На сайті 11892 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Склад та види собівартості


До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітньої плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат установлюються підприємством.

Собівартість продукції не має єдиного об’єктивного значення. ЇЇ величина залежить від методики розрахунку. При одних і тих самих витратах, при одному й тому ж обсягу виробництва, застосовуючи різну методику розрахунку можна отримати різні значення собівартості.

Собівартість як економічний показник використовується для:

— оцінки рівня господарювання підприємства та його структурних підрозділів;

— контролю за ефективністю витрачених ресурсів;

— визначення економічної ефективності інвестиційної та інноваційної діяльності, впровадження заходів щодо забезпечення більш ефективного процесу господарювання;

— розробки і встановлення цін на продукцію (роботи, товари і послуги);

— визначення економічної доцільності та вигідності здійснення підприємницької діяльності за різними об’єктами господарювання.

Підвищення ролі та значення показника собівартості в управлінні підприємством, в оцінці діяльності та стимулюванні колективу підприємства передбачає класифікацію цього показника, за певними характерними ознаками.

Проф. Ф.Ф. Бутинцем розглядається така класифікація собівартості:

Технологічна – включає прямі витрати на робочому місці, ділянці; характеризує рівень витрат на здійснення окремих технологічних операцій, на виготовлення окремих деталей, вузлів тощо. При порівнянні собівартості окремих деталей можна прийняти рішення щодо власного виробництва чи придбання деталей у постачальника.

Виробнича – технологічна собівартість збільшена на суму витрат, пов’язаних з управлінням виробничими підрозділами, що випускають продукцію. Характеризує рівень витрат на виготовлення продукції.

Повна – виробнича собівартість, збільшена на суму адміністративних та витрат на збут. Цей показник інтегрує загальні витрати підприємства, які пов’язані як з виробництвом, так і з реалізацією продукції.

Індивідуальна – характеризує витрати конкретного підприємства по випуску продукції.

Фірмова – включає витрати на виробництво та реалізацію продукції по групі підприємств, які входять до об’єднання, фірми, тресту.

Середньогалузева – характеризує середні по галузі витрати на виробництво даного виробу і розраховується за формулою середньозваженої на підставі індивідуальних собівартостей підприємств галузі.

Планова – включаються максимально допустимі витрати підприємства на виготовлення продукції, передбачені планом на наступний період.

Фактична – характеризує розмір фактично витрачених засобів на випущену продукцію.

Так, за способом розрахунку та сферою використання в управлінні виробництвом О.В. Крушельницька розрізняє такі види собівартості:

Нормативна – яка розраховується за поточними тобто діючими нормами використання ресурсів.

Планово-розрахункова – на основі планових норм і нормативів.

Фактична – та, що відображає витрати, що склалися у звітному періоді на виробництво та збут продукції.

Автор І.М. Бойчик, крім вище зазначених розрізняє такі види собівартості:

1. Залежно від часу формування затрат:

а) планова;

б) фактична;

в) нормативна;

г) кошторисна.

2. Залежно від тривалості розрахункового періоду:

а) місячна;

б) квартальна;

в) річна.

3. За складом продукції:

а) товарної продукції;

б) валової продукції;

в) реалізованої продукції;

г) незавершеного виробництва.

Зниження собівартості – один із факторів економії господарських ресурсів і тому є найважливішим резервом зростання прибутку підприємств і підвищення рентабельності виробництва. В умовах ринкових відносин, що розвиваються і поглиблюються, коли кожне підприємство повинно забезпечити розширення і вдосконалення виробництва за рахунок власних накопичень, одним з головних завдань працівників економічних служб, керівників і всіх спеціалістів підприємств є пошук і мобілізація внутрішньогосподарських резервів зниження собівартості продукції (робіт, послуг).

Виходячи зі значення собівартості як узагальнюючого якісного показника виробництва, необхідно поділяти фактори зниження собівартості за двома основними ознаками:

1) за елементами виробництва – праця, предмети і засоби праці;

2) за характером умов і заходів, спрямованих на удосконалення виробництва, що визначають скорочення витрат праці і засобів виробництва на одиницю продукції, а також зниження собівартості за основними елементами.

Основними факторами зниження собівартості при поділі їх за першою ознакою є:

· зростання продуктивності праці і відповідна зміна середньої заробітної плати;

· зниження норм витрачання сировини, матеріалів і палива;

· скорочення транспортних витрат по доставці засобів виробництва;

· зміна цін на засоби виробництва і транспортних тарифів;

· покращення техніко-економічних показників використання основних засобів при встановленій нормі амортизації та їх вартості.

Основними факторами зниження собівартості при поділі їх за другою ознакою є:

1. Впровадження передової техніки – механізація і автоматизація, електрифікація і хімікація виробництва, покращення конструкції виробів, впровадження передових технологічних процесів тощо;

2. Покращення організації виробництва на основі його концентрації та спеціалізації, удосконалення організації управління підприємством та більш раціонального територіального розміщення виробництва, покращення умов матеріально-технічного забезпечення та організації праці тощо;

3. Підвищення кваліфікації і культурно-технічного рівня робітників.

Якщо на підприємстві не обчислюють собівартість конкретних видів виробів, то збитковість одних видів продукції вуалюється прибутковістю інших, що заважає мобілізації резервів підприємства. Такі факти спостерігаються на передових і рентабельних підприємствах, де збитковість значної кількості виробів залишається непоміченою через високу рентабельність продукції в цілому. Тому, ще одним фактором зниження собівартості, є її обчислення по всій номенклатурі продукції.

Управління собівартістю продукції являє собою рутинний повторюваний процес, в ході якого постійно намагаються знайти можливість обгрунтованого зменшення витрат. В рамках одного виробничого циклу і в найбільш загальному вигляді цей процес може бути представлений у вигляді досить очевидних послідовних процедур:

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат