На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Філософія як універсальний тип знань

Реферати > Філософія > Філософія як універсальний тип знань

Декартовий методологічний сумнів, або "критика усіх визначень", будується не як абсолютний скепсис, заперечення визначень взагалі, а як шлях, засіб уникнення помилок. Первинну форму істини Бекон вбачає у чуттях, в емпіричності. А для Декарта це — помилковий погляд, він перелічує випадки, коли чуття вводять людей в оману, і робить висновок, що неможливо вірити тим засобам пізнання, які "хоча б один раз обманювали нас". Таким чином, ні авторитет та здійснена з його допомогою дедукція, ані наш досвід та здійснена з його допомогою індукція, не можуть бути визнані як науковий метод. Тому Р.Декарт ставить питання про досягнення достовірності знання самого по собі, впевненості в істині, яка повинна бути вихідною посилкою і тому сама не може опиратися на інші посилки. Таку достовірність він знаходить у мисленні. "Якщо ми відкинемо та проголосимо помилковим усе, у чому хоч трохи можемо сумніватися, то ми не можемо сумніватися лише у тому, що здатність мислити свідчить про існування. Бо буде абсурдом вважати, що мислячи про самого себе, можна заперечувати факт існування думки про власне існування. Думка, яка заперечує існування самої себе, не варта жодної уваги. Тому факт, який висловлюється у словах: "Мислю, отже існую", найдостовірніший з усіх, які перед кожним, хто філософствує, виявляються".

Обґрунтування існування вроджених ідей Декарт знаходить в своїх фізіологічних дослідженнях. Здійснивши велику кількість дослідів експериментального характеру над різними тваринами, відкривши факт скорочення м'язів (найчастіше цей дослід повторюють на лапках жаби, капнувши кислотою на свіжий зріз) частини тіла, відокремленої від цілого, він робить висновок, що в кожному тілі є ідея руху самого по собі. Скорочення лапки тварини під час подразнення її кислотою припиняється через деякий час, що, на думку Декарта, свідчить про відокремлення ідеї від тіла. Вбита тварина — вже не жива, але ідея руху може в ній перебувати. Зовнішньо частина тіла ще не змінилася, але може й не рухатися під час подразнення, отже ідея це тіло вже полишила. Таким чином, ідеї можуть бути і не бути в тілі, а тіло існує без очевидних змін. Живого тіла без ідеї не існує, а це свідчить, що живі тіла народжуються з ідеями. Дослідження руху ідей в тілах живих істот призвели до створення Декартом класичної схеми замкнутої рефлекторної дуги. Дана модель описує систему рефлексів, які виявляють себе у зовнішніх формах руху живих тіл.

Відкриття можливості існування ідеї впродовж деякого часу у мертвому тілі та можливості зникнення ідеї з мертвого тіла за відсутності наочно фіксованих змін у ньому спрямували думку Декарта на шлях вчення про дуалізм душі і тіла. Розвиваючи цю тезу, він робить висновок про існування незалежних одна від одної двох субстанцій світу. Субстанція, що виявляє себе у різних просторових властивостях,— матерія, та субстанція, що не має просторових форм виявлення, — мислення. Ці субстанції можуть єднатися, утворюючи живі організми, чи існувати окремо, утворюючи світ фізичних тіл та світ вільного духу, — божественний світ. Найдовершенішою формою буття є Бог, який існує сам із себе, є причиною самого себе [4, с.67].

Субстанція світу, що існує просторово, — матерія, не може наповнювати простір, існуючи нерухомо. Вона завжди у русі, що зобов'язує нас заперечувати теорію атомарної будови світу, бо інакше ми повинні визнати нерухомі частинки — найменші та неподільні елементи буття (атоми). Рух кожного тіла відбувається з причин, які лежать за межами даного тіла. Вітрильник рухається завдяки дії вітру, завдяки течії рухається водяний млин, ядро вилітає з гармати завдяки згоранню пороху тощо. Користуючись цим принципом, він заперечує можливість існування порожнечі. Декарт висуває питання про перший поштовх, який надав рух усім тілам. Суб'єктом цього поштовху він визнає Бога.

Дуалізм Декарта зробив можливим двоїсте тлумачення його вчення, яке швидко розповсюдилося та знайшло багатьох послідовників у Європі.

2.2 Місце вчення Декарта у системі філософського знання

Основоположником раціоналізму, згідно якого наші знання складаються в основному або виключно із апріоричного знання, ідей, які у нас вже знаходяться. Висунув розум на перше місце, а роль досвіду звів до простої перевірки даних інтелекту. Вважав, що розум в стані пізнати світ, проте, потребує правильного застосування (методу). Він поставив за мету наново обґрунтувати знання з огляду на нові досягнення в природних науках тієї епохи, які він порівнює із частинами дерева: коріння — метафізика, фізика — ствол, механіка, медицина та мораль — окремі гілки. Останні науки потрібні людині для опанування нею природи. Сподівався припинити спори духовної еліти, яку він робив відповідальним за війни того часу. Його метод базується на інтуїції та дедукції:

1. Вважати істиною тільки те, що не викликає жодного сумніву.

2. Розкладати кожну складну проблему або завдання на простіші.

3. Методично переходити від відомого і дослідженого до невідомого й недослідженого (від простого евідентного знання до складнішого).

4. Не робити ніяких пропусків у логічних ланках дослідження [1-3].

Декарт хоче дослідити, яким чином точне та надійне пізнання є можливим. Існує розрив між науковими знаннями та тим, що ми бачимо (наприклад, величина сонця, яке є насправді набагато більшим). Можливо, що чуттєві органи дурять нас, але ми цього не помічаємо. Сумнів у Декарта є методичним підходом (сумніватися, якщо не доведено чітко) — він особисто не сумнівається в існуванні світу. Припускав, що «Genius malignus» («злий Бог») може дурити людину у всьому, окрім того, що вона думає та сумнівається. На відміну від Августина, який розвинув схожі думки, Декарт розвиває на базі цього свою систематику.

Після того, як доказане існування «я», потрібно показати його суть. Для нього дух, душа, розум та розсудок є однаковими речами — «мислячої (свідомої) істоти», яка сумнівається, розуміє, підтверджує, заперечує, бажає, фантазує тощо. Зміст свідомості складають думки: ідеї, афекти (вольові акти) та висновки. Тільки ідеї можуть бути правильними або неправильними, оскільки тільки у ідей можна знайти відповідність або невідповідність до зовнішніх речей. В подальшій класифікації він розділяє вроджені, запозичені та розвиті самою людиною ідеї. Вроджені ідеї є в будь-який час готовими поняттями. Вони також визначають результати пізнання.

Декарт вірить в Бога як досконалу істоту (існування якого він ніколи не ставив під сумнів). Якби не було Бога, тоді він би не був досконалим. Оскільки людина є недосконалою істотою, а із недосконалого не може вийти щось досконале, то Бог існує за межами людської уяви. Отже, існування Бога є джерелом об'єктивного значення людського мислення. А оскільки Бог у своїй досконалості не обманює людину, а дає їй можливість пізнання, не може бути обманом те, що людина має тіло, існує природа та 2 плюс 2 дорівнює 4. А неправильна рецепція спричинена тим, що Бог наділяє нас свободою, одне називати правильним, а друге — неправильним, що і є доказом нашої богосхожості. Таким чином Декарт ставить світ на метафізичний фундамент.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат