На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Сутність релігії. Соціальна природа релігії

Реферати > Релігія > Сутність релігії. Соціальна природа релігії

Зміст

Вступ. 3

Соціальна природа релігії 5

Висновок. 14

Список використаної літератури. 16

Вступ

Слово "релігія" у нашій повсякденній мові зустрічається досить часто, але найчастіше у значенні, що в нього вкладається, богосло­в'ям і суспільною свідомістю взагалі.

На сучасному етапі історії нашої країни особливе місце серед соціальних, історичних, психологічних факторів національно-духовного відродження зайняв фактор релігійний. В Україні, по суті, розпочався новий етап розвитку релігійних конфесій. Він породив безліч проблем, пов’язаних з нормалізацією релігійного життя, пошуками шляхів урегулювання між церковних відносин, зокрема подолання гострих і болючих міжконфесійних конфліктів на основі конституційних положень принципу свободи совісті й відповідного законодавства про правове регулювання діяльності релігійних організацій.

Релігія супроводжує людство протягом значної частини його історії і на сьогоднішній день охоплює до 80 % населення зем­ної кулі. І все ж таки вона є сферою, мало зрозумілою і для зви­чайних людей, і для фахівців. Причин тому багато. Дати одне визначення того, що ж таке релігія, навряд чи можливо вже тому, що відома величезна кількість релігій минулого і сьогодення. По-друге, релігію найчастіше оцінюють за її зовнішніми ознаками, тому що вона практикується її послідовниками в культі, тоді як для віруючої людини вона полягає в глибоко особистому внутр­ішньому діалозі з чимось надприродним. Нарешті, кожен досл­ідник визначає релігію відповідно до своїх теоретичних і мето­дологічних уподобань й особистого ставлення до предмета сво­го вивчення (віруючий або невіруючий).

Людська думка з давніх часів намагається у процесі пояснен­ня феномену релігії перейти від описування її ознак і поверхових уявлень про неї до розуміння її сутності, природи, причин виник­нення й існування, соціального значення. Найбільш плідним у цьому сенсі виявилось релігієзнавство.

1. Сутність релігії

В основі різних тлумачень цього поняття - варіанти римського філософа й оратора Цицерона (106 – 43р. до н. є.) і раннього християнського мислителя Лактанція (приблизно 250 — 325р.). Цицерон виводив згаданий термін від латинського слова relegere, що означало «йти назад, повертатися, обдумувати, збирати, споглядати, боятися» і характеризувало релігію як «богобоязливість, страх і пошанування богів». Лактанцій вважав, що слово religio походить від латинського religare, що означало «в’язати, зв’язувати, прив’язувати», а стосовно релігії — «зв’язок із Богом, служіння йому і покора через благочестя». Ця точка зору й закріпилася, принаймні у християнській культурі [3, с.21].

Сучасні українські та російські словники латинське слово religio тлумачать як «набожність, святиня, предмет культу» або «совісність, добросовісність», «совісне ставлення до священного, яке охоплює релігійні почуття, благочестя, набожність, богошанування, культ».

У китайській мові для позначення феномена, що в європейській культурі називається словом «релігія», використовується слово Chiao — «вчення».

У сучасній арабській вживається назва din, яка означає безумовне підпорядкування безмежній владі Аллаха, віддання себе Богу, вдосконалення щирості віри. Din може тлумачитися як іман («віра, вірити»), іслам («покірність»), іхсан («совісність, чистосердечність, вдосконалення в щирості віри»).

Сучасна релігієзнавча література має понад сімдесят визначень поняття «релігія» і десятки теорій її виникнення, що є достатнім доказом того, що це поняття слід розглядати скоріше як збірну назву, ніж позначення однорідного й цільного явища. Тож не існує єдиного визначення поняття «релігія». Але є єдність у тому, що релігія як феномен нерозривно пов’язана із людським буттям, сутністю людини. Один із засновників філософської антропології М. Шелер був упевнений, що справжня людина починається з «Богошукача». Російський філософ і психолог Семен Франк (1877—1950р.) писав, що людина є людиною, бо вона має боголюдську природу. Людина не просто знає Бога, був переконаний мислитель, ці знання є її суттєвою ознакою, тому людину можна визначити як істоту, що має свідомий внутрішній зв’язок із Богом.

Справді, те, що людина пов’язана з релігією, сумнівів не викликає. Але визначення глибини цього відношення є справою нелегкою. Адже як неможливо відновити ситуації, коли, наприклад, не було мови, так і не відновити в історії періоду абсолютної відсутності релігійних поглядів. Нині годі й шукати єдиної усталеної відповіді щодо релігії, оскільки знайти визначення, яке однаково підходило б і до вірувань фінікіян, що спалювали своїх дітей на догоду божеству; і до вірувань вавилонян, що посилали у храм Астарти своїх дочок і дружин займатися проституцією; і до релігії християн, яка вимагає, щоб люди віддавали своє життя за ближнього; і до релігії буддизму, в основі якої лежить, по суті, повний атеїзм. Ось чому дати універсальне визначення релігії, яке б розкривало її природу, багатоманітну функціональність й історичну змінність, неможливо.

Усі релігії мають кілька загальних ознак [3, с.22].

1. Визнання надлюдської реальності, надприродного, Бога. Без цієї ознаки не могло б існувати жодне віровчення. Тому багато дослідників пояснюють природу та походження релігії, виходячи з ідеї Бога як «фундаментальної даності». Релігія виникла й існує, твердять вони, тільки тому, що є Бог і є людина, яка здатна за певних умов його сприймати. Ідея Бога не могла б бути наявною у свідомості людини без існування Бога. Російський філософ і священик Олександр Мень (1935 – 1990р.), обґрунтовуючи надприродну сутність релігії, підкреслював, що релігія є відповіддю людини на прояв у ній Божої сутності. Все у світі має певне реальне підґрунтя, коріння. Зокрема, розмірковував він, ніхто не стане заперечувати того, що потреби нашого тіла є об’єктивно життєво необхідними. Якщо ж дух людини віками прагнув до краси, добра і чогось вищого, гідного поклоніння, то чи правильно буде бачити в цьому лише оману? Чи не природніше визнати, що, подібно до того, як тіло пов’язане з об’єктивним світом природи, дух тяжіє до спорідненої і водночас значно вищої від нього реальності. Цей зв’язок, на думку Меня, здійснюється через особливий вид духовного пізнання — релігійний досвід. Його він визначає як переживання, пов’язане з почуттям реальної присутності у нашому житті вищого начала, яке спрямовує нас і є причиною всього сущого.

2. Ідея визволення, порятунку (спасіння), в основі якої лежить віра у безсмертя душі. Релігія, як зазначав російський православний богослов і філософ Павло Флоренський (1882—1937р.), рятує нас, рятує наш внутрішній світ від хаосу, що причаївся в ньому. Якщо онтологічно, розмірковував він, релігія є життям нас у Бозі і Бога в нас, то на рівні повсякдення — це система дій і переживань, які забезпечують душі рівновагу та порятунок.

3. Тлумачення природи людини виходять із того, що:

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат