На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Міжнародний кримінальний суд: структура та компетенція

Реферати > Міжнародні відносини > Міжнародний кримінальний суд: структура та компетенція

У 1950 році Комісія міжнародного права затвердила звіт щодо “Принципів міжнародного права, визнаних Статутом Нюрнберзького трибуналу”, які знайшли своє застосування у вироці цього трибуналу”. У цьому звіті не ставилось питання про те, чи є ці принципи частиною позитивного міжнародного права, адже Генеральна Асамблея вже пітвердила це положення. Комісія обмежилась лише розробкою змісту цих принципів.

У першому Принципі проголошувалося, що “будь-яка особа, яка скоїла діяння, що згідно з міжнародним правом визнається злочином, відповідає за нього та підлягає покаранню”. Принцип містить формальне визнання того факту, що індивідум – у широкому розумінні “будь-яка особа” – може бути притягнутий до відповідальності за вчинення злочину. І це може бути справедливим навіть тоді, коли вчинене діяння не є злочином згідно з національним законодавством. Наступні три Принципи визначають, що обставини, коли особа діє як голова держави чи інший член уряду або виконує наказ свого уряду чи начальника, її не звільняють від відповідальності. Ці принципи повністю підтверджують положення статтей 7 та 8 Статуту Нюрнберзького трибуналу.

Шостий Принцип кодифікує три види злочинів, встановлених статтею 6 Статуту Нюрнберзького трибуналу. Відтепер те, що Лондонською угодою визначалось як “злочин, підсудний юрисдикції Трибуналу”, отримало формулювання “міжнародно-правовий злочин”. Як справедливо відзначає Е. Греппі, підтвердження Нюрнберзьких принципів у Резолюції Генеральної Асамблеї 1946 р. та їх подальше формулювання Комісією міжнародного права стали важливими кроками у поступі міжнародного права [13, с.214].

Впродовж 45 років міжнародне співтовариство докладало зусиль аби досвід Нюрнберга втілити у постійно діючий орган міжнародного правосуддя. Проте всі ці спроби виявилися марними, а дискусії, що мали місце на засіданнях Комісії міжнародного права, якій було доручено розробку проекту Кодексу злочинів проти миру та міжнародної безпеки, а також Статуту міжнародного кримінального суду, затяглися та виявились зрештою безрезультатними [11, с.700]. За словами Мохамеда Беннуни, “експерти і політики жваво ведуть між собою розмову глухих, при чому перших приваблює перечислення наявних юридичних методів, а другі – не виявляють ні готовності, ні рішучості зробити вирішальний вибір”. Врешті-решт він приходить до невтішного висновку: “Створення Міжнародного кримінального суду наразі є вправлянням у побудові теорій”.

Югославія.Лише тоді, коли світ шокували трагічні події, пов”язані з розпадом колишньої Югославії, міжнародне співтовариство, за словами Поля Таверньє, “перестало закривати очі” на скоєні злочини та погодилось заснувати Міжнародний трибунал для покарання осіб, відповідальних за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, вчинені на території Югославської федерації. Він був створений на основі резолюцій 808 та 827 Ради Безпеки ООН від 22 лютого та 25 травня 1993 року [11, с.700]. Вперше, за майже півстоліття, серйозні порушення міжнародного гуманітарного права в рамках конкретного збройного конфлікту стали не просто об’єктом зацікавленості міжнародного співтовариства, а й предметом судового розгляду. Антоніо Кассезе, Голова Міжнародного кримінального трибуналу по колишній Югославії відзначає, що “створення такого трибуналу – єдина адекватна відповідь масовим вбивствам, “етнічним чисткам”, звірствам, що мали місце на території колишньої Югославії, кількість і масштаби яких були невідомі Європі з кінця ІІ Світової війни” [14, с.695].

Варто наголосити, що свого часу пропонувалось створити міжнародний кримінальний суд для того, щоб судити за воєнні злочини США, вчинені ними у В’єтнамі, чи передати до такого суду Саддама Хусейна, винуватця іракської агресії проти Ірану. Але такі пропозиції різко критикувалися, оскільки вважали, що такі суди можуть стати прикриттям для великих держав чи приводом для того, щоб відкласти створення постійно діючого Міжнародного кримінального суду на невизначений строк.

Слід сказати, що утворенню Міжнародного трибуналу передували численні Резолюції Ради Безпеки ООН, що засуджували звірства, які вчинялись на території колишньої Югославії та утворювали спеціальні комісії з розслідування фактів цих звірств та масових вбивств мирного населення. Як зазначає І.В. Фісенко, чималу роль у створенні Трибуналу відіграли і засоби масової інформації, які донесли до суспільства жахливу картину людських страждань [15, с.110].

Правову основу міжнародного трибуналу складали Резолюції Ради Безпеки 771 та 780, в яких порушенням міжнародного гуманітарного права визнавалися дії, що посягають на міжнародний мир та безпеку. На підставі цього Рада Безпеки застосувала розділ VII Статуту ООН і Міжнародний трибунал був створений в рамках повноважень, які регламентувались вказаним розділом та стосувались вжиття заходів по відновленню міжнародного миру та безпеки.

Сам Статут Міжнародного трибуналу по колишній Югославії суттєво відрізнявся від попередніх установчих документів аналогічних трибуналів, але містив всі основні принципи міжнародного кримінального правосуддя, що були визначені Нюрнбергським міжнародним трибуналом і закріплені у Резолюції ООН 1946 року.

Цей Статут містив 34 статті, що визначали компетенцію трибуналу та основні види злочинів. Більше того, п. “і” ст. 5 Статуту вказував на невизначене коло злочинних діянь – “інші негуманні діяння”, що давало суддям певну свободу дій при кваліфікації будь-якої поведінки, як негуманної. Статут визначав територіальну та часову юрисдикцію, індивідуалізацію відповідальності, склад Трибуналу, права обвинувачених, порядок винесення рішення та інші положення [16]. На відміну від Нюрнберзького трибуналу, у Статуті Югославського трибуналу уже не передбачалось заочного розгляду справ. Стаття 9-та Статуту встановлювала, що Міжнародний трибунал володіє паралельною юрисдикцією стосовно національних судів, при чому його юрисдикція має пріоритет. Це означає, що на будь-якому етапі судового розгляду Трибунал може офіційно просити національні суди про передачу справи до його відання.

До юрисдикції Міжнародного трибуналу були віднесені наступні злочини:

1. Серйозні порушення Женевських Конвенцій 1949 року;

2. Порушення законів та звичаїв війни;

3. Геноцид;

4. Злочини проти людяності [16].

Важливе значення має той факт, що Статут Міжнародного трибуналу не був єдиним нормативним документом, яким повинен був керуватись Трибунал та учасники процесу. Так, використовуючи ст. 15 Статуту, яка передбачала властивість нормотворчості, Трибунал прийняв Правила процедури і доказування, Правила тримання під вартою, а також Кодекс професійної поведінки захисника у відносинах з Трибуналом. Такі допоміжні документи свідчили про вдосконалення правосуддя у справах про міжнародні злочини та вироблення певної концепції організації міжнародної кримінальної юстиції. Варто відзначити, що велику роль у виробленні таких допоміжних документів відіграли власне судді цього Трибуналу. І як пише Поль Таверньє: “Правила процедури і доказування, розроблені ними, можна вважати Міжнародним кодексом кримінального процесу” [11, с.704].

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20  21  22  23 
Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат