтова і проходила від розвилки з Броварів через нині житловий масив, понад лісом. А далі Броварською та Заліською вулицями села Димерки вона ішла на Семиполки і Чернігів. Цим шляхом 15- річним юнаком на початку вересня 1829 року їхав Тарас Шевченко в обозі дворових кріпаків Енгельгарда з Києва на Вільнюс, куди молодий пан був призначений ад'ютантом при генерал-губернаторі. Пізніше про цей шлях Тарас Шев­ченко писав : " Далекий шлях , пани - брати знаю його , знаю ! Аж на серці похолоне як його згадаю ". В 1836 році розпочалось будівництво шосе Київ - С.-Петербург. В 1847 році було вже прокладене бруковане шосе по Броварщини. Шосейну дорогу Київ - С.-Петербург відкрито 1 липня 1861 року. Т.Г.Шевченко, буваючи в Броварах, чув переказ людей про знедолену скривджену паничем-москалем дівчину, яка втопилась на шляху на Московщину. В народі говорять, що дійсно, цей випадок мав місце в озері біля Димерки. Пізніше цей епізод Т.Г.Шевченко описав у своїй знаменитій поемі "Катерина". 1857 року в Димерці було 330 дворів, 2774 душі. В 1868 році зі сторони Ніжина пішов перший поїзд до Броварів по збудованій залізниці, яка пролягла повз Димерку. Бровари стали пасажирським вокзалом міста Києва. Через рік залізницю було проведено до ст.Дарниця, а з 1870 року по збудованому залізничному мосту через Славутич пішов перший поїзд з Росії до Києва. У 1910 році через ланцюговий міст було прокладено трамвайну колію від Поштової площі до Броварів. Спочатку трамвайні вагончики тягли коні, а згодом став до ладу моторизований трамвай. Мешканці Димерки пішки й кіньми по старому Броварському шляху діставалися до Броварів, а далі трамваєм їздили до Києва. Трамвай функціонував до 1941 року.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат