На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Становлення антропології як науки. Предметний зміст антропології

Реферати > Біологія > Становлення антропології як науки. Предметний зміст антропології

Революційну роль у вченні про антропогенез зіграли ідеї Дарвіна. Він писав: "Той, хто не дивиться, подібно дикуну, на явища природи як на щось нескладне, не може більше думати, щоб людина була плодом окремого акту утвору".

Людина одночасно й біологічна істота, і соціальне, тому антропогенез невідривно пов'язаний із соціогенезом, являючи собою по суті єдиний процес антропосоціогенезу.

1.2. Предметний зміст антропології

Напрями в самій антропології ще далеко не усталені. Здебільшого розрізняють:

1) морфологію людини;

2) антропогенез;

3) етнічну.

Є й інші схеми поділу антропології.

Практично в антропології можна розрізняти два основні напрями:

1) соматичну антропологію;

2) палеоантропологію [3, с. 57].

Соматична антропологія досліджує в першу чергу тіло живих людей, застосовуючи для цього спеціальні антропометричні інструменти і прилади. Описовий метод соматичної антропології полягає у ваговій характеристиці тіла та його частин окремо (горла, носа, очей, губ, грудей), волосяного покрову, кольору шкіри, у визначенні зросту і т. ін. Методами анатомії досліджуються особливості будови внутрішніх органів, методами ембріології – утробний розвиток людини, серологічними методами – склад крові.

Соматична антропологія має значення в питаннях визначення реальних показників і співвідношень зросту різних груп населення (для взуттєвої, пошивної та ін. промисловості).

Розділ соматичної антропології – криміналістична антропологія – використовує спеціальні методи, зокрема дактилоскопію, для точного встановлення особи та ін.

Палеоантропологія досліджує викопних людей і є основою для розв'язання багатьох питань антропогенезу.

Крім краніометрії та остеометрії, палеоантропологія певною мірою використовує методи палеонтології, геології і археології.

Основні розділи антропології: морфологія людини, вчення про антропогенез, расознавство.

З середини 20 століття посилено розвивається комплекс дисциплін, об'єднаних спільною назвою біологія людини (вивчення фізіологічних, біохімічних і генетичних факторів, що впливають на варіації будови і розвитку людського організму).

Предметом антропології є вивчення варіацій фізичного типу людини в просторі і часі [5, с. 60].

За певних обставин антропологічні дані мають переваги перед іншими категоріями етногенетичних джерел – археологічними, етнографічними, лінгвістичними, оскільки мова та культура можуть поширюватись шляхом запозичення, а зміна фізичного типу етнічної спільності є безперечним доказом контактів – часом вимушених, а часом і добровільних – з прибулими спільнотами. Слід підкреслити, що антропологічні дані зберігають свої інформаційні можливості навіть тоді, коли йдеться про дуже віддалені історичні епохи. Це пояснюється консервативністю спадкових фізичних рис людей, які самі по собі мало змінюються в часі.

Під етнічною антропологією звичайно розуміється опис антропологічних особливостей етносів. У багатьох випадках антропологічні дані містять важливу (а іноді й вирішальну) інформацію про шляхи формування того або іншого етносу - про етногенез. У даній області знань про людину антропологія виступає разом з історією, етнографією й лінгвістикою. Етнос визначається самосвідомістю, мовою, самоназвою й деякими поведінковими характеристиками. Через це об'єкт дослідження для антрополога визначають історики, етнографи й лінгвісти.

Яким же чином учені антропологи добувають знання про свій предмет досліджень? Насамперед археологія допомагає освітити ділянки ранньої історії людини. Знайдені археологічні знахідки залишків колишніх істот, що населяли землю, і їхніх знарядь праці, антропологи досліджують на предмет приналежності визначеному історичному періоду. Після чого, на підставі безлічі подібних знахідок вибудовується гіпотеза про історію того чи іншого виду живих істот. Звичайно, не останню роль у цьому грає багата уява дослідника, здатного припустити досить достовірний хід подій і спробувати відновити його зв'язавши різні факти воєдино і заповнити пробіли логічними міркуваннями і доказами.

Основну роль у таких побудовах наукових гіпотез і висновків грає уявлення про поступовий розвиток і зміну живих істот, у процесі їхньої адаптації до природного середовища проживання.

Еволюційна теорія складає основу парадигми сьогоднішньої науки антропології. Це найбільш обґрунтована і підкріплена фактами теорія походження всього живого на планеті Земля.

Та обставина, що ми сильно відрізняємося від більшості інших видів населяючих Землю, сильно вплинуло на підхід до питання еволюції. Накопичені археологічні свідчення дають відповідь на такі питання: як виглядали древні гомініди?; коли вони виникли?; де вони з'явилися?; як вони еволюціонували? Але основне питання чому? так і залишається як і раніше спірним.

«Еволюція – це процес рішення проблем», так говорить один з антропологів Р.Фоулі. Природний добір сприяє таким «рішенням», що краще справляються із задачами поставленими навколишнім середовищем. Так популяції і види пристосовуються до умов свого проживання. Виходить, «стати гомінідом» - виявилося кращим з погляду адаптації в порівнянні з іншими альтернативами доступними в той час [4, с. 66].

Процес пристосування до природного середовища можна знайти відбитим як у викопних залишках, так і в особливостях нашої сьогоднішньої біології і поведінки. Ці риси, однак, сформувалися під впливом тих проблем, з якими зіштовхувалися перші гомініди.

Біологічна еволюція – складне явище, що складається з багатьох процесів, але в основі їх лежить механізм природного добору. У найбільш простому виді теорія еволюції стверджує, що ті особини, які залишають більше нащадків у порівнянні з іншими, будуть генетично краще представлені в наступних поколіннях і, отже, останні будуть особливо схожі з цими, що успішно розмножилися організмами.

Сила добору, а отже, напрямок і швидкість еволюції обмежуються ступенем і природою мінливості усередині популяції. Добір оперує фенотипами, тобто реальним морфологічним, фізіологічним, біохімічним і поведінковим проявом організму. Пристосованість фенотипу визначає успіх виживання і розмноження. Однак добір може діяти лише в тому випадку, якщо існує спосіб, за допомогою якого фенотипові ознаки можуть успадковуватися, тобто передаватися нащадкам, і, отже, продовжуватися в ряді поколінь. Без цього фенотипова пристосованість не мала би змісту. Генетичні основи життя впливають на силу природного добору. Справа в тому, що ген не змінюється в плині життя. Інформація може йти тільки в одному напрямку – від генотипу до фенотипу, але не навпаки. Так само, саме ген, у складі гаплоїдної гамети, передається від батьків дітям. І саме ген зберігає безупинний хід еволюції.

Нові гени з'являються в популяції головним чином у результаті мутацій. Саме мутації підтримують і збільшують рівень генетичної мінливості. Особливості фенотипу, отриманого в результаті мутації, будуть залежати від природи вихідного фенотипу. Саме ця властивість може забезпечити постійний характер еволюції. Дуже важливо відзначити одну обставину, що не всі наслідки мутації проявляться негайно й одночасно. Це означає тривалість процесу змін.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат