На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Політичні еліти і політичне лідерство

Реферати > Політологія > Політичні еліти і політичне лідерство

ПЛАН

Вступ

1. Поняття політичного лідерства

2. Головні риси політичного лідера

3. Типологія політичного лідера

4. Політичні еліти

5. Сучасні теорії еліт

6. Типологія політичних еліт

Висновок

Список використаних джерел

ВСТУП

Політична еліта - це сукупність осіб, які виділяються з політичного се­редовища на основі більш вищого ступеня розвитку окремих політичнихякостей. Політична еліта складається з правлячої еліти та контреліти (перебуває в опозиції до правлячої верхівки).

Термін "еліта" введений на початку XX ст. французьким дослідником Ж. Сорелем та італійським ученим В. Парето. Ідеї поділу суспільства на "вищих" і "нищих", "аристократію" та "простолюдинів" знаходять своє обґрунтування у творчості Конфуція, Платана, Н. Мак'явеллі, Т. Карлейля, Ф. Ніцше та ін. Наприкінці XIX - на початку XX ст. з'являються перші концепції еліт, авторами яких були В. Парето, Г. Моска, Р. Міхельс.

Проблема політичного лідерства та елітизму є однією з найскладніших і найважливіших проблем політичної теорії й практики політичного життя. Недаремно у політологічній науці лідерство та елітизму характеризуються як нервовий вузол усіх політичних процесів. Як соціальний феномен лідерство властиве всім людським спільнотам і є найдавнішою персоніфікованою формою людського життя.

1. Поняття політичного лідерства

Спроби з’ясувати сутність і природу політичного лідерства. Його роль в організації суспільного життя сягають сивої давнини і не припиняються й сьогодні. Свій початок вони беруть у культу героїв міфологічної свідомості. Цією проблемою займалися мислителі Стародавнього сходу, античні історики і філософи, зокрема Геродот, Плутарх, Демокріт, Сократ, Платон і Арістотель, мислителі Середньовіччя, Нового і Новітніх часів.

Політичне лідерство стало одним із основних питань усіх елітарних теорій від Н. Макіавеллі до його сучасних послідовників і критиків. Ідеться про персоніфікацію влади, авторитет і вплив, панування й підпорядкування, підкорення, вираження й представництво спільних інтересів та ін.

Чільне місце у світовій політичній науці, зокрема щодо лідерства, належить українській політичній думці – від «Повчання Володимира Мономаха» до елітарних концепцій Д. Донцова і В. Липинського 20ст. Усі етапи історії України персоніфіковані, пов’язані з видатними особистостями, лідерами в усіх сферах життя.

Проблема політичного лідерства особливо загострюється в кризові періоди історії у зв’язку з пошуками й утвердженнями нових форм життя, посиленням політичної активності усіх верств суспільства, із зіткненням позиції, інтересів і воль. Виразити спільні інтереси, здійснити авторитетне керівництво у сфері політики – саме в цьому полягає сенс політичного лідерства.

Природа політичного лідерства складна і суперечлива. Вона стало об’єктом ґрунтовного дослідження різних соціальних наук. У сучасній політології існує широкий спектр концептуальних інтерпретацій даного феномену і причини його виникнення. Серед причин виникнення політичного лідерства можна виділити такі. Найдавнішою й найпоширенішою концепцією лідерства є концепція особистих якостей, різновидами якої виступають волюнтаристська (Н. Макіавеллі, Т. Карлейль, Ф. Ніцше, Д. Донцов та ін.) й аристократична (Арістотель, Ортега-і-Гассет, В. Липинський). В основі концепцій особистих якостей лідера лежить уявлення про лідерство як про результат дії особливих якостей окремих осіб, якими вони володіють чи то від Бога, чи то від Природи, чи в наслідок самовдосконалення. При цьому вважається, що дані якості спрацьовують незалежно від обставин і бажань мас людей, поведінкою й діяльністю яких керують лідери.

Незважаючи на надзвичайну важливість для лідерства необхідних якостей, такий підхід до розуміння природи лідерства багато дослідників вважають однобічним. По-перше, він не враховує зумовленості лідерства об’єктивними обставинами, прагненнями і настроями мас. По-друге, завжди проблематичним лишається питання, які риси є найхарактернішими для політичного лідера. Це свідчить про те, що дана концепція не може достатньою мірою з’ясувати природу і суть лідерства.

Другою поширеною концепцією є функціональна концепція лідерства. Американський учений Р. Такер, наприклад, розглядає лідерство як здатність особи визначити проблемну ситуацію з погляду своєї позиції або власної передбачуваної діяльності.

Деякі дослідники, такі, як М. Герман, Т. Парсонс і Ю. Дженнінгс, вважають, що лідерство – це функція групи і що можливості лідера жорстко детерміновані інтересами групи, до якої він належить.

Своєрідне тлумачення лідерства дають класики марксизму, визначаючи лідера як особу,. Що має набір певних особистих якостей, таких, як уміння, знання, авторитет, організаторський талант, та є виразником інтересів і волі певного класу, зокрема пролетаріату.

Слабким місцем функціонального підходу до вирішення проблеми політичного лідерства цілком слушно вважається недооцінка його прибічниками активної ролі суб’єктивних чинників лідерства. Утім, практика суспільно – політичного життя показує, що політичне лідерство являє собою складний об’єктивно – суб’єктивний процес взаємодії суб’єкта й об’єкта політики, зумовлений характер певної епохи, конкретної ситуації, традиціями і менталітетом народу, рівнем розвитку політичної свідомості мас та іншими чинниками. Лідером здебільшого виступає той, хто не тільки найуспішніше орієнтується в ситуації, оволодіває нею, виражає спільний інтерес, скеровує і веде своїх послідовників, а й пристрасно прагне підкорити і вести за собою пасивні маси. Водночас лідерство характеризується і тим, що послідовники або ведені (маси) не просто підкоряються, йдучи за лідером, а й бажають іти за ним. Усі ці аспекти враховуються у філософсько-онтологічному підході до розуміння суті політичного лідерства, який найповніше розкриває його інтегральну природу і багатофункціональність.

Відправним пунктом для розуміння соціальної природи політичного лідерства є усвідомлення того, що лідерство являє собою процес складної взаємодії між людьми в соціальних системах і виростає із потреб їхньої спільної діяльності в організації і керівництві, що орієнтується на авторитетно-легітимному нав’язуванні волі та на підкоренні. Зміст поняття «лідерство» складають такі важливі ознаки: спільна солідарна діяльність людей, наявність спільних інтересів і загальної мети, перевага носія авторитету в якостях і повноваженнях.

Лідерство завжди пов’язане з ідентифікацією індивідуальних, групових і суспільних інтересів. Це результат персоніфікацій ідентифікованих групових і суспільних інтересів. Його сенс полягає в здійсненні авторитетного керівництва з організації суспільно-політичного життя. Видатний український політичний мислитель В. Липинський справедливо стверджував, що «тільки тоді, коли є загальновизнані громадські, церковні, воєнні, родинні і класові авторитети, на які може опиратися влада, народжується на території даного громадянства його власна держава».

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат