На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Міжнародна кримінальна відповідальність фізичних осіб

Реферати > Міжнародні відносини > Міжнародна кримінальна відповідальність фізичних осіб

Шостий Принцип кодифікує три види злочинів, встановлених статтею 6 Статуту Нюрнберзького трибуналу. Відтепер те, що Лондонською угодою визначалось як “злочин, підсудний юрисдикції Трибуналу”, отримало формулювання “міжнародно-правовий злочин”. Як справедливо відзначає Е. Греппі, підтвердження Нюрнберзьких принципів у Резолюції Генеральної Асамблеї 1946 р. та їх подальше формулювання Комісією міжнародного права стали важливими кроками у поступі міжнародного права [11, с.214].

Впродовж 45 років міжнародне співтовариство докладало зусиль аби досвід Нюрнберга та Токіо втілити у постійно діючий орган міжнародного правосуддя, компетентний притягати до міжнародної кримінальної відповідальності фізичних осіб. Проте всі ці спроби виявилися марними, а дискусії, що мали місце на засіданнях Комісії міжнародного права, якій було доручено розробку проекту Кодексу злочинів проти миру та міжнародної безпеки, а також Статуту міжнародного кримінального суду, затяглися та виявились зрештою безрезультатними [9, с.700].

Югославія.Лише тоді, коли світ шокували трагічні події, пов’язані з розпадом колишньої Югославії, міжнародне співтовариство, за словами Поля Таверньє, “перестало закривати очі” на скоєні злочини та погодилось заснувати Міжнародний трибунал для покарання осіб, відповідальних за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, вчинені на території Югославської федерації. Він був створений на основі резолюцій 808 та 827 Ради Безпеки ООН від 22 лютого та 25 травня 1993 року [9, с.700]. Вперше, за майже півстоліття, серйозні порушення міжнародного гуманітарного права в рамках конкретного збройного конфлікту стали не просто об’єктом зацікавленості міжнародного співтовариства, а й предметом судового розгляду. Антоніо Кассезе, Голова Міжнародного кримінального трибуналу по колишній Югославії відзначає, що “створення такого трибуналу – єдина адекватна відповідь масовим вбивствам, “етнічним чисткам”, звірствам, що мали місце на території колишньої Югославії, кількість і масштаби яких були невідомі Європі з кінця ІІ Світової війни” [12, с.695].

Слід сказати, що утворенню Міжнародного трибуналу передували численні Резолюції Ради Безпеки ООН, що засуджували звірства, які вчинялись на території колишньої Югославії та утворювали спеціальні комісії з розслідування фактів цих звірств та масових вбивств мирного населення. Як зазначає І.В. Фісенко, чималу роль у створенні Трибуналу відіграли і засоби масової інформації, які донесли до суспільства жахливу картину людських страждань [13, с.110].

Правову основу міжнародного трибуналу складали Резолюції Ради Безпеки 771 та 780, в яких порушенням міжнародного гуманітарного права визнавалися дії, що посягають на міжнародний мир та безпеку. На підставі цього Рада Безпеки застосувала розділ VII Статуту ООН і Міжнародний трибунал був створений в рамках повноважень, які регламентувались вказаним розділом та стосувались вжиття заходів по відновленню міжнародного миру та безпеки.

Сам Статут Міжнародного трибуналу по колишній Югославії суттєво відрізнявся від попередніх установчих документів аналогічних трибуналів, але містив всі основні принципи міжнародного кримінального правосуддя, що були визначені Нюрнбергським міжнародним трибуналом і закріплені у Резолюції ООН 1946 року.

Цей Статут містив 34 статті, що визначали компетенцію трибуналу та основні види злочинів. Більше того, п. “і” ст. 5 Статуту вказував на невизначене коло злочинних діянь – “інші негуманні діяння”, що давало суддям певну свободу дій при кваліфікації будь-якої поведінки фізичних осіб, як негуманної. Статут визначав територіальну та часову юрисдикцію, індивідуалізацію відповідальності, склад Трибуналу, права обвинувачених, порядок винесення рішення та інші положення [14]. На відміну від Нюрнберзького трибуналу, у Статуті Югославського трибуналу уже не передбачалось заочного розгляду справ. Стаття 9-та Статуту встановлювала, що Міжнародний трибунал володіє паралельною юрисдикцією стосовно національних судів, при чому його юрисдикція має пріоритет. Це означає, що на будь-якому етапі судового розгляду Трибунал може офіційно просити національні суди про передачу справи до його відання.

До юрисдикції Міжнародного трибуналу були віднесені наступні злочини:

1. Серйозні порушення Женевських Конвенцій 1949 року;

2. Порушення законів та звичаїв війни;

3. Геноцид;

4. Злочини проти людяності [14].

Важливе значення має той факт, що Статут Міжнародного трибуналу не був єдиним нормативним документом, яким повинен був керуватись Трибунал та учасники процесу. Так, використовуючи ст. 15 Статуту, яка передбачала властивість нормотворчості, Трибунал прийняв Правила процедури і доказування, Правила тримання під вартою, а також Кодекс професійної поведінки захисника у відносинах з Трибуналом. Такі допоміжні документи свідчили про вдосконалення правосуддя у справах про міжнародні злочини фізичних осіб та вироблення певної концепції організації міжнародної кримінальної юстиції. Варто відзначити, що велику роль у виробленні таких допоміжних документів відіграли власне судді цього Трибуналу. Як пише Поль Таверньє: “Правила процедури і доказування, розроблені ними, можна вважати Міжнародним кодексом кримінального процесу” [9, с.704].

Міжнародний трибунал по колишній Югославії був організований таким чином, щоб повністю усунути упередженість суддів та обвинувачів і звести до мінімуму необ’єктивність судового розгляду.

На користь наведеного можна привести той факт, що у ст. 11 Статуту визначались органи, з яких складається Трибунал [14]. Це Судова палата, куди входять Судова та Апеляційна колегія, Прокурор та Секретаріат, як допоміжний орган. Судді обираються Генеральною Асамблеєю ООН за поданням Ради Безпеки, Прокурор призначається Радою Безпеки за поданням Генерального Секретаря ООН. Він же має право призначати і апарат Секретаріату (ст. 17 Статуту).

Статут Міжнародного трибуналу передбачав лише одне основне покарання – ув’язнення особи, визначаючи його верхню та нижню межу відповідно до кримінального закону колишньої Югославії. На додаток до покарання передбачалось вилучення майна, набутого злочинним шляхом, і повернення його законним володарям (ст. 24). Смертна кара, як вид покарання, у Статуті трибуналу відсутня.

Детально регламентується механізм виконання вироку Міжнародного трибуналу [14]. Так, ув’язнення відбувається за межами колишньої Югославії в державах, які висловили бажання прийняти засуджених. Це в певній мірі говорить про те, що на даному етапі боротьба із міжнародними злочинами не є справою держави чи окремо взятої організації, а колективним зусиллям всієї с світової спільноти.

Створений у 1993 році Міжнародний трибунал поширював свою юрисдикцію і на діяння, вчинені до його утворення, та діяв безстроково (ст.ст. 8, 9 Статуту). За період його роботи було винесено два десятка публічно підтверджених обвинувачувальних висновків, проведено майже 10 справ, порушених відповідно до ст. 61 Правил процедури і доказування [12, с.695]. Саме тепер перед Міжнародним трибуналом постав колишній югославський політичний діяч Слободан Мілошевич, а перед тим Трибунал розглядав справу Караджича – ще одного югослава, який звинувачувався у геноциді проти етнічних албанців. Ці факти яскраво ілюструють дієвість міжнародного кримінального правосуддя.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20  21  22  23 
Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат