На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Поняття «психіка» та «мозок» в загальнопсихологічному сенсі. Проблема співвідношення мозку і психіки

Реферати > Психологія > Поняття «психіка» та «мозок» в загальнопсихологічному сенсі. Проблема співвідношення мозку і психіки

Зміст

Вступ. 3

1. Поняття «психіка» та «мозок» в загальнопсихологічному сенсі 5

1.2. Проблема співвідношення мозку і психіки. 10

Висновки. 14

Список використаної літератури. 17

Вступ

Проблема співвідношення психіки і мозку, душі і тіла, розведення їх по різних рівнях буття має глибокі історичні традиції і перш за все традиції європейського мислення, світобачення, що істотно відрізняється від багатьох східних систем.

У європейській традиції терміни “душу” і “тіло” вперше став розглядати з наукових позицій видатний філософ і лікар Рене Декарт, що жив в XVII ст. За Декартом, тіло – це автомат, що діє за законами механіки, і лише за наявності зовнішніх стимул-реакцій. Саме Декарт висунув ідею рефлексу як машиноподібного у відповідь поведінкового акту (хоча сам термін “рефлекс” був запропонований через століття). Душа, навпаки, – особлива суть (субстанція), що складається з непротяжних явищ свідомості – “думок”. Саме думка представляє найбільш доступний об’єкт самоспостереження. Звідси знамените твердження: “Я мислю, отже, я існую”.

Отже, Декарт розглядав душу і тіло як дві самостійні, незалежні субстанції. Проте, як душа може впливати на діяльність тіла, так і тіло у свою чергу здатне повідомляти душу зведення про зовнішній світ. Для пояснення цієї взаємодії Декарт передбачив, що в мозку людини є спеціальний орган – шишковидна залоза – посередник між душею і тілом. Дія зовнішнього світу спочатку передається нервовою системою, а потім тим або іншим способом “хтось” (гомункулус) розшифровує інформацію, що міститься в нервовій діяльності.

Таким чином, Декарт, чітко розділивши тіло і душу людини, вперше поставив проблему їх співвідношення і дав перший варіант її рішення, що отримав назву психофізичного і психофізіологічного паралелізму. Учення Декарта, що витікає в поясненні сущого з наявності двох протилежних початків, – матеріального і духовного, – отримало назву дуалізму Декарта.

Схожих поглядів дотримувалися багато сучасників і послідовники Декарта, наприклад, видатний філософ і математик Лейбніц. Згідно з його уявленнями, душа і тіло діють незалежно і автоматично через свій внутрішній устрій, але діють дивно погоджено і гармонійно, подібно до пари точних годинників, що завжди показують один і той же час.

1. Поняття «психіка» та «мозок» в загальнопсихологічному сенсі

Для досконалішого дослідження проблеми співвідношення мозку та психіки необхідно спочатку розкрити поняття «психіка» та «мозок».

Психіка (від гр. psychikos – душевний) – форма активного відображення суб’єктом об’єктивної реальності, що виникає в процесі взаємодії високоорганізованих живих істот із зовнішнім світом і що здійснює в їх поведінці (діяльності) регулятивну функцію. [1; c. 331]

Психіка – вища форма взаємозв'язку живих істот з оточуючим світом, виражена в їх здатності реалізовувати свої потреби і діяти на основі інформації про них. На рівні людини психіка набуває якісно нового характеру внаслідок того, що її біологічна природа перетворюється соціально-культурними чинниками, завдяки яким виникає внутрішній план життєдіяльності. [5; c. 279]

Знання про психіку змінювалося впродовж століть, відображаючи досягнення в дослідженнях функції організму (як його тілесного суб’єкта) і в розумінні залежності людини від соціального середовища його активності. Це знання, осмислюючись в різних ідейних контекстах, служило предметом гострих дискусій, оскільки піднімало корінні філософські питання про місце людини у всесвіті, про матеріальні і духовні основи його буття. Протягом багатьох століть психіка позначалася терміном «душа», трактування якої, у свою чергу, відобразило розбіжність в поясненні рушійних сил, внутрішнього плану і сенсу людської поведінки.

Психіка є продуктом розвитку органічного життя. Тому питання про матеріальні основи психіки – це перш за все питання про її залежність від матеріальних основ органічного життя, від її матеріального субстрату. [7; c. 346]

Відповідно до даних великого психологічного словника, мозок (англ. brain) – центральний відділ нервової системи хребетних тварин і людини. Нервова тканина, що складає основну масу мозку, утворена нервовими і гліальними клітинами і їх відростками. Скупчення нервових клітин утворює так звану сіру речовину мозку; відростки нервових клітин (нервові волокна – аксони, або осьові циліндри) складають так звану білу речовину мозку. [1; c.265]

У хребетних тварин і людини розрізняють головний мозок, що знаходиться в порожнини черепа, і спинний мозок, що поміщається в хребетному каналі.

Психіка неможлива без мозку, але принципово відрізняється від нього невідчутністю. На нематеріальному рівні вона повторює собою тип і вираженість асиметрії півкуль мозку лише даної людини. У більшості людей ліва півкуля домінантна по мові і заснованим на ній вербальному мисленню і пам’яті, руховим функціям (психомоторній сфері цілісної психіки), а праве – по сприйняттю, переживанню світу і самого себе на цьому світі (психосенсорній сфері цілісної психіки). Лівша відмінний від правші в тій мірі, в якій відмінна асиметрія його мозку. [3; с.18]

Живий мозок не лише забезпечує цілісну психіку, але і залежить від неї: мозаїка функціональної активності різних півкуль визначається змістом психічної діяльності, що виконується зараз його “господарем”. Психіка є не лише вище вираження парної роботи півкуль мозку, але і найприродніший його стимулятор; змінюючи зміст психічної діяльності людини, можна добитися активізації “потрібних” відділів різних півкуль її мозку. Це положення лягло в основу розробленої в Інституті нейрохірургії РАМН психостимулотерапії – системи реабілітації нейрохірургічних хворих, що особливо піддалися важкій черепно-мозковій травмі і що перенесли тривалу кому. [4; с.5]

Безпосереднім матеріальним субстратом психіки в її розвинених формах є центральна нервова система, мозок. Але психіка, поза сумнівом, пов’язана не лише з нервовою, але і з гуморальною, хімічною регуляцією. Проте не можна протиставляти один одному нервову і хімічну, або гуморальну, регуляцію: найнервовіша регуляція є в той же час і хімічною, оскільки вона здійснюється через допомогу гормонів і медіаторів, що виділяються в результаті роздратування, що проходить по нервах. У свою чергу інкрети можуть впливати на периферичні закінчення нервів і на мозкові центри і викликати прямим роздратуванням клітин ті ж зміни функцій, як і нервові роздратування. З іншого боку, інкреція залоз може бути регульована мозковими центрами; так, пошкодження мозку можуть викликати гіпертіреоїдизм. Кожна залоза внутрішньої секреції представлена в центральній нервовій системі. Таким чином, випробовуючи на собі дію залоз внутрішньої секреції, їх гормонів, так само як і інших гуморальних чинників, нервова система все ж панує над ними, здійснюючи вищу регуляцію життя організму в його взаєминах з середовищем. При цьому в усякому разі вплив хімічних гуморальних чинників на психіку здійснюється через допомогу нервової системи. [7; с.347]

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат