На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Міжнародна кримінальна відповідальність фізичних осіб

Реферати > Міжнародні відносини > Міжнародна кримінальна відповідальність фізичних осіб

- розробку міжнародних стандартів у галузі попередження злочинності, кримінального переслідування і відбування покарання за скоєння міжнародних злочинів та злочинів міжнародного характеру;

- розробку рекомендацій для боротьби національних правоохоронних органів з загальнокримінальними злочинами, інформаційну та консультаційну допомогу державам (з урахуванням того, що кожна держава веде цю боротьбу у рамках суверенітету, у межах своєї території та відповідно до власних соціальних та економічних умов) [49, c. 302].

З урахуванням характеру злочинності напрями міжнародного співробітництва у боротьбі з нею можна класифікувати таким чином:

- співробітництво у боротьбі з міжнародними злочинами;

- співробітництво у боротьбі зі злочинами міжнародного характеру;

- співробітництво у боротьбі з загальнокримінальною злочинністю.

В свою чергу кожний з цих напрямів може бути структурований в залежності від рівню суспільної небезпеки та поширення того чи іншого злочину (групи злочинів). Відповідно до цього критерію можна виділити види міжнародного співробітництва у боротьбі з наступними злочинними діяннями:

- міжнародним та внутрішньодержавним тероризмом;

- захопленням заручників;

- незаконним обігом наркотичних, хімічних та ядерних речовин;

- незаконною торгівлею зброєю та боєприпасами;

- незаконними операціями у сфері високих технологій (перш за все - комп’ютерними злочинами);

- міжнародною та національною корупцією;

- незаконними банківськими операціями та фальшуванням;

- крадіжками автомобілів та їх контрабандою;

- незаконним переміщенням людей через кордон;

- торгівлею жінками та дітьми з цілями їх сексуальної експлуатації;

- торгівлею людьми з цілями пересадки людських органів.

Міжнародне співробітництво зі злочинністю може здійснюватись в наступних основних формах:

1. надання взаємної правової допомоги з кримінальних справ;

2. видача фізичних осіб, що скоїли злочини, для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку;

3. передача засуджених до позбавлення волі для подальшого відбування покарання у державі їх громадянства або постійного місця проживання;

4. обмін оперативною, правовою або іншою інформацією;

5. виконання доручень з міжнародного розслідування;

6. забезпечення прав і свобод громадян певної держави при здійсненні кримінального правосуддя в іншій державі;

7. підготовка кадрів, обмін досвідом роботи правоохоронних органів різних держав у боротьбі з міжнародною злочинністю;

8. надання експертних та консультативних послуг, спеціальних науково-технічних засобів та здійснення іншої матеріально-технічної допомоги;

9. спільне вивчення проблем злочинності та боротьби з нею, прогнозування та програмування цієї діяльності;

10. участь в офіційних заходах (конгресах, нарадах) та науково-технічних конференціях (семінарах, симпозіумах), що обговорюють проблеми міжнародного співробітництва у попередженні злочинності [45, c. 85].

До теперішнього часу склалася певна система міжнародних організацій а також національних органів, які здійснюють міжнародне співробітництво у сфері попередження злочинності, боротьбі з нею та поводження з правопорушниками. Всі ці органи та організації мають єдину функціональну направленість на досягнення цілей та реалізацію завдань в досліджуваній сфері, у своїй діяльності тісно пов’язані, мають відносну самостійність і в такому аспекті є суб’єктами міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю.

Система цих суб’єктів може бути умовно поділена на дві групи (підсистеми):

1. міжнародні організації;

2. національні органи та установи.

Кожна з них характеризується своїм колом повноважень, відповідною структурою, особливостями діяльності, специфікою взаємозв’язку з іншими суб’єктами.

Міжнародні організації, в свою чергу, розрізняються за масштабами діяльності (глобальні та регіональні), за обсягом повноважень (універсальні та спеціальні), за характером та джерелами повноважень (міждержавні, міжурядові і неурядові).

Кажучи про універсалі механізми регулювання міжнародної кримінальної відповідальності фізичних осіб, слід зазначити, що на глобальному, універсальному та міждержавному рівнях головним суб’єктом міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю є Організація Об’єднаних Націй та її органи:

- Генеральна Асамблея;

- Рада безпеки;

- Секретаріат, у складі якого є Відділення з попередження злочинності та кримінального правосуддя;

- Економічна та Соціальна Рада (ЕКОСОР);

- Міжнародний Суд.

Генеральна Асамблея щорічно у рамках Третього комітету (з соціальних та гуманітарних питань) розглядає доповіді Генерального секретаря ООН з найбільш важливих питань міжнародного співробітництва у протидії злочинності [43, c. 363].

Рада Безпеки розглядає на своїх засіданнях звернення держав-учасників ООН щодо конкретних фактів міжнародних злочинів, допущених окремими державами та їх керівниками. У разі необхідності Рада Безпеки передає на розгляд певне питання у відповідну комісію з розслідування. Однак Рада Безпеки не є повноцінним суб’єктом міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю.

Відділ з попередження злочинності та кримінального правосуддя Секретаріату ООН здійснює підготовчу та організаційну роботи, зокрема готу необхідні рекомендації для Генерального секретаря з проблем міжнародного співробітництва в рамках ООН щодо боротьбі зі злочинністю.

Економічна та Соціальна Рада та її Комісія соціального розвитку безпосередньо відповідають за забезпечення діяльності ООН у цій сфері. Для виконання відповідних функцій у складі ЕКОСОР у різні роки діяли спеціалізовані органи:

1. Комітет з попередження злочинності та боротьби з нею, що проіснував до 1991 р. За його ініціатив кожні 5 років скликалися конгреси ООН з попередження злочинності та поводження з правопорушниками (Женева 1955 р., Лондона 1960 р., Стокгольм 1965 р., Кіото 1970 р., Женева 1975 р., Каракас 1980 р., Мілан 1985р., Гавана 1990 р.);

2. Комісія з попередження злочинності та кримінального правосуддя, що по суті є правонаступницею визначеного Комітету, продовжувала розпочату ним діяльність (конгреси ООН у Каїрі 1995 р. та у Відні 2000 р.);

3. Регіональні дослідницькі інститути та центри ООН – Науково-дослідницький інститут соціального захисту, Інститути з попередження злочинності для країн Азії та Далекого Сходу (Токіо), для країн Латинської Америки (Сан-Хосе), для Європи (Гельсінкі), Центр з соціальних та кримінологічних досліджень.

З урахуванням рекомендацій, підготовлених органами ООН, ЕКОСОР визначає стратегію та тактику міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю: приймає рішення про створення відповідних міжнародних органів, визначає їх статус, регламент та напрямки роботи, скликає сесії та конференції, апробує їх рекомендації та резолюції, схвалює довгострокові, середньострокові та короткострокові програми діяльності ООН у боротьбі зі злочинністю, організовує дослідження, систематизує доповіді з існуючих проблем, готує для Генеральної Асамблеї рекомендації, представляє проекти міжнародних угод з питань боротьби з міжнародною кримінальною злочинністю і т.д [32].

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20  21  22  23 
Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат