На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Склад та види собівартості


Вступ

Собівартість продукції є одним із важливих економічних показників господарської діяльності підприємства, в якому відображається зростання продуктивності праці та розвиток технічного прогресу.

Вона комплексно характеризує рівень витрат усіх ресурсів підприємства, а таким чином рівень технології та організації виробництва, є основою для формування цінової політики та визначення прибутковості підприємства. Собівартість є об’єктивна економічна категорія. Економічне значення її полягає в тому, що вона показує величину витрат підприємства на виробництво та збут продукції. Кожне підприємство повинно в межах собівартості замістити витрачені ним ресурси, щоб безперервно продовжувати виробництво.

На сучасному етапі розвитку ринкової економіки питання собівартості продукції має бути в центрі уваги всіх суб’єктів господарської діяльності.

Актуальність теми полягає у більш детальному розгляді різних науковців питання складу та видів собівартості в літературних джерелах, а також у виникненні проблем, які виникають у суб’єктів господарювання в процесі обчисленні собівартості і прийнятті управлінських рішень.

Метою розрахунково-графічної роботи є визначення ролі та значення показника собівартості в управлінні виробництвом та шляхів вирішення проблем з обчисленням і зниженням собівартості, що покращить ефективність прийняття рішень.

Реалізація даної мети передбачає виконання наступних завдань:

1. здійснити огляд літературних джерел з управлінського обліку;

2. визначити сутність та роль собівартості в управлінні виробництвом;

3. розглянути класифікацію показника собівартості за характерними ознаками;

4. визначити основні фактори зниження собівартості.

Висновок

Розвиток виробництва, виділення окремих його галузей, обумовили необхідність розробки і постійного удосконалення обліку витрат і обчислення (калькулювання) собівартості продукції.

Виникла необхідність розробки галузевих рекомендацій щодо обліку витрат і калькулювання собівартості продукції. У радянський період, в умовах централізованої планової економіки, розроблялися галузеві інструкції з планування обліку і калькулювання собівартості продукції. В ринкових умовах, і зокрема останнім часом, при багатократному збільшенні галузей, підгалузей і виробництв, їх різноманітності за обсягами, розробка галузевих інструкцій є практично неможливою. За такої ситуації кожне підприємство застосовує власну методику обліку витрат, керуючись Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Положення чітко визначають облік витрат за елементами, а облік витрат за призначенням, зокрема виробничих витрат за статтями калькуляції подаються узагальнено, без урахування галузевих особливостей. Тому підприємства вимушені самостійно організовувати облік витрат у розрізі статей, передбачати методику обліку витрат заходами облікової політики підприємств. Водночас, в умовах відсутності методологічних засад постатейного обліку виробничих витрат; при нечіткій регламентації витрат прямих і непрямих, без врахування поділу виробничих витрат на технологічні і виробничі накладні, достовірне обчислення фактичної собівартості продукції є неможливим.

А тому калькулювання собівартості продукції і окремих видів виробів необхідно організувати з врахуванням формування інформації про витрати в деталізації необхідні для контролю витрат і управління собівартістю продукції.

Розділ I. Теоретичний аспект складу та видів собівартості в літературних джерелах

Одним з важливих завдань управлінського обліку є калькулювання, результатом якого виступає собівартість.

Собівартість продукції (робіт, послуг) ­ це грошове вираження витрат підприємства пов’язаних з виробництвом та збутом продукції, виконанням робіт, наданням послуг.

Собівартість продукції є одним з найважливіших економічних показників господарської діяльності підприємства, в якому знаходять відображення зростання продуктивності праці, економія ресурсів, технічний прогрес.

Собівартість використовується як основний інструмент управління виробництвом та забезпечення діяльності підприємства на принципах комерційного розрахунку, що передбачає співставлення витрат підприємства з його доходами, собівартості продукції з прибутком, отриманого від її реалізації.

Показник собівартості використовується для оцінки економічної ефективності використання основних і оборотних засобів виробництва, вибору оптимальних варіантів організації управління, внутрішньогосподарських і міжгосподарських економічних зв’язків, при вирішенні питань впровадження нової техніки і технології, підвищення якості продукції тощо.

Витрати, які включаються до собівартості продукції, визначаються Національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку та галузевими інструкціями з питань планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг).

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

прямі матеріальні витрати;

прямі витрати на оплату праці;

інші прямі витрати;

змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Технологічна собівартість

Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.

До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконання робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.

До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, втрати від браку, які складаються з вартості остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів), зменшеної на її справедливу вартість, та витрат на виправлення такого технічно неминучого браку.

До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітньої плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат