На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Риси новоєвропейської культури XVII ст. Просвітництво. Енциклопедизм

Реферати > Культура > Риси новоєвропейської культури XVII ст. Просвітництво. Енциклопедизм

Просвітництво, яке покладалось на визначальну роль освіти та розуму в революційному перетворені суспільства, підготувало грунт для введення безкоштовного початкового навчання. Зокрема, таке навчання започатковувалось у Франції едиктом від 1698 р. для всіх дітей віком до 14 років і підтверджувалося едиктом від 1794 р. Останній передбачав навіть покарання батьків, які перешкоджали навчанню своїх дітей у школі. На початку XVIII ст. в Англії почали створюватися школи для дітей бідняків.

Педагогічна доктрина Просвітництва спрямовувалась не на формування універсальної людини, що було характерним для епохи Відродження, а на підготовку "маленької людини" до життя, завдаючи тим самим удар по освітянському елітаризму попередньої доби. Докорінно переглядалися та з´являлися нові педагогічні теорії, оскільки саме у вихованні особистості вбачався моральний прогрес людства.

Педагогічні ідеї стали серцевиною суспільно-політичних та філософських доктрин. Ж.-Ж.Руссо, змінивши постулат насилля на принципи свободи та природності виховання, проповідував розвиток у людині почуттів моральності, людяності, доброзичливості, добропорядності (педагогічний роман "Еміль, або Про виховання", 1762). Соціальний прогрес, починаючи з Б. Спінози та Ф. Бекона, пов´язувався з прогресом людської свободи.

Ідеї Просвітництва знайшли яскраве виявлення і в художній літературі, яку просвітники вважали головним засобом впливу на свідомість людей з метою утвердження ідей розуму, справедливості, громадського ідеалу та обов´язку. Просвітники виходили з того, що в суспільстві, якщо воно організоване розумно, "природна людина" стає "цивілізованою", долаючи середньовічне неуцтво та невігластво. В основу піднесення культури та моральності суспільства вони поклали розвиток торгівлі та промисловості, створення національних держав, розширення влади людини над стихійними силами природи та власними пристрастями.

Розглядаючи людину як абстрактну родову істоту, в літературі просвітники висунули ідею "робінзонади", яка стала досить популярною завдяки роману Даніеля Дефо "Робінзон Крузо" (1719). Тема розумного егоїзму, активної, життєстверджуючої позиції, необмежених людських можливостей та їх реалізації актуальна і в наш час. Ідея "робінзонади" переконливо доводить, що з найбезнадійніших ситуацій завжди є вихід, але для цього потрібно докласти власних зусиль, неабиякої праці, стійкості, мужності, бути впевненим у своїх силі та розумі.

Література Просвітництва відбила суперечності в таборі її носіїв. Зокрема, в літературно-художніх формах виділилися такі основні течії, як просвітницький класицизм (О. Поп, Вольтер), просвітницький реалізм (Д. Дефо, Д. Дідро, А.-Ф. Прево, Г.-Е. Лессінг) та сентименталізм (С. Річардсон, Л. Стерн, Ж.-Ж. Руссо).

Просвітницький класицизм існував протягом XVIII ст., ставши панівним наприкінці століття. Класичний образ людини, яка свідомо ставиться до себе і навколишнього світу, був співзвучний позиції просвітників. Проте останні змінили соціально-політичну орієнтацію та поглибили ідейну основу класичного твору. Зокрема, Вольтер - послідовник театральних традицій XVII ст., прихильник Мольєра, написав 52 п´єси та 27 трагедій, пронизаних ідеєю віротерпимості, засудженням релігійного фанатизму, абсолютистського гніту та клерикалізму ("Задіг, або доля", "Кандід, або оптимізм", "Історія мандр Скарментадо", "Фанатизм, або Магомет Пророк", "Меропа" та ін.).

У другій половині XVIII ст. як оригінальне художньо-естетичне явище оформлюється німецький так званий веймарівський класицизм, представлений творами Й.-В. Гете ("Фауст") та Й.-Ф. Шіллера ("Розбійники", "Валенштейн"). На відміну від французького, німецький класицизм передусім звертався до етичних та моральних проблем, виховання гармонійної особистості. В епоху Просвітництва набула розвитку поезія, що з позицій розважливості (А. Поп, Вольтер) наприкінці XVIII ст. еволюціонувала до лірики, заснованої на традиціях народної поезії (Р. Берне, Й.-В. Гете).

Просвітницький реалізм вивів на перший план героїв з демократичного середовища, показав їхню боротьбу за існування, за визнання в суспільстві, за утвердження почуття гідності. Зокрема, подолати абстрактні норми моралістики Д. Дідро намагався через поєднання в одному персонажі (племіннику Рамо) цинізму і гострого критицизму ("Племінник Рамо"), П.-О. Бомарше - крутійства і кмітливості в образі Фігаро ("Севільський цирюльник" та "Весілля Фігаро"). Головним досягненням просвітницької літератури стали реалістичні романи, що виросли з нарисів. Сатира (Дж. Свіфт "Мандри Гуллівера", 1726) критикувала вади не лише феодального, а й буржуазного устрою.

У романах Антуана-Франсуа Прево (1697-1763) бурхливі людські пристрасті стикалися зі звичайними обставинами життя - матеріальними, сімейними, через що переживання ставали не абстрактними, як у класичних творах, а реальними, злободенними. Водночас А.-Ф. Прево порушив канони просвітницької літератури. Він не лише вивів на сцену жертв станових забобонів, соціальних умов життя, а поглибив людську драму внутрішніми, психологічними чинниками, насамперед якостями характеру ("Записки знатної людини", "Історія кавалера де Гріє та Манон Леско"). Отже, література Просвітництва створила не лише такі жанри, як роман, філософська повість, казка, сімейна і філософська драма, а й піднесла естетичні цінності, демократизувала літературу, наблизивши мистецтво слова до широких верств суспільства.

Доба Просвітництва стала важливою і з погляду становлення й розвитку музичного та оперного мистецтва. Вона поєднала барочний світогляд епохи бароко з ідеологією Просвітництва. Саме тому цей період такий багатий на різноманітність та новаторство музичних тем, форм та засобів музичного вираження. Зокрема, на зміну клавірним інструментам XVII ст. (клавікорд, клавіцимбали, спінет, клавіцетрій, клавесин) у XVIII ст. приходить молоткове фортепіано, що дало можливість значно збагатити структуру музичного твору. Розвиток нових жанрів інструментальної музики, зокрема фортепіанної сонати, пов´язаний з творчістю Г.-Ф. Генделя, а нове вирішення поліфонічного жанру запропонував Й.-С. Бах. Вершиною творчості Баха стали опери "Страсті за Іоаном" та "Страсті за Матфієм", гармонійно поєднавши хорову, органну музику з реалістичністю євангельських образів.

Суттєво змінилися смаки як виконавців, так і слухачів. У моду ввійшло скрипкове мистецтво. В умовах гострої критики торувала дорогу опера (перша опера була поставлена у Венеції в 1637 p.), яку протягом певного часу вважали маловартісним ліричним жанром, переважно за її тривіальне лібретто та стереотипність оперних умовностей.

З розвитком опери тісно пов´язана творчість Георга-Фрідріха Генделя (1685-1759). Композитор працював на зламі епох Бароко і Просвітництва, що давало йому можливість в одному творі поєднати реалістичне і фантастичне, комічне і трагічне, досягти гармонійної єдності музики і драматургії. Відповідно до змісту епохи Г.-Ф. Гендель трактує проблему щастя особистості та громадянського обов´язку. Ідея розуму у творчості Генделя виражалася через здатність героїв аналізувати та усвідомлювати свої почуття та вчинки. Композитор написав 42 опери, та однією з найкращих вважав оперу "Тамерлан". Мелодійність та гармонія його творів визначила напрям розвитку музичного мистецтва в майбутньому.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат